Співпраця з МВФ: причина гострих дискусій та політичного протистояння

Геополітичний вибір

На фоні карантину та загальносвітової кризи із поширенням коронавірусу, нікуди не зникають локальні українські проблеми, які все ж мають виразний зв'язок із світовими проблемами. Зокрема, це питання продовження співпраці з МВФ, яке саме зараз стає «руба», адже Україна має або домогтися виплат чергових траншів і повернути минулі запозичення, або оголосити дефолт. Водночас, у самому МВФ висувають більш ніж конкретні вимоги щодо продовження співпраці. Зокрема, це ухвалення Верховною Радою деяких законів, серед яких – т.зв. «Антиколомойський закон», що стосується обмежень для виплат компенсацій власникам націоналізованих банків (серед яких, звісно, і колишній власник «Приватбанку» - І. Коломойський), і рішення щодо відкриття в Україні ринку сільськогосподарської землі.

Зрозуміло, що всі ці питання – викликають неоднозначну реакцію як серед різних політичних сил, так і всередині правлячої «монобільшості». Не так давно було опубліковано звернення депутатів від «Слуги народу», де мова йшла про необхідність підтримати «МВФ-івські закони», адже інакше на країну очікує дефолт, у чому нічого особливо доброго ніхто вбачати не хоче. Серед опозиціонерів – теж не все так просто. Наприклад, ЄС декларує готовність підтримати «Антиколомойський закон», хоча із деякими поправками щодо виплат компенсації власникам націоналізованих банків. Але є і приклад рішучого неприйняття пропонованих владою ініціатив, яке демонструє друга за чисельністю фракція парламенту – ОПЗЖ.

Зокрема, у «Антикризовому плані», оприлюдненому нещодавно лідером цієї політичної сили Ю. Бойком, йдеться про наступні кроки: зняти економічну і транспортну блокаду з непідконтрольних територій Донбасу для збільшення валового внутрішнього продукту країни; вийти з режиму економічних санкцій, введених Європейським Союзом щодо Російської Федерації. Нормалізувати торгово-економічні відносини з Російською Федерацією. Шляхом переговорів і досягнення компромісу обопільно скасувати всі введені обмеження економічної діяльності. Забезпечити повернення українських товарів на ринки Росії та країн СНД; збільшити дефіцит бюджету до 5-6% ВВП, що дасть близько 100 млрд грн додаткових витрат на підтримку економіки та соціальний захист громадян. Крім коштів офіційних кредиторів, у тому числі Китаю, дефіцит може бути профінансований за рахунок викупу ОВДП держбанками та їхнього рефінансування під ці операції з боку НБУ; запобігти обвальному знеціненню гривні, обмежити відтік спекулятивного капіталу з України. Ввести валютні обмеження на час карантину /кризи (до кінця 2020 року) тощо.

Все це, по суті, є прямим викликом співпраці з МВФ та рецептам, які нам пропонує дана фінансова установа, ну і все це подається у контексті розблокування економічної співпраці з Росією та зняття відповідних санкцій. Таким чином, ми маємо у даному випадку справу не лише з вирішенням суто економічних питань, але й геополітичними позиціями України, що, очевидно, теж прив’язано до співпраці з МВФ.

Таким чином, саме питання взаємодії з МВФ виходить за межі виключно вирішення питання наповнення бюджету. Це питання про цінності, підходи, пріоритети та зовнішньо-політичних партнерів. Справді, альтернативою до співпраці з МВФ може бути лише співпраця з Росією, а бездефіцитності бюджету – обмежене зростання дефіциту. Тому і питання ці значно глибші, аніж просте та звичне з’ясування стосунків у межах української політики, а також вирішення питання компенсації для окремих (навіть дуже впливових) українських бізнесменів. По суті, ми доходимо до точки розвитку, коли вибір визначить подальші кроки та логіку розвитку ситуації, це і обумовлює увагу до проблеми як влади, так і опозиціонерів.