Децентралізація чи федерація…що відбувається в Україні?

28 октября 2020, 13:27
Владелец страницы
Голова політичної партії "КРАЇНА"
0
460
Децентралізація чи федерація…що відбувається в Україні?
Віталій Скоцик

Про той стан, в якому перебуває наша держава.




Я довго думав та аналізував той стан, в якому перебуває наша держава. Зрозуміло, що президентська форма правління в нашій країні не прижилася. Ну, не люблять українці лідерів. Тих, які кажуть – ідіть за мною, я вас поведу. Можливо, це не найгірший шлях, але, схоже, вся історія України говорить про те, що люди, які намагалися це робити, в кращому випадку залишалися живими. Але досягнути того, до чого вони прагнули, у них так і не виходило.

Сьогодні ми багато говоримо про двопалатний парламент і представницьку систему влади, тобто про ради на місцях. Дуже багато з тих людей, які ведуть риторику на цю тему, не зовсім розуміють, у чому суть питання, і що потрібно зробити, аби Україна стала справжньою парламентською державою. 


Дивлячись на осінь 2020 року, місцеві вибори, стає чітко зрозуміло, що Україна йде у федералізацію. 
І тут мені згадались слова Михайла Грушевського: «Буде Українська Республіка формально називатися федеративною чи ні, фактично вона все рівно має організовуватись як федерація своїх фактичних республік-громад. Будь-яке нав’язування громадам механічної унітарності, примусових зв’язків буде великою помилкою, яка призведе тільки до опору, реакції, відцентровості, або дасть основу для нових міжусобиць». Саме за федеративний устрій України свого часу виступали й видатні українські мислителі Костомаров, Франко, Драгоманов.


Хоче це хтось визнавати, чи не хоче, але це вже реалії сьогодення. Уся повнота влади тепер на місцях, хоча поки що без права приймати місцеві закони, але думаю, що і це скоро зміниться, і під тиском регіонів вирішиться найближчим часом, і вже скоро обласні ради зможуть приймати місцеві закони і накладати місцеві податки.


Такі системи працюють в інших країнах. Наразі в сучасному світі налічується близько 30 федеративних держав. Серед них, зокрема, Канада, Швейцарія, Бельгія, Німеччина, Австрія, США, ОАЕ, Австралія, Бразилія тощо. До того ж федеративні держави виробляють 80 відсотків світового валового продукту, належать до найбільш стійких та стабільних держав сучасності. Тому теоретично існує можливість, що так відбудеться і в нашій державі. Питання лише в тому, як утримати федеративну державу разом, аби вона і надалі залишалася державою на користь всіх людей, які проживають у межах її кордонів.

Більшість федерацій побудовано за територіальним принципом, проте в деяких країнах усі суб’єкти федерації або частина з них організовані з урахуванням національного, етнічного, мовного, релігійного тощо складу населення. Для прикладу, в Канаді дев’ять провінцій — англомовні, а одна (Квебек) — франкомовна.
Можна навести багато прикладів федеративних держав, які саме за допомогою федеративного державного устрою подолали внутрішні суперечності у своїх адміністративно-територіальних утвореннях, що дало змогу вільно розвивати регіональні особливості кожного з них. Як зазначає з цього приводу канадський дослідник Рональд Л. Уоттс, в основі федералізму лежить визнання цінності і доцільності поєднання єдності і різноманітності, взаємного пристосування, збереження й розбудови виразно відмінних людських спільнот у межах єдиного політичного об’єднання. Основною рисою федералізму є одночасне збереження єдності і децентралізації.

Так, найдавніша у світі федерація — Швейцарія має у своєму складі франкомовні, німецькомовні, та італомовні кантони. При цьому із 26 кантонів шість — франкомовні і лише один італомовний. Однак це не заважає швейцарцям мати три державні мови (німецьку, французьку, італійську відповідно) та користуватися ще ретророманською, що хоча і не є державною мовою, проте не заборонена для використання в усіх сферах суспільного життя.
Сьогодні в Швейцарії лише 7 міністрів виконують свої функції, президент виконує чисто формальну функцію, і стає зрозуміло, що стовпом федеративного устрою співпраці земель між собою є одна з найсильніших фінансових систем у світі.

