Сирія: посилення домінування Росії та зіткнення США і Туреччини

21 февраля 2018, 14:40
міжнародні відносини, безпека та оборона, трансатланичні відносини
0
35
Сирія: посилення домінування Росії та зіткнення США і Туреччини

Ось чому мовчав Путін. Мовчав та готував стратегічні дії у відповідь. Кремль зрозумів абсолютно, що настає час, коли можна утворити умови, які призведуть до зіткнення Сполучених Штатів та Туреччини.

Як й прогнозувалося, удари США у провінції Дейр-аль-Зор взагалі не мали ніякого відношення до американської стратегії щодо Сирії. Все набагато жорсткіше та сумніше – у США взагалі не існує ніякої стратегії щодо Сирії.

Так, удари у Дейр-аль-Зор 7 лютого 2018 року проти сирійських, російських та іранських підрозділів були потужнішими, аніж удари американської армії по позиціях сирійської армії 6 квітня 2017 року.

Відмінність походить із того, що два тижні тому накази віддавали військові командири, які безпосередньо перебували на сирійській території й лише потім інформували Пентагон та Білий Дім.  У квітні минулого року накази віддавав особисто президент Дональд Трамп. Але, і тоді, й зараз, використання американської сили базувалося на персональних почуттях та відчутті образи.

Кремль це зрозумів. Ось чому мовчав Путін. Мовчав та готував стратегічні дії у відповідь. Кремль зрозумів абсолютно, що настає час, коли можна утворити умови, які призведуть до зіткнення Сполучених Штатів та Туреччини. Саме це був стратегічний чинник, який лежав в основі рішення Путіна дозволити Ердогвну розпочати операцію «Оливкова гілка» у провінції Афрін .

Кремлю потрібна була лише стратегічна витримка, аби побачити, що турецька операція захлинулася, змусити аль-Асада кинути його сили на столицю провінції Афрін та змусити курдів стати пліч-об-пліч із сирійськими урядовими силами. А втрати російських військ у Дейр-аль-Зор – просто дикі прорахунки та майже тотальна заспокоєність російських військових  начальників на місцях.

Ердоган та його уряд, майже, у відчаї. Піти з Афріну без перемоги  буде означати страхітливу політичну поразку вдома. Залишитися в Афріні й надалі – це просто посилати турецьких солдат га загибель. За останніми, неперевіреними даними, за місяць турки втратили більш тисячі своїх солдат. Але, якщо залишитися, тоді в дію вступить Росія й ввічливо попросить Анкару звільнити й Афрін, й інші сирійські райони.

Та найбільш страхітливо те, що зараз, як ніколи ймовірність зіткнення, як прямого, так й опосередкованого, США та Туреччини різко підвищилася. Прямого – між військовими силами США та Туреччини - може трапитися де завгодно у північній та північно-східній Сирії. Опосередкованого – між силами Туреччини та курдів - у Африні. Це, майже, неймовірно, але реально, що Росія та Сполучені Штати опинилися по один бік фронту в Сирії. А США та Туреччини, два члена НАТО – по різні. А НАТО мовчить.

Як жахлива насмішка лунають слова речниці Держдепу, що вони «дуже занепокоєні» бомбардуваннями сил Асада у Східній Гуті. Це – майже вирок. Головний вирок - для Рекса Тіллерсона.  Трамп опам’ятається щодо того, кого він призначив державним секретарем? А якщо не опам’ятається?

Путін встановлює, майже, тотальний контроль над Сирією. Тобто, майже, встановив.

5 березня до Білого Дому повинен прилетіти Нетаньяху. Можливо, це буде остання спроба, щоб зупинити Путіна, Хаменеї та аль-Асада. Якщо Нетаньяху, взагалі, долетить до Вашингтону.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.