Україна-Польща — прогнози та напрямки досягнення порозуміння

26 июня 2018, 16:44
0
7
Україна-Польща — прогнози та напрямки досягнення порозуміння

Погіршення відносин Польщі з Україною не має однієї чітко окресленої причини.

Погіршення відносин Польщі з Україною не має однієї чітко окресленої причини. Це комплексний процес, що поєднує тенденції в польському суспільстві, внутрішньополітичну специфіку Польщі, російські впливи і системні помилки України. Загалом у Києва обмежені інструменти впливу на курс Польщі, але мінімізувати негативні наслідки все ж можна. Для цього потрібно переосмислити політику щодо Варшави.

Курс Польщі щодо України можна називати неідеальним, помилковим чи неефективним. Але варто підкреслити факт: Варшава має окрему і багаторічну доктрину щодо Києва. А в Україні такої не існує. Більше того, важко систематизувати навіть окремі загальні складові «польської» політики Києва. Дуже складно оформити цілісну картину – маємо набір хаотичних спроб «гасити пожежі», сукупність слабко пов’язаних між собою ініціатив. Очікувань України від Варшави не розуміють також і у Польщі. Завдання для України - якщо не створення власної доктрини відносин з Польщею, то хоча б конкретизація очікувань і цілей.

Рівень аналітики, присвяченої польським проблемам в Україні, низький. Наприклад, матеріали українського Національного Інституту стратегічних досліджень, принаймні у відкритому доступі, майже повністю відірвані від реалій. На основі такої аналітики просто неможливо проводити ефективну «польську» політику. Неурядові організації намагаються заповнити цю прогалину. Для прикладу, у 2016 році Інститут світової політики презентував дослідження «Аудит зовнішньої політики: Україна – Польща». На противагу цьому, у Польщі державний Центр східних досліджень з 1990 року займається системно «східною» проблематикою, а «українська» складова в діяльності інших аналітичних центрів, як правило, належить до ключових. 

Київ звик до постійної підтримки Варшави незалежно від обставин. Причому, якщо в Польщі ідуть активні розмови про те, що відносини з Києвом час наповнювати конкретикою (інша річ, якою), то в Україні досі мало хто розуміє, що «всеосяжне та стратегічне партнерство» з Польщею є міфом у прямому сенсі цього слова. Звичайно, країни відіграють важливу роль у регіоні. Проте, ані Україна для Польщі, ані Польща для України не є визначальним фактором політики. Країни мають реалізовувати цілу низку конкретних проектів, регіональних ініціатив. 

Україна була дуже пасивною на польському напрямку практично завжди, а зараз, що парадоксально, на тлі загострення політичних відносин, з’являється шанс для формування нового, прагматичного підходу по обидва боки кордону. У Польщі дискусія вже триває і варто взяти до уваги, що на її результати може вплинути активність Києва. Все це ставить перед Україною завдання швидкого формулювання пріоритетів щодо Польщі.  

Поза увагою залишається об’єктивний факт, що успіх майже всіх польсько-українських проектів (енергетика, військово-технічна сфера, децентралізація тощо) значною мірою залежить від прогресу та темпів українських реформ. Без цього проекти залишаться на папері або будуть імплементовані лише формально.

Складається враження, що в Києві проґавили суть процесів у Польщі: тему подій на Волині не вдасться викинути з порядку денного, бо цього не дозволить Варшава. В Україні недооцінюється вразливість польських еліт та суспільства щодо спільного трагічного минулого, яка з 2013 року тільки посилювалась. Незалежно від того, хто у Польщі є владою, історія завжди відіграватиме «дуже вагому» роль у публічному дискурсі.

У жодному разі не заперечуючи надто агресивного тону Польщі в історичному діалозі, потрібно визнати: Україна не сформувала чіткої позиції з цього приводу. Вона залишається розмитою, важко виокремити єдину лінію органів влади з цього питання. Президент уникає чітких відповідей, прем’єр взагалі цим не займається, лише міністр закордонних справ спромігся на адекватну реакцію. З очевидних міркувань, найбільшу активність проявляє Український інститут національної пам’яті (УІНП) – інституція недофінансована та не дуже престижна для політичних еліт. Безумовно, зараз порядок денний ставить перед Києвом проблеми абсолютно іншого масштабу, ніж історична політика, але потрібно розуміти, що подальше уникання чітких позицій лише сприятиме напрузі з Польщею. Варшава має почути, на які компроміси готовий піти Київ і де «червоні лінії», які Україна ніколи не переступить. Тим більше, що еліти Польщі, схоже, справді вірять у можливість відмови від спадщини ОУН-УПА в Україні. Звичайно, свою позицію варто артикулювати дипломатично та делікатно, але водночас чітко – так, щоб простір для маніпуляцій було звужено. Не менш важливо, щоб це була позиція консолідована.  