Проте, мабуть, найбільш показовим прикладом федерації для України може бути Бельгія. Ця західноєвропейська країна поділяється на дві частини — фламандську та валлонську. Утворенню федерації передував складний шлях взаємних образ та непримиренних суперечок між валлонами та фламандцями. Тож єдиним безкровним варіантом збереження цілісності країни була поступова перебудова її на федеративних засадах. На шляху до федерації центральний уряд крок за кроком передавав регіональним урядам свої права та повноваження. У результаті прерогативами центрального уряду нині залишилися зовнішньодержавні відносини, включаючи участь у політичних та економічних союзах, оборона, безпека, фінансово-валютна політика. У віданні регіонів — енергетика, сільське господарство, освіта, спорт, туризм, культура тощо.

Якщо ми подивимося на федеративний устрій сьогоднішньої Німеччини. Німеччина – найбільша економіка Європи, і тут зрозуміло, що землі тримаються на економічних зв’язках і взаємовигідній співпраці.

Якщо ми говоримо про Російську федеративну республіку – про РФ, то зрозуміло, що тут все утримується на авторитарній владі, але тут люди звикли до царя. 

Тобто нам у даній ситуації, що виникла, потрібно шукати щось інше, щось своє, що дасть нам можливість у цей час, у цій ситуації, яку ми маємо, і в тому плині часу розвитку нашої держави все-таки вибудувати певний інструмент, який дасть можливість утримати країну і водночас дати людям комфортність розуміння того, що вони живуть разом в одному суспільстві, і зробити так, щоб вони не шукали те, що їх роз’єднує, а шукали те, що їх об’єднує і приносить користь.

Наразі ж в Україні є ряд стримуючих чинників: зовнішні (глобальні) геополітичні, та внутрішні.

Говорячи про зовнішні чинники варто назвати найголовніші:

1. Перерозподіл світу, який здійснюється супердержавами та господарями грошей. 
Ми прекрасно розуміємо, що на сьогодні світ має трьох глобальних гравців – це США, Китай, РФ і в якійсь мірі ЄС. Але ураховуючи, що найближчим часом у деяких країнах Європейського Союзу пройдуть вибори і може дещо змінитися політика учасників, та той факт, що Європейський Союз нещодавно залишила Велика Британія, говорить про те, що у нас таки три потужні гравці у світі.

2. Наростання глобальної економічної експансії. 
Ми повинні розуміти, що людство увійшло в повний світ, заповнений по вінця, з досить нечіткими перспективами подальшого розширення кордонів. У цьому аспекті Україна розглядається як об’єкт економічної експансії, як новий ринок, як власник родючих земель та інших стратегічних ресурсів. Зрештою, як знесилена держава, що не здатна зорганізуватися і захищати свою землю. Власне, те, що відбулося з Кримом, що відбувається на Сході, те, що під гарним гаслом земельної реформи відбувається з нашими земельними ресурсами – ми їх втрачаємо.

Якщо Україна і далі буде об'єктом, а не суб'єктом геополітичної гри, якщо ми консервуватимемо сировинну економіку – нас усі будуть використовувати як територію, куди можна завести кошти й отримати за рахунок інвестицій політичний вплив. Ми вже відчуваємо на собі подібний тиск з боку деяких країн, а скоро це зможе робити і Китай.
Україна дуже цікава для КНР і з точки зору аграрного виробництва, і з точки зору логістичних можливостей та розбудови інфраструктури. І це все складові великої зовнішньої політики. На жаль, сьогодні досить високі шанси того, що в Україні може бути реалізований найгірші для нас сценарії.


