Як слід розуміти позицію Кремля щодо обміну Сєнцова та інших заручників

8 июня 2018, 20:58
політолог
0
3062

Отже, нещодавно Кремль вустами речника президента РФ Д. Пєскова вчергове озвучив свою позицію щодо звільнення режисера Д. Сенцова.

Отже, нещодавно Кремль вустами речника президента РФ Д. Пєскова вчергове озвучив свою позицію щодо звільнення режисера Д. Сенцова.

Зокрема, так він відповів на прохання прокоментувати заяву про те, що Київ готовий передати Росії 23 росіян, засуджених в Україні, в обмін на режисера Олега Сенцова і інших вязнів.

"Я не можу відповісти на це ваше запитання. Ви знаєте, що є спеціальна робоча група, яка займається", - заявив він.

"Також цими питаннями займається з української сторони Медведчук, він уже сприяв проведенню низки таких успішних операцій, тому про кого саме йде мова і т.д. - це все вже будуть промовляти фахівці і представники в рамках наявної робочої групи. Поки голослівно нічого сказати вам не можу", - сказав Пєсков.

 

Важливість формату та особистої довіри

Очевидно, Пєсков підкреслює, що існуючі канали комунікації між офіційними Москвою та Києвом мають зберігатися у незмінному вигляді. На даний момент саме Медведчук виконує функції основного комунікатора, і у Кремлі досить недвозначно вказують на своє бажання, аби так було і надалі.

Значимість Медведчука у рамках двосторонніх відносин між Києвом і Москвою можна пояснити за допомогою наступних аргументів.

По-перше, керівництво Кремля надає особливого значення такому фактору як персональна довіра. А Медведчук, і це очевидно, є фігурою, яка користується довірою перших осіб РФ, тому російське керівництво вказує на те, що всі перемовини мають вестися через нього.

По-друге, Кремль, очевидно, вважає саме формат «човникової дипломатії» найбільш прийнятним для проведення консультацій з українськими візаві. Причини цього – зрозумілі. Якщо врахувати характер відносин між Росією та Україною на даний момент, то будь-які прямі перемовини на найвищому рівні виглядають практично неможливими. Тому єдиний можливий варіант обговорення справді серйозних питань – це формат «човникової дипломатії», тобто, здійснення перемовин через посередника, який користується довірою всіх сторін.

По-третє, російське керівництво, схоже, вважає, що врегулювання питань щодо звільнення українських громадян мають вирішувати представники України, наділені офіційним статусом та повноваженнями щодо обміну заручників.

 

«Чеченський сценарій» та «Мінський процес»

Правда, причини всього сказаного вище можуть бути глибшими та серйознішими.

Треба згадати, що нещодавно російський керівник вчергове згадав про врегулювання конфлікту на Донбасі, запропонувавши в якості «взірця» власний «чеченський» досвід. Зокрема, перебуваючи в Австрії, В. Путін в інтервю дав відповідь на питання про гіпотетичне «відокремлення Чечні».

На це Путін відповів, що «радикальні елементи «Аль-Каїди» і хотіли, в принципі, відірвати цю територію від Російської Федерації і утворити халіфат від Чорного до Каспійського моря». «Не думаю, що Австрія і Європа цьому раділи, нічого хорошого з цього не вийшло б. Але сам чеченський народ на виборах дійшов зовсім іншого висновку, і в ході дискусії після усіляких кривавих подій все ж таки чеченський народ підписав договір з Російською Федерацією. Російська Федерація пішла на дуже складне для себе рішення про надання Чечні і багатьом іншим суб'єктам Російської Федерації такого статусу, який визначає високий рівень їх самостійності в рамках Російської Федерації. І це було в кінцевому підсумку рішення самого чеченського народу, ми цьому дуже раді і дотримуємося цих домовленостей», - сказав Путін.

«Те ж саме, до речі кажучи, можна було б зробити і в Україні стосовно Донбасу. Чому цього не зроблено досі? І тоді не потрібно було б обмежувати застосування мов іноземних меншин в Україні, маючи на увазі не тільки російську, а й румунську, і угорську, і польську. Про це якось мало говорять в Європі, але ж це реалії сьогоднішнього дня», - додав президент РФ.

 

Плани врегулювання та їх інтерпретації

Натяк досить прозорий, але він ще більш цікавий, якщо згадати про відомий у вітчизняному інформаційному просторі «План Медведчука», перший етап якого передбачає врегулювання конфлікту на Донбасі на основі реалізації «Мінських угод» шляхом послідовного втілення наступних пунктів: 1) амністія для учасників подій на Сході; 2) закріплення особливого статусу ОРДЛО у відповідному законі; 3) децентралізація державних повноважень на рівні Конституції; 4) ухвалення відповідного закону та проведення виборів у «окремих районах» Донбасу.

Важко не помітити, що тут прослідковуються виразні паралелі із описаним Путіним сценарієм, який знаменував припинення війни в Чечні. Зокрема, амністія дозволила багатьом бойовикам повернутися до нормального життя, один з учасників першої чеченської війни Рамзан Кадиров сьогодні очолює республіку.

Проводячи паралелі, можна знайти ще аналогію у вигляді нової Конституції Чечні, яку ухвалили на референдумі 23 березня 2003 року. А вибори на території Чеченської республіки відбулися одразу після відновлення там федеральної влади. Але, очевидно, Путін у даному випадку, говорячи про «чеченський сценарій», натякає на врахування етнічних особливостей регіону. Зокрема, на досить широку фактичну автономію Чечні у складі РФ.

Не зайвим буде згадати і про т.зв. "план Штайнмайєра", котрий, по суті, є "експортним варіантом" плану Медведчука. Той факт, що західні політики звертаються до ідей, які вперше озвучив Медведчук, свідчить про те, Франція та ФРН розглядають ці пропозиції як "прийнятний компроміс" для України, Заходу і РФ. І тепер, схоже, до цих ідей вчергове намагаються повернутися.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: міжнародні відносини
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.