Розмитість позицій, брак координації провокують незграбні рухи Києва. Саме через халатність та відсутність системного підходу дії Верховної Ради спричинили резонанс у Польщі. У 2015 році парламент проголосував декомунізаційні закони, які в Польщі сприйняли дуже неоднозначно. І це відбулося в день візиту до Ради польського президента Броніслава Коморовського. У Польщі такий крок було сприйнято як показове приниження. Цей епізод став елементом внутрішньої боротьби у Польщі, що сприяло наростанню антиукраїнських настроїв. Безумовно, суверенним правом України та її парламенту є ухвалення законів будь-якого змісту, проте, інколи доцільно добре врахувати міжнародний контекст і наслідки. Окрім вибору дати голосування варто було спробувати розтлумачити суть законів польській аудиторії.

Спосіб, у який проходить процес перейменування вулиць, також провокує сумніви. Звичайно, Україні самій вибирати, які імена матимуть вулиці міст. Проте можна було би провести цей процес більш скоординовано, швидше та з меншим резонансом. Натомість перейменування проходило кількома «хвилями», кожна з яких накручувала все більший ажіотаж у Польщі. Іншими словами, приводи для антиукраїнської істерії про «бандеризацію» сипались один за одним – важливо, що істерії безпідставної.

Ці приклади демонструють, що Україна не займається системно «польським» напрямком. Навіть голова УІНП – Володимир В’ятрович, неслушно демонізований у Польщі, визнає, що польські історики докладніше і довше досліджували цю тему. Варто звернути увагу і на чималі досягнення українських спеціалістів. Вкінці 1990-х – початку 2000-х, українські та польські історики провели ряд семінарів «Україна – Польща: Важкі питання». Тодішні здобутки чомусь легко забуті.

Також важко не погодитись із тезисом польських істориків або публіцистів про недоінформованість українського суспільства щодо трагічних подій періоду Другої світової. Цей напрям мала би взяти на себе держава.

Києву також варто проявляти активність в інформаційному просторі Польщі. Зараз цим займається фактично лише посол України Андрій Дещиця. Відкриті листи чи інтерв’ю чиновників та політиків з України мають бути елементом «історичного» курсу Києва щодо Польщі. Крім того варто враховувати, що польські медіа досить сильно поляризовані, як і політична еліта країни. Тому потрібно ретельно добирати «трибуну» у Польщі.

З урахуванням зростання кількості трудових мігрантів з України у Польщу та ознак радикалізації польського суспільства, посилюється новий комплекс проблем. Розслідування групи Inform Napalm підтверджує ці побоювання. Окрім побутових проблем, які виникають, варто звернути увагу на можливість використання українських мігрантів для штучного провокування міжетнічних конфліктів. Сприяти цьому може вплив Кремля на польські праворадикали. Тому особливу увагу треба приділити правовому статусу та безпеці українців у Польщі.

Інциденти, пов’язані з різного роду атаками на громадян України, мають бути швидко фіксовані Києвом, а розслідування правоохоронців у Польщі ставати об’єктом постійної уваги українських дипломатів. Чималим потенціалом можуть володіти окремі організації українських мігрантів та об’єднання українців у Польщі.

З урахуванням низки провокацій по обидва боки кордону, метою яких було зростання напруги між Києвом та Варшавою, окремі завдання мають виконати силові структури. Скандальні випадки інспірації конфлікту третьою стороною, згадані вище, не отримали належного резонансу в польських ЗМІ. Польські медіа набагато більше говорили про «акції протесту» поляків на Львівщині, аніж про те, хто їх організував. Те саме стосується знищень польських пам’ятників в Україні – сама подія викликала чималий резонанс, а результати розслідування або той факт, що об’єкти відновлювались в т. ч. українськими націоналістами – не пробивалися до інформаційного простору Польщі. Це недопрацювання Києва, яке варто виправити.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Украина,Польща
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.