3. Наростання глобальної територіальної та міграційної експансії. 
Родючі землі, багата та різноманітна природа, вигідне географічне положення, хороший клімат, гори, ліси, ріки тощо, а заселеність дуже слабка. Експансія вже почалась. 
Якщо ви подивитеся на статистику Департаменту з економічних та соціальних питань Організації Об’єднаних Націй, то ви побачите, що корінне населення нашої держави кожного року замінюється на 18–20 % тих, хто помер чи залишив країну, переїхав на постійне місце проживання в іншу країну, тими, хто приїхав з-за кордону на постійне місце проживання в нашу Україну. Українців поступово вичавлюють з наших споконвічних земель, створюють нестерпні умови життя, які при відкритих кордонах підштовхують найбільш активну та інтелектуальну частину населення до еміграції. Ми знаємо, що сьогодні за різними оцінками це близько 8 млн громадян. 

У цьому аспекті показові стратегії цілеспрямованого зниження рівня охорони здоровʼя, підтримки освіти та науки, критичні для виживання нації. 

У попередніх розділах ми багато говорили про глобальні кліматичні зміни, перенаселеність в одних державах і нестерпні кліматичні умови в інших, про тих, що володіють величезними фінансовими ресурсами, зокрема країни Близького Сходу, і роблять Україну ідеальним об’єктом розширення їх територій з огляду на прекрасні кліматичні умови. Хоча й у нас вони змінюються, але порівняно з іншими наш клімат все-таки ще далеко не найгірший. 


4. Криза світової фінансової системи.
Ми з вами вже аналізували, що таке Федеральна резервна система США, яка сформована і контролюється 12 найбільшими приватним банками. Чи, що таке Банк Англії, один з самих могутніх фінансових систем світу, який також контролюється приватними банками, дуже часто тими ж, що контролюють фінансову систему Сполучених Штатів Америки, Швейцарії, Великої Британії.

Кожен громадянин нашої країни разом з дітьми та літніми людьми на сьогодні вже винен понад 3,5 тис. доларів міжнародним фінансовим інститутам. Позики беруться під благу мету, а потім значну їх частину звичним шляхом розкрадають і виводять до офшорів. Це відбувається на фоні знецінення світових валют, котрі практично нічим не забезпечені. 

Світ в черговій фінансовій кризі. І ця криза, безумовно, зачепила й Україну. Ми бачимо, як великі економіки падають під економічно-пандемічною кризою 2020 року. Ці кризи є закономірними і набувають характеру періодичних, які виявляють необхідність надування бульбашок фінансових пірамід. Україна не повинна привʼязувати свою кредитну фінансову систему до таких світових грошей і покладатися на зовнішні запозичення.

Ці світові фінансові гроші сьогодні характеризуються такими фактами: 98% сучасних фінансових операцій мають спекулятивний характер, а в офшорних зонах приховано від 21 до 32 трильйонів доларів. А це дві економіки Китаю. Така критична маса фантиків може миттю обвалити всю фінансову систему світу. 
Час задуматися над тим, чи варто зберігати заощадження у світових валютах і чи варто торгувати ресурсами за гроші, що катастрофічно знецінюються. 
Наші науковці з фізичної економії говорять, що рано чи пізно світ прийде до того, що грошовою одиницею може стати не папір, а золото, срібло і земля. 

За оцінками китайських експертів, злам старої фінансової системи відбудеться вже у 2022 році. А я сказав би, що цей злам відбувається вже сьогодні.


До внутрішніх факторів, які визначають ситуацію в Україні, можна віднести такі:

1. Побудована в Україні політична система інститутів влади спрямована переважно на приватне збагачення. Так, все, що є в Україні, розглядається не як основа економіки держави, а як інструмент збагачення окремих родин або індивідуумів.

2. Фінансування соціальних програм розвитку України здійснюється за залишковим принципом. Система маскується під демократичну, але не є такою навіть формально. 

3. Узурпація влади в Україні та слабка адаптаційна політика руху законодавства України до світових стандартів чи acquis Європейського Союзу.

