2004…2014…2024?!

25 ноября 2020, 10:09
Владелец страницы
Голова політичної партії "КРАЇНА"
0
1039
2004…2014…2024?!
Віталій Скоцик

Пробудження політичної активності простих українців дає нам шанс на позитивні зміни, відстоювання інтересів України. Але, на жаль, це пробудження настає в абсолютно критичних випадках.




Чиї інтереси в українській політиці та управлінні державою представлені сповна. Звичайно – олігархів. Вплив олігархів на ухвалення рішень залишається сильним у більшості секторів економіки. 

Варто згадати лише один приклад, коли у 2020 році Парламентський комітет з питань енергетики та житлово-комунального господарства схвалив законопроекти, якими пропонується погасити заборгованість ДП «Енергоринок» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» (борги старого ринку електроенергії) шляхом докапіталізації генеруючої компанії за рахунок випуску Міністерством фінансів облігацій внутрішньої державної позики на суму 11,7 млрд гривень.

Чи закон, який забороняє Енергоатому чи теплогенеруючим державним підприємствам зупиняти поставку продукції, якщо приватні розподільчі компанії не оплачують за поставлені товари і послуги. Що це? Чи це не найбільша офіційна політична корупція. Звичайно, набагато оригінальніше прийняти необхідний закон і діяти в межах чинного законодавства, грабуючи державу, ніж просто вкрасти в українського народу.

У міністерствах офіційно чи неофіційно працюють люди з того чи іншого фінансово-промислового клану. І ми сподівалися, що у 2019 році КМУ наповнять абсолютно незалежні люди. Але стало зрозуміло, що в першому Кабміні Володимира Зеленського були люди, пов’язані із західним світом, у другому ж – переформатування відбулося на користь українських олігархів.

Триває їхнє паразитування на держпідприємствах. Популярна велика приватизація – 2020 мала забезпечити близько 1 млрд доларів надходжень до бюджету, але, схоже, і тут очікування даремні. Спиртова галузь України, яка «пішла з молотка» на приватизацію, приносить смішні гроші, всього якісь десятки млн гривень. Хоча в умілих руках державного управління монополія на виробництво спирту є одним з основних джерел наповнення загальнонаціонального бюджету. 

Навіть в умовах війни ці «незамінні кадри» примудряються наживатися на оборонній промисловості, підриваючи обороноздатність держави. 
У країні, яка воює, оборонна галузь постійно нефінансована. Нагадаю, що в серпні 2020 року міністр оборони поскаржився прем’єр-міністру на те, що Міністерство фінансів запропонувало встановити граничні витрати військовому відомству на 2021–2023 роки на рівні менш, ніж 3% ВВП. Чи можливе скорочення Мінфіном витрат на армію під час збройного конфлікту? І як це може бути сприйнято суспільством та у військовому середовищі.

Інтереси олігархів відстоюють і медіа-холдинги, що здатні впливати на громадську думку в заданому «згори» ключі. 
Інформаційний простір має ознаки незалежності в сегменті Інтернету. Так, там відносно вільно, і ще можна висловлювати свою точку зору і думку. Але у сфері телебачення, яке має найбільше охоплення аудиторії, найпопулярніші ЗМІ чітко поділені між фінансовими кланами. 

«Інтер» стійко асоціюється з Дмитром Фірташем, і його партнерами, СТБ, ICTV та «Новий канал» – з Віктором Пінчуком, «1+1», «2+2» – з Ігорем Коломойським, «5-й канал», «ПРЯМИЙ» та «Еспресо» – з Петром Порошенком, а канал «Україна» і «Україна 24» – з Ринатом Ахметовим, канал «112», NEWSONE, ZIK – з Віктором Медведчуком.

Цим зумовлені й інформаційні війни в ефірі під час виборів. Українці змушені жити в інформаційному суспільстві, переповненому маніпуляціями або технологіями.
Відсутність орієнтації на монолітний національний інтерес багатомільйонної країни робить нашу державу нестабільною. З елітою, яка здатна кардинальною змінювати ідеології та геополітичні пріоритети, рух країни нагадує епілептичний припадок. 

