Українці хочуть сильного лідера. Хто здатний виграти кастинг на «сильну руку»?

6 мая 2018, 20:42
політолог
0
3887

Запит на прихід сильного лідера - нормальна реакція українців на безсилля влади, економічну розруху і сплеск злочинності. Проблема в тому, що список кандидатур занадто короткий

Українська весна 2018 року проходить під акомпанемент вибухів гранат і перестрілок. Але після гарячої весни українців чекає не менш спекотне літо, коли розгорнеться «битва за врожай». Великі агрохолдинги, аграрні фірми і фермери будуть захищати свої поля і склади від нападів озброєних банд. І з кожним роком загострення пристрастей у «битві за врожай» тільки зростає, як зростає і кількість збройних сутичок, і, природно, кількість постраждалих.

Економічна розруха, нездатність влади навести порядок, анархія і беззаконня створюють у пересічного українця відчуття беззахисності і страх перед завтрашнім днем. Тому абсолютно нормально, коли соціологічні дослідження фіксують, що серед українців зростає запит на «сильну руку» - тобто прихід державного діяча, який наведе порядок і захистить звичайного громадянина.

І, тим більше, природно, що ця «сильна рука» має цілком виразні історичні асоціації у віддаленому або не дуже далекому минулому.

Наприклад, результати соціологічного дослідження групи «Рейтинг» (6 тисяч респондентів, опитування з 10 по 22 квітня 2018 року, похибка не більше 1,5%) демонструють, що запит на «сильну руку» сьогодні зростає майже на 1% на місяць. Якщо в серпні 2017 го «за» наведення порядку висловилися 63%, то у квітні 2018 року прихід «сильної руки» підтримують вже 70%.

Хоча постановка питання в стилі «Україні потрібно сьогодні більше порядку, навіть якщо для цього доведеться піти на деякі обмеження демократичних принципів і свобод» - це маніпуляція.

Справжня демократія не виключає порядок. Навпаки, правопорядок і законність у практиці і політичній думці країн Заходу вважаються важливими ознаками саме демократичної держави. Не кажучи вже про те, що сьогоднішній стан України швидше підходить під опис хаосу і анархії, а не демократичного правління. Підтверджує цю тезу і керівник групи «Рейтинг» Олексій Антипович, який в інтерв'ю за 2016 рік прямо сказав, що «Запит на «сильну руку» в Україні пов'язаний не з авторитарним лідером ...»

Отже, запит на «сильну руку» - це похідна від запиту українців на наведення порядку в країні. Люди вірять, що подолати кризу в економіці, припинити зростання злочинності і відновити правопорядок та законність здатен лише сильний керівник. Соціологи розшифровують запит українців на прихід сильного лідера у тому ключі, щоб в країні з'явилася рішуча і відповідальна влада.

Якщо проаналізувати ці настрої, то неважко прийти до висновку, що насправді в Україні практично немає політиків, хто повноцінно відповідає критеріям "сильного лідера".

До речі, саме цим можна пояснити ностальгію за часами Леоніда Кучми - частина українців і через роки вважають його вдалим втіленням «сильної руки». Дійсно, з ім'ям Кучми і його соратників пов'язана стабілізація в економіці в кінці 90-х - на початку 2000-х. При Кучмі зарубіжні країни і міждержавні об'єднання - США, ЄС, Росія та інші - сприймали Україну як самостійного учасника міжнародної політики. Ну а про легендарний курс долара у 5 гривень за одну одиницю американської валюти і казати не треба. Все це додає «кучмізму» виразних переваг у свідомості багатьох представників українського суспільства.

Хоча сам Леонід Кучма давно офіційно відійшов від справ, такий його соратник як Віктор Медведчук (глава Адміністрації президента з 2002 по 2005 роки), як і раніше, повний сил і залишається значущим політичним гравцем. ЗМІ і експерти і сьогодні нагадують, як під кінець «епохи Кучми» саме Медведчук, який займав пост глави АП, фактично керував Україною. Тому асоціації «Кучмівської епохи» можуть бути легко перенесені саме на постать Медведчука. І вся ця ностальгія за стабільністю, дешевим доларом, стабільною парламентською більшістю може асоціюватися з Медведчуком, так само як і з Кучмою.

Адже все, що зараз можуть пригадати українці - до початку 2000-х вдалося добитися політичної стабільності, а вона в свою чергу сприяла економічному зростанню, яке було особливо помітним на тлі різкого занепаду початку 90-х.

І, найцікавіше, що ці міркування мають під собою цілком матеріальні критерії для підтвердження. Якщо взяти за основу такий критерій як GDP per capita (тобто ВВП, заснований на паритеті купівельної спроможності, на душу населення), то період 2002 - 2005 рр. - це час стійкого зростання доходів українців.

 - 2002 - 879, 47;

 - 2003 - 1 048, 52;

 - 2004 - 1 367, 35 доларів США.

(Тут і далі - оцінки Світового банку)

Люди пам’ятають, що вони стали нормально заробляти, тому виріс рівень життя населення. Українці почали масово купувати автомобілі, електроніку і побутову техніку. Це дало стимул для буму в житловому будівництві, банківському секторі, споживчому кредитуванню, продуктовому і будівельному рітейлі та багатьох інших сферах. В Україну почали заходити Billa, Metro та інші великі рітейлери - саме на початку 2000-х, тому що раніше їм просто не було чого тут робити, у людей не було нормальних доходів, щоб ходити у супермаркети і гіпермаркети.

Що стосується нинішніх політиків, то екс-прем'єр Арсеній Яценюк, екс-міністр Анатолій Гриценко та інші, хто претендує на роль «сильної руки», не проходять кастинги. Наприклад, українці прекрасно пам'ятають, що, коли Яценюк займав пост голови Кабінету Міністрів, стався обвал економіки і, відповідно, доходів людей - з 4 029 в 2013 до 3 104 доларів на душу населення у 2014 році. А в 2015 році український уряд продемонстрував новий антирекорд, коли, за оцінками Світового банку, ВВП на душу населення впав до 2 124 доларів. Зрозуміло, що образ «батька економічної кризи» прямо суперечить спробам Яценюка грати роль сильного лідера. Що стосується Гриценка, то у нього імідж несамостійного політика, помножений на постійні провали на виборах. «Вічно непрохідний», очевидно, не може претендувати на «сильну руку».

«Попит народжує пропозицію», - цей економічний постулат, який сформулював Джон Мейнард Кейнс, діє і в політиці.

Сьогодні 70% українців бажають приходу сильного лідера, який наведе порядок і припинить сповзання країни в хаос і анархію. Тому з наближенням парламентських і особливо президентських виборів число претендентів на роль «сильної руки» буде рости. Хіба що абсолютна більшість претендентів так і залишаться претендентами, тому що не відповідають затребуваним якостям образу сильного лідера.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: політики,сильний лідер
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.