Проросійське лоббі в Словаччині на службі антиукраїнської пропаганди

16 апреля 2018, 09:44
0
13

Нинішня російська пропаганда могла розвинутися у Словаччині завдяки сильному структурному підгрунтю проросійських середовищ

Нинішня російська пропаганда могла розвинутися у Словаччині завдяки сильному структурному підгрунтю проросійських середовищ. Найбільш відомий представник цього середовища — письменник і колишній депутат Національної партії Словаччини Сергій Хелемендік. Народжений у Києві росіян, який навчався в Москві, а до Братислави переїхав у 1988 р. Він видав декілька популярних книжок про своє бачення Словаччини, Росії, України, міжнародних відносин, є одним із найчастіше читаних словацьких публіцистів. Суть його публікацій проста: Росія і її влада мають рацію, Україна — це держава нижчого гатунку, така собі Малоросія, а українська культура й мова — практично ніякі, отож українці мусять, радше, підкоритися російській культурі і прийняти російську мову за свою рідну.

Хелемендік — не радикал, він не домагається виходу Словаччини з НАТО і ЄС та вступу до Митного союзу. Однак він у дотепний і популярний спосіб критикує прозахідний курс Братислави й закликає до такої собі багатовекторності. Мовляв, навіщо сваритися з Путіним, Росія ж — велика держава з чудовою культурою, що вміє оцінити й винагородити лояльне ставлення тих малих країн ЄС, котрі є відносними друзями Росії. Він часто підкреслює факт, що народився в Києві, а тому може для словаків виступати як авторитет у питаннях України. "Бачите, я сам — приклад того, що немає ніяких української мови і культури, а Київ — це суто російське місто", — приблизно такий месидж його публікацій.

Хелемендіка важко назвати примітивним тролем. Це дуже дотепний письменник, який вміло добирає аргументи на підтвердження своїх тез (нерідко фальшивих, але звичайним словакам у цьому не розібратися). Притому він чудово володіє словацькою мовою, без жодного іноземного акценту, — він говорить навіть краще, ніж звичайні жителі Братислави, багато яких послуговуються словацько-чеським суржиком. Він позиціюється не як росіянин, а як "свій", словак, відданий словацькій національній справі, — і так його сприймають словацькі націоналісти. Хелемендік — для великої частини словацького суспільства справжній авторитет у питаннях України та Росії, саме він створює меседж, який потім повторює "патріотична" преса, а вслід за нею — не тільки звичайні користувачі Інтернету, а й сам прем'єр Роберт Фіцо. Окрім того, Сергій Хелемендік — бізнесмен, власник мережі російських книгарень та російських продуктових магазинів. Росіянин, "наш, свій, словацький", людина успіху — точна протилежність того, що словаки асоціюють із типовим українським іммігрантом.

До речі, російські середовища багато років наполегливо працювали над посиленням стереотипів "великої, заможної, культурної Росії" — і "бідної, корумпованої, неуспішної й немодної України". Це видно не тільки з публікацій Хелемендіка та його послідовників. Російський культурний центр у Братиславі витрачає величезні кошти на пропагування російської культури (особливо тепер) і посилення міфу словацько-російської дружби, а також своєрідного протекторату Москви над Братиславою. Недавно, у розпал війни на Донбасі, відбулося урочисте відкриття пам'ятної таблиці царю Петру І, не без участі словацьких політиків. Велику увагу також приділили освітленню братиславського Славіна — військового цвинтаря радянських воїнів, а насправді — величезного пам'ятника російської зверхності над Братиславою. Таке враження, що Славін, розміщений на найвищій вершині в центрі словацької столиці, виразно домінує над містом, — його тепер краще видно, ніж символ словацької державності — Братиславський замок на сусідній вершині. І це невипадково.

Російська культурна домінація багато кому в Словаччині імпонує, але це не означає, що всі словаки поділяють проросійські й антиукраїнські погляди. Однак ця друга частина словацького суспільства не в змозі протистояти брехні та маніпуляціям своїх пропутінських співвітчизників. На відміну від Польщі, Чехії, Австрії, Німеччини чи навіть Угорщини, у Словаччині майже не було місцевих Євромайданів, а тепер практично немає вуличних акцій солідарності з Україною. І не тому, що людей, солідарних із вільною Україною, немає. Вони є (зокрема й представники української громади), але дуже пасивні, невпевнені в собі й затінені сильними проросійськими середовищами, тому їх не видно ні на вулицях, ні в інтернет-дискусіях.

І насамкінець слід зауважити: Україна мало що робить, щоб протидіяти хвилі проросійської пропаганди в Словаччині, щоб розвінчати вочевидь негативний стереотип України як другорядної держави і стереотип українця — "контрабандиста", "мафіозі", "нелегального заробітчанина". Розмова навіть не про створення українських культурних центрів з такою силою впливу, як російські, — бо на це потрібні великі гроші, яких тепер немає. Але українська дипломатія не робить навіть тієї дещиці, яку можна зробити силами посольства та консульства.

Чому, наприклад зволікається  процес відкриття нових пунктів пропуску на словацько-українському кордоні, які мали бути готові ще в часи Ющенка? Де хоча б такі прості заходи, як прес-тури до Ужгорода, Львова, Києва і в Карпати для словацьких журналістів та блогерів, що могли б впливати на створення позитивного іміджу України у словацькому суспільстві? Ні, цього немає, бо хто ж у Києві переймається якоюсь маленькою Словаччиною?

А Путін — переймається…

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: троллинг,Україна,Словаччина
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.