Чи можна бігти марафон, переживаючи подібні критичні стани? Звісно, ми як мінімум програватимемо конкуренцію, як програвали її від початку 90-х. Не маючи своєї тактики й стратегії, не маючи сильної команди, опори на власні інтереси, Україна не зможе змусити інші держави рахуватися з нею. А це значить, що нашу долю й далі намагатимуться вирішувати за нас і без нас. 

Але чи можемо ми їх звинувачувати?  Ні
Ми не можемо в боротьбі говорити, що той, хто нас перемагає, використовує заборонені правила, оскільки тут боротьба за життя. І нікому не хочеться програти.

Ми мусимо визнавати й неприємні речі: наприклад, те, що якість наших еліт зумовлена становищем суспільства загалом. Через це і немає сприйняття цих еліт у зовнішньому світі, вони не вхожі у світове, бізнесове та політичне товариство. 
А коли тебе там немає. Коли ти не можеш підняти телефону слухавку і зателефонувати лідеру будь-якої іншої країни чи профільному міністру і домовитися про офіційні переговори, бо тебе не сприймають. Про який бізнес, про яку велику політику може тут йти мова? Адже всі політичні мітинги і конференції в денній частині обговорюють загальні речі, а ввечері – економіку. 

Відповідальність за торгівлю зброєю, космос, стратегічні галузі – це функції президента і прем’єр-міністра, і можливо, навіть спікера ВРУ. Ось ці три ключові людини мають рухати економіку держави, адже Україною весь цей час правили ж не марсіани. Наші політики – плоть від плоті українського народу. Їхній клас сформувався за народної підтримки – адже вони вигравали вибори, за них віддавали голоси мільйони людей. Українці дуже часто підходили до вибору влади інфантильно, були недостатньо вимогливі, а часом – просто неперебірливі.

І коли сьогодні запитуємо, чому управління містом не ефективне, то згадайте, як ви обирали мера. За якими критеріями. Спочатку обирали найбільш пізнаванного, потім когось із старих лідерів за принципом: «з двох зол вибирають менше», дехто голосував, тому що так наказало начальство заводу, дехто продавав голос за гречку, щоб потім соромитися свого вибору, дехто продав голос за декілька сотень гривень. Із таким ставленням до власного майбутнього сильної держави не збудуєш; владу утримуватимуть люди авантюрні, випадкові, схильні до корупції і популізму.

Наші виборчі процеси – це загальнонаціональне масштабне заробляння грошей. Одні ідуть агітаторами, другі спостерігачами, треті головами дільничних виборчих комісій. Працюючи за копійки, вони не задумуються навіть, що вирішують долю свою і своїх родини і своєї країни. 
Здавалося б держава давно вже мала змінити правила та йти у цифрову систему виборів. Але нікому це не вигідно, адже вибори – це величезні кошти. 

Разом з тим еволюція політичної свідомості українців досить помітна. Численні розчарування в «професійних політиках», «професійних політтехнологах» змушують людей відповідальніше добирати кандидатів або самим брати участь у виборах.
І серед депутатів, які пройшли до місцевих органів влади, а це понад 200 тис., насправді багато тих, які й справді хочуть щось змінити. 

Поволі народжується рух знизу. Але проблема в тому, що люди так і не повірили в те, що вони власними зусиллями можуть змінити державу. І що держава починається тут і сьогодні, від їхнього села, містечка, міста, району, області, а не від президента чи прем’єр-міністра. Вони до цього часу шукають партії з великими рейтингам, що на місцевих виборах є зайвим і шкідливим. Тому що у місцевих громадах найважливіша позиція і роль місцевих лідерів. Люди обирають представників у своєму середовищі й делегують повноваження тим, кого добре знають, – учителям, економістам, відомим лікарям, фермерам. Багатьом уже зрозуміло, що немає сенсу тасувати засалену колоду політичних карт, саме тому на місцевих виборах – 2020 перемогу здобули місцеві проекти, які шукали унікальні інструменти, аби опинитись у владі. Але справжньої народної партії, яка могла б змінити країну, поки немає.

Пробудження політичної активності простих українців дає нам шанс на позитивні зміни, відстоювання інтересів України. Але, на жаль, це пробудження настає в абсолютно критичних випадках. У 2004-му, у 2014-му, у 2024-му…Знак запитання…

Інтереси українського народу цілком збігаються з інтересами української держави, чого не скажеш про мотиви роботи олігархів, сучасної політичної еліти і політичних аналітиків чи просто політиканів.
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.