Російський тролінг в Словаччині: під прицілом Україна

16 апреля 2018, 09:42
0
10

Російський міф про словацько-російську дружбу народів багато кому в Словаччині імпонує, але це не означає, що всі словаки — проросійські й антиукраїнські

Словаччина завжди була однією з найбільш проросійських країн Центральної Європи, тому поява у словацькому Інтернеті хвилі антиукраїнських коментарів не повинна дивувати. Тим більше що з цим явищем — коментарями, писаними на замовлення Кремля, маємо справу практично в усіх країнах Європи. 

Однак випадок зі Словаччиною в чомусь особливий. На відміну від сусідньої Польщі, антиукраїнські коментарі тут пишуть не лише роботи чи платні тролі, а насамперед — словаки. І роблять це не тільки за гроші, а й із переконань, сформованих не без участі проросійської пропаганди, яка останніми роками в Словаччині була дуже сильною.

Не секрет, що словаки й до цього, радше, вважали Росію дружньою державою і що в Словаччині існував негативний стереотип України та українців. Це демонстрували коментарі під статтями та на форумах і в попередні роки. Однак навіть стислий аналіз антиукраїнських коментарів, писаних, скажімо, у 2010 р. і сьогоднішніх, свідчить, що тепер маємо справу із зовсім новим явищем. З цілеспрямованою російською пропагандою, яка неабияк впливає не тільки на формування словацької думки, а й на політичні рішення уряду Роберта Фіцо (досить згадати, зокрема, його спроби скасувати санкції ЄС проти Росії).

Варто звернути увагу на те, що в недалеких 2010-му чи 2011-му роках негативні висловлювання стосовно України були зовсім іншого змісту і пов'язувалися передусім зі стереотипом українця — "контрабандиста", "нелегального заробітчанина" та "української мафії" походженням із початку 90-тих, але аж ніяк не "бандерівця". Тобто ще кілька років тому деякі словацькі користувачі Інтернету писали, що не слід підтримувати Україну, бо в Україні непорядок, корупція і звідти йде у Словаччину всіляка біда. Однак ніколи не з'являлися згадки про "бандерівців" і "фашистів". Хоча б тому, що пересічний словак (зокрема й упереджений стосовно України) майже нічого не знає про Україну, а тим більше про її історію. Тому в 2010 р. на запитання "Хто такі бандерівці?" 99% словаків відповіли б, що вперше чують таке слово. Це тоді дуже чітко відрізняло словаків від їхніх північних сусідів. Скажімо, поляки, на відміну від словацького народу, мали історичні підстави не любити послідовників Степана Бандери і тому й раніше писали про цей аспект історії в інтернет-коментарях, тоді як у Словаччині такі згадки донедавна зовсім не траплялися.

З рештою, навіть освіченим жителям Братислави важко було б назвати якісь інші українські міста, крім Києва та Ужгорода, а багато словаків не знали, як називається українська столиця (наприклад, плутали її з Мінськом або Вільнюсом, плутали також Ющенка з Лукашенком). Така необізнаність, пов'язана із загалом негативним стереотипом України як бідної, корумпованої країни — і загалом позитивним образом Росії (велика культура, Пушкін, опера), була чудовим підґрунтям для російської пропаганди і дій, результат яких зараз бачимо аж надто добре.

Сьогодні важко знайти якусь статтю про Україну в Інтернеті, під якою б не було моря ненависних до України і прихильних до Путіна коментарів. Схема всіх їх — схожа. В таких коментарях неодмінно надибуємо фрази: "бандерівці-фашисти на Майдані", "київська хунта", "Порошенко і Яценюк відповідальні за війну і вбивають власних громадян", а весь Майдан і війна — це виключно справа Америки, яка хоче підкорити собі Україну, як раніше підкорила й колонізувала Словаччину.

Негативним героєм є й Польща, яка допомагає тій-таки Америці. А відтак, не тільки українці, а й поляки — вже "бандерівці" (!) і "фашисти". Над абсурдністю цих тез ніхто навіть не замислюється. Як і над тим, що фашизм закидають Україні і Польщі передусім представники націоналістичних середовищ Словаччини, котрі визнають словацьку гітлерівську державу 1939–1945 років позитивним чинником в історії, а її провідника, союзника Гітлера Йозефа Тісо, — національним героєм. Характерні для таких коментарів і повтори певних фраз-ключів, за якими можна розпізнати, що багато їх писані на замовлення або просто за певним зразком.

Про американського президента тролі пишуть не інакше як "Гусейн" Обама, а колишнього польського прем'єра називають "качором Дональдом Туском". Це, до речі, має свідчити про нібито обізнаність авторів із польськими реаліями. А насправді свідчить, що хтось у російській агенції чