Президентські ігри олігархів: всі награлись

3 декабря 2020, 10:06
Владелец страницы
Голова політичної партії "КРАЇНА"
0
3863
Президентські ігри олігархів: всі награлись
Віталій Скоцик

Бідного, хворого, покаліченого ніхто нікуди не хоче брати. Прикро, але це факт...






Часто у громадян різних країн запитували та дізнавалися про їхнє ставлення до ідеї членства України в ЄС. Звичайно, це в першу чергу стосувалося країн Західної Європи. Як виявилося, лише 1% вважає, що Україні не можна дозволяти вступати в Євросоюз. Отже, європейські «фобії» з приводу України перебільшені. Бо дуже часто це результат потужної пропаганди нашого східного сусіда, який різними методами і способами боровся за те, щоб Україна залишалася під його впливом.

31% опитаних вважають, що Україна – частина Європи. Особливо була помітна цінність українців саме у 2020 році, коли були закриті кордони і європейці різними шляхами повертали українських заробітчан у свою державу. 

Зрозуміло, що українці максимально асимільовані до європейських стандартів, до європейського сприйняття життя, і українців радо приймають у будь-якій країні Західної Європи. І коли в європейця виникає питання, з ким асимілюватися – чи з вихідцем з арабського світу, чи азійського, чи з українцями – вони радо обирають українця.

Італійці кажуть, що ми також схожі, бо в нас схожі мови за мелодійністю і милозвучністю. Британці кажуть, що в нас схожі корені, ми походимо від великих бійців, свободолюбних і сильних. Шведи ж зберігають першу європейську Конституцію, написану українцем Пилипом Орликом. І зберігається вона на глибині семи поверхів... у Стокгольмі. І перший пам’ятник українському військовому та політичному діячу Павлу Полуботку відкрито також у Швеції. 

Кожна країна шукає своє пояснення зв’язку з Україною. Бачимо, що в більшості випадків іноземці ставляться до українців дуже добре. Чого не можна сказати про відношення до української держави.

30% висловлюються за те, щоб надати Україні членство в Євросоюзі, аби захистити її від нових зазіхань Росії. Таке ставлення до України пересічних громадян Європи обнадіює, і, безумовно, його враховують керівники цих держав, вибудовуючи свою лінію поведінки стосовно українсько-російського конфлікту. Інакше санкцій проти Росії в принципі не було б.

Але ж коли питання стосується власних інтересів, то питання санкцій стає вторинним. Тому що основна сутність роботи політика полягає в тому, як оцінить виборець його роботу і чи підтримає на наступних виборах. І тут варто згадати історію з Північним потоком – 2, коли США виступали проти проєкту, стверджуючи, що він робить Європу надмірно залежною від російського газу і дозволить посилити політичний тиск на Україну, через територію якої газ транспортується до Європи зараз. Таку ж позицію мали Київ і кілька країн ЄС. 

Але Росія, Німеччина, Австрія та кілька інших країн, компанії яких брали участь у будівництві, наполягали, що йдеться виключно про бізнес-проєкт. Отже цей приклад і є яскравим відображенням того, що хочуть виборці у своїх країнах і від своїх політиків.

І я ще раз повторюю, якби народ не підтримував санкційну політику щодо Росії, ні один політик на це б сам не зважився. Ніколи! Тим більше що лідери Франції і Німеччини підтримують хороші та дружні стосунки з лідером РФ. Чого не скажеш про Велику Британію, яка є віссю англосакської політичної системи, і є дійсно плечем американців і до Росії завжди ставилась максимально критично. 

Водночас 14% європейців переконані, що в питаннях євроінтеграції України варто враховувати думку РФ. Це наслідки масованої російської пропаганди і численних заяв російських дипломатів – про те, що долю України без Росії не можна вирішувати.

Насправді вони дійсно так філігранно працюють, що будь-які питання, які виникають навколо України, обов’язково хоч якось задіюють РФ. Навіть якщо і сама Росія каже, що вона не причетна і не має жодного стосунку до цього. І тут доречно згадати відповідь президента Путіна на незручне запитання журналіста: «Читайте відповідь по губам». Ось у цій прихованій між рядками дипломатії і криється вся суть політики Путіна, щодо України в першу чергу.
І тут доводиться ще раз повторити: програвати й надалі інформаційну війну для нас абсолютно неприпустимо. 

Я дуже сподівався, що за останні 6 років ми навчилися давати інформаційну відсіч Росії, але ні. Ще раз хочу повторити, хоч як це дивно, але левова частина українців, які проживають на півдні, сході, на південному сході України, досі споживають російський інформаційний контент. Тому будь-яку думку, будь-яку ініціативу від уряду й української держави до цих людей донести вкрай важко. А державної стратегії у сфері інформаційної безпеки та плану її виконання в Україні немає.

Але цю ситуацію слід коригувати, позиціонуючи свою державу як незалежну й самодостатню, віддану європейським законам співіснування державної системи та суспільства. 

Мені часто говорять, що я достатньо м’яко оцінюю роботу нашого парламенту, уряду і президента. На це я повторюю: всередині ми маємо жорстко і критично аналізувати все, що ми робимо, але на зовнішній арені ми маємо говорити лише про наші досягнення, переваги і здобутки, змінюючи тональність на більш дипломатичну. Адже наша ВРУ, КМУ і Президент обрані українським народом. 

