Бюджет-2019 як індикатор реальних політичних розкладів

25 ноября 2018, 23:08
політолог
0
7585
Бюджет-2019 як індикатор реальних політичних розкладів

Українська політика завжди характеризувалася суттєвим розривом між деклараціями політиків і їх реальними вчинками під час ухвалення політичних рішень.

Найбільш популярна політична ніша – це опозиція, яка має критикувати діючу владу усіма доступними способами. Якщо вірити словам політиків, то більшість з них – в опозиції до нинішньої влади. Але опозиція – це не просто критика влади на словах, а в першу чергу конкретні дії, не говорячи вже про обовязок пропонувати альтернативні проекти законів, програми і плани розвитку для країни.

Одним з найбільш показових прикладів у цьому плані завжди був державний бюджет, який кожного року ухвалюють за допомогою дуже «дивних» політичних конфігурацій. Коли Верховна Рада голосує за бюджет, деякі «палкі опозиціонери» навіть можуть в останню мить передумати і нажати кнопки «за» проект кошторису, запропонований владою. Але цього разу в ролі «колективного вічного опозиціонера» виступили депутати, які орієнтуються на Ріната Ахметова.

Як відомо, рано вранці 23 листопада 2018 року народні депутати прийняли бюджет на 2019 рік, надавши в сумі 240 голосів «за».

 

Фракція

Голосів «за» бюджет

Всього депутатів

«Блок Петра Порошенка»

108

134

«Народний фронт»

72

81

«Опозиційний блок»

4

38

«Самопоміч»

0

25

Радикальна партія Олега Ляшка

0

21

«Батьківщина»

0

20

«Воля народу»

16

19

«Відродження»

22

24

Позафракційні

18

60

 

Отже, розподіл голосів за проект закону про Держбюджет за фракціями продемонстрував досить цікаву розстановку сил.

Ми бачимо, що заради важливих рішень влада вимушена строювати ситуативну більшість, адже стабільна депутатська коаліція в Верховній Раді відсутня. Заради прийняття бюджету, Кабмін і АП збирали голоси всіх політичних груп впливу, хто погодився на бартер «голосування в обмін на бізнес-преференції».

А ще голосування за бюджет продемонструвало, що політичне крило фінансово-промислової групи Ріната Ахметова внаслідок створення «Опозиційної платформи – За життя» опинилося «на розтяжці», тому що 4 депутати олігарха проголосували на підтримку бюджету, який схвалили в Адміністрації президента та Кабінеті Міністрів. Водночас, депутати тієї ж політичної сили, які орієнтуються на «Опозиційну платформу» Медведчука-Рабиновича-Бойка, не дали жодного голосу «за» проект бюджету. І це, очевидно, надає вичерпну інформацію про реальні причини розколу в «Опозиційному блоці», що обумовлений зовсім не якимись політичними причинами, а банальним бажанням окремих впливових партійців на кшталт Ахметова продовжити співпрацю з президентом Порошенком та його оточенням задля реалізації власних бізнес-інтересів. А вони, власне, цього особливо і не приховують.

З одного боку, бізнес-інтереси змушують Ахметова співпрацювати з владою, свідченням чого стали депутатські голоси, які він «здав в оренду» АП і Кабміну.

З іншого, допомога владі з боку Ахметова наочно продемонструвала, хто сьогодні є опозицією, а хто під прикриттям опозиційних гасел вирішує власні бізнес-питання. І голосування депутатів Ахметова ще раз наочно засвідчило, що великий бізнес просто неспроможний бути в опозиції до влади.

І такий курс на співпрацю Ахметова з владою особливо помітний на фоні дій представників альтернативних політичних течій у рамках «південно-східного» політичного спрямування.

Показово, що відбувся розкол навіть серед групи депутатів Ахметова всередині «Опозиційного блоку». І тут все теж зрозуміло, варто лише поставити себе на місце потенційного виборця даної політичної сили, котрий орієнтується у всіх процесах. З одного боку, такий виборець бачить, як такі політики як Медведчук формулюють ідеологію для умовного «Південного Сходу» та мотивують таких лідерів електоральних перегонів як Бойко і Рабинович до об’єднання і висунення єдиного кандидата на президентські вибори. Адже всім ясно, що ти або встигнеш очолити процес з висунення кандидата в президенти, або залишишся поза ним. Виборець слухає і чує те, що хоче почути, і вже готується голосувати – останні рейтинги, які дають Бойку 14,2 %, тому підтвердження. З іншого боку, вони бачать як депутати Ахметова голосують за ініціативи влади, і мають підстави звинуватити їх в зраді інтересів свого виборця (і власних обіцянок).

Проблема в тому, що самі депутати Ахметова бачать, як така поведінка не має політичної перспективи. Найімовірніше, Ахметов і його соратники не розраховують всерйоз брати участь у президентських перегонах. По-перше, всі рейтингові кандидати даного електорального сегменту – і Бойко, і Рабинович - об’єдналися за координації такої значимої фігури як Медведчук, що робить це об’єднання електорально та медійно перспективним. По-друге, у Ахметова просто немає власних кандидатів в президенти. Вадим Новинський не відповідає вимогам статті 103 Конституції, згідно якої кандидат в президенти має мінімум 10 років проживати на території України. А Вілкул і Колесніков не мають високої пізнаваності, до того ж останньому ЗМІ і експерти обов’язково згадають невдале керівництво «опозиційним урядом», який ще 2 роки тому припинив своє існування, про що сам «опозиційний прем’єр», очевидно, і досі не в курсі.

Але після президентських виборів Україну в жовтні 2019 року чекають вибори депутатів Верховної Ради. І є велика вірогідність, що Медведчук, Бойко, Рабинович консолідують електорат та зможуть розраховувати на те, щоб перенести цю консолідацію на рейтинг єдиної політичної сили. На контрасті, депутати Ахметова ризикують не просто випасти з політичного порядку денного і потрапити на старт кампанії в образі «зрадників свого виборця», що автоматично перекреслює і без того слабкі шанси потрапити до Верховної Ради.

Отже, група Ахметова у Верховній Раді опинилася «на роздоріжжі». З одного боку є електоральні інтереси, і вони зрозумілі. Буди «опозицією» - вигідно з політичної точки зору, адже критика завжди популярна серед виборців. Особливо в умовах постійного зростання цін на продукти та комунальних тарифів. Але, при цьому, з економічної точки зору олігархам з владою завжди вигідніше «дружити». Це примушує політиків-бізнесменів вести дуже складні ігри, головна задача яких – «встигнути скрізь». Правда, при проведенні таких маневрів головне не загратися та не втратити все.

 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: опозиція
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.