Досить проаналізувати наші закони, деяких основоположних законів просто немає, а ті що є, суперечливі, і ними крутять як хочуть. Навіть саме розуміння: «український народ» і «народ України» несе в собі велику дилему. Ця система адаптивна і стійка до спроб щось змінити, і ніякі Майдани не здатні щось зруйнувати. Маємо повне право називати це узурпацією влади в Україні. 
У чому вона відображається? У невиконанні Конституції України в частині основних прав і свобод громадян, відсутність дієвих законних механізмів соціалізації та субʼєктивізації громад, хоча начебто з місцевими виборами це відбувається, але те, що ми насправді бачимо сьогодні, – це скоріше, перекладання проблем від центральних органів влади на місцеві органи влади, передача бюджетів, але в умовах надскладної економічної ситуації зрозуміло, що їх наповнювати не буде чим.


4. Інтелектофобія. 
Відторгнення інтелекту зумовлено історією України. Ми практично ніколи не мали своєї держави, інтелектуали, щоб просто вижити, повинні були працювати на чужу державу. Це виробило інтелектофобію. Тому нам потрібно позбутися від цієї колоніальної когнітивної схеми, тоді можна довіряти своїм інтелектуалам. Це наша родова травма. У нас немає уявлення про те, що можна побудувати щось більше, ніж українська нація, побудувати українську цивілізацію.
Сьогодні ж спостерігаємо деградовані еліти суспільства, відсутність справжніх лідерів та дієвих програм розвитку. Згадайте недавні президентські і парламентські вибори. Чи побачили ми на президентських реальні дебати між кандидатами в президенти, які б могли дати відповіді на всі питання, що стосуються життя та діяльності держави і наших громадян?

Чи побачили ми дебати на парламентських виборах між командами, які могли б наповнити комітети, сформувати Кабінет Міністрів, їхню стратегію й політику. Нічого цього не відбувалося. На жаль, так само, як і не відбувається на рівні місцевих виборів. 

Спостерігаємо також високий рівень соціально-політичної наївності населення, що віддає перевагу голосувати або за відвертих маніпуляторів-популістів, які розказують, що знизять, наприклад, ціну на газ у 2-4 рази від теперішньої, або за гречку, або просто за картинку з телевізора. Люди не навчилися запитувати в кандидатів, а що вони реально можуть зробити, і що вони зробили до цього часу у своєму житті. 


5. Корупційні схеми і відсутність державної підтримки підприємництва в Україні. 
Українці чують як перші економіки світу (США, Великобританія, Німеччина, Іспанія тощо) протистоять економічній кризі, викликаній пандемією. Чують і про 200 мільярдів допомоги в Іспанії, півтрильйона допомоги в Німеччині чи 3 трильйони допомоги в США, і звісно ці цифри видаються захмарними. Адже ВВП нашої країни складає близько $130 мільярдів. Тобто, одна лише Іспанія для подолання кризи виділила коштів на суму, у півтора рази більшу за річний ВВП України. 
Насправді, будь-які обсяги, виділених у розвинених економіках коштів, для України будуть видаватися фантастичними. Бо наш бізнес до такого не звик.

6. Обмежений доступ до інвестицій та грошей. 
До числа основних факторів, що стримують інвестиційну активність та які потребують усунення, належать: незадовільний стан фінансового ринку та грошово-кредитне регулювання; корупція; політична нестабільність; відсутність дієвих механізмів податкового стимулювання; надлишкові адміністративні бар'єри; зростання державного боргу; недостатній правовий захист вітчизняних та іноземних інвесторів; незадовільна інфраструктура; недостатньо освічена робоча сила; недостатній потенціал для інновацій; злочинність.

Є ще багато інших факторів, що стримують розвиток України. Тут ви можете легко дописати і свої пункти. 


Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що для згладжування всіх загроз та ризиків нам потрібен новий ефективний підхід. 
Інститути представницької демократії та сучасна світова фінансова система – невід’ємні частини світового порядку, які втягують нас на чуже поле, на якому наші шанси піднятися – мінімальні. 

Існуючий світопорядок вибудовується тисячоліттями, щоб тримати світ під управлінням невеликої групи людей з відомими прізвищами, які налагоджено створювали вертикаль впливу на всі сфери людського життя.
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.