Через те, що в зовнішньому світі ми критикуємо і принижуємо все те, що відбувається в нашій країні, ми тим самим понижуємо вартість свою і свого народу, принижуємо свою країну в очах зовнішнього співтовариства. 

Пересічні європейці чітко усвідомлюють, що Україна в нинішньому стані до євроінтеграції не готова. Не готова була у 2013-му, у 2014-му, не готова і у 2020-му. На їхню думку, передусім країна має виконати два надзавдання: покінчити з корупцією та позбутися олігархів. 

Хіба це не так? Та звісно, що так! Але ці поняття дуже взаємопов’язані. Тому що та система управління державою в якій ми живемо фактично вибудувана чотирма олігархами. Раніше їх було п’ять, а тепер залишилося чотири. І саме ці чотири людини, з конкретними іменами і прізвищами, сконцентрували в одних руках й інформаційну політику, й владу в державі. 

Насправді саме вони несуть повну відповідальність за все те, що з нашою державою сьогодні відбувається. І якщо вони вчасно зрозуміють, що з олігархів потрібно швидко перероджуватися в заможних, багатих людей України, інакше вони можуть довести державу Україна до втрати незалежності та й самої державності. 

Якщо хтось з них думає, що може стати президентом країни і його хтось буде підтримувати, то ситуація до 2019 року доводить, що це зовсім не так. Має бути консенсус, не можна щоразу думати, як би покерувати цією країною. Пінчук – Кучма, Ахметов – Янукович, Фірташ/Порошенко – Порошенко, Коломойський – Зеленський. Я думаю, ці алегорії і є відповіддю на питання: хто ми, де ми і як ми живемо! 

А останні події, пов’язані з антикорупційною стратегією і замороженими траншами МВФ, говорять про те, що олігархи і корупція досі відкочують нашу державу далеко назад. Це та ракова пухлина, що не дає Україні рухатися навіть не до Європейського Союзу, а хоча б до світової спільноти. Це те, що спостерігає весь світ. І допоки ці речі не зміняться, ми не зрушимо ні на крок вперед у досягненні своїх планів. 

І хіба думка самих українців не збігається з цими зауваженнями французів і британців? По суті, близькість їхніх вимог до нас і наших вимог до себе вже робить нас європейцями. І нехай 22% опитаних громадян країн – членів ЄС вважають, що вступ України в об’єднану Європу стане тягарем через бідність нашої країни. Це можна зрозуміти. 
Ми теж незадоволені своїм рівнем життя, показниками економічного розвитку та обсягами ВВП. 42-мільйонна нація з такою багатою землею й таким потенціалом не повинна так жити, животіти. 

І тим більше вона не може вступати в Євросоюз у ролі жебрака. Ми не повинні постійно просити і ходити з простягнутою рукою. Коли ти робиш хороші та правильні справи, ти завжди знайдеш однодумців і підтримку. Але якщо ти лише просиш, то, можливо, допоможуть, але лише за умови, якщо побачать в цьому свій власний інтерес.

Ми повинні враховувати й те, що згідно з даними соціологів 10% опитаних європейців не підтримують розширення ЄС взагалі, про які б держави-претенденти не йшлося. І кількість таких громадян зростає на тлі проблеми з біженцями, інших суперечностей, які віддаляють європейські держави одну від одної. 

Коли більшість британців на референдумі проголосували за вихід країни з ЄС, багато українських політиків в один голос почали волати про те, що ми маємо зайняти місце Великої Британії, забувши про те, де економіка Британії, а де України: Британія п’ята в світі, а ми останні в Європі.
Бідного, хворого, покаліченого ніхто нікуди не хоче брати. Прикро, але це факт. Якщо ти хочеш бути у сім’ї великих, сильних, успішних, ти і сам мусиш бути таким, бо іншого шляху просто не існує. 

Більше того – окремі розвинені країни вже обговорюють можливість виходу з Єврозони, або Євросоюзу загалом. Згадаймо дискусію в Італії, Португалії, Іспанії, хоча і ці країни частково залежать від загальноєвропейського бюджету, але вони сьогодні цілком серйозно порушують питання виходу з ЄС.

А це означає, що перспектива європейської співдружності держав непевна. Тому і членство України в ЄС не повинно бути для нас ідеєю фікс. Значно важливіше перейняти європейські цивілізовані правила гри в політиці, економіці, суспільному житті, побудувати державу як гігантську службу з обслуговування громадян, захисту їхніх інтересів. 

Головне для України – партнерство з Європою заради модернізації, а входження в певні альянси в сучасному мінливому світі є завданням другорядним.

Тому і не зрозуміло, чого ВРУ попереднього скликання замість того, щоб вибудовувати конкурентоспроможну державу з конкурентоздатними галузями, вирішила, що простіше внести зміни до Конституції, які закріплюють стратегічний курс України на вступ до ЄС та НАТО. 
Насправді це не зовсім так, і цього зовсім не достатньо! Спочатку потрібно навести лад у своєму господарстві, економічно і соціально підрости, і найголовніше: припинити ходити і проситися. Нам потрібно досягти такого рівня, щоб не проситись, не напрошуватись, а бути рівним серед рівних, кращим серед кращих. 

І лише тоді політики та керівники нашої держави будуть рівноправними учасниками переговорів і дискусій з керівниками інших країн. А сьогодні нам потрібно розбудовувати свою країну і займатися своїми власними державними справами.

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.