Союз Путіна – Ердогана: зміцнення та впевненість

13 марта 2019, 11:33
міжнародні відносини, безпека та оборона, трансатланичні відносини
0
30
Союз Путіна – Ердогана: зміцнення та впевненість

Союз Москви та Анкари, за повного домінування Росії, став лише прелюдією для втягування Туреччини у більш важливий союз - Росії – Ірану – Сирії – Анкари – Катару – Хезболли.

Коли на початку військового вторгнення до Сирії, турецький літак збив російського винищувача, російський диктатор вимовив єдине: «Ви скоро побачите, що станеться із Туреччиною».

Дійсно, дуже скоро Туреччина стала країною, яка зараз, майже, тотально підпорядкована волі Кремля. Путін, як у відповідь на смерть російських пілотів, задіяв проти Туреччини весь арсенал новітньої силової політики для досягнення чітко спланованих геополітичних цілей.   

Як результат, перебування Туреччини в НАТО є набагато небезпечнішим та небажаним, аніж її членство там. Але, Кремль буде «тримати» Туреччину у складі Альянсу якомога довше, щоб зробити процеси всередині НАТО невідворотними.

Південний фланг НАТО, фактично, знищений. Туреччина, яка була єдиною реальною опорою цього флангу, стала опорою для Москви на ньому. Й не тільки для Москви. Можна стверджувати, що південний фланг Альянсу став південним флангом Росії.

Геостратегічний баланс у Чорноморському регіоні змінився фундаментально на користь Москви та її союзників, в першу чергу, Анкари. Цілий Чорноморський регіон став ареалом проектування сили на інші регіони, передусім на Близький Схід.

Туреччина, потрапивши під тотальне домінування Кремля, остаточно втратила вплив на ситуацію в Криму. Більше того, Москва вдало використовує грандіозну залежність Анкари від себе для ще більш агресивного впровадження виключно свого «кримського» порядку денного.

Союз Москви та Анкари, за повного домінування Росії, став лише прелюдією для втягування Туреччини у більш важливий союз - Росії – Ірану – Сирії – Анкари – Катару – Хезболли. Хто публічно та відверто підтримав Мадуро у перші ж дні розгортання кризи у Венесуелі? Правильно, Анкара, Тегеран та Пекін. Ось де, окрім інших вагомих складових, криється свого роду ступор у діях США щодо режиму у Каракасі.

І саме утворення та зміцнення цього союзу, фактично, зупинило будь-які дії, в першу чергу, США проти встановлення домінування   союзу: Росії – Анкари - Ірану – Сирії у Чорноморському ареалі. Хтось скаже, а де НАТО?  Про це я написав у третьому абзаці. Прочитайте, будь-ласка, ще раз. Просто, як знущання на здоровим глуздом, виглядають так звані «маневри та навчання» НАТО у Чорному морі. Так саме, як й заходи одного американського корабля до українських портів. Це, на сленгу НАТО, називається «стримуванням».

Контракти на поставку С-400, а в перспективі й С-500, до Туреччини повинні розглядатися виключно, як подальше «поглинання» Туреччини Росією. «Поглинання» на найбільш чутливому напрямку – оборони. Зрозуміло, що всі системи та коди керування цими комплексами залишаться у Кремлі. А від Анкари будуть вимагати, а може вже мають, коди керування НАТО.

У такому геостратегічному контексті переговори та тиск з боку Вашингтону щодо умов продажу «Петріот» та F-35 не мають жодного сенсу. Більше того, вони є просто небезпечними. Краще вже вести прямі переговори щодо цих питань із Путіним. Сенс зявиться лише тоді, коли Ердогану буде прямо заявлено: «Обирай. Або, членство в НАТО, або, до побачення». І при цьому додати, що ядерне тактичне озброєння, що знаходиться на турецькій землі, може бути незабаром звідти вивезене.

Хоча, можливо, час для такого ультиматуму вже втрачений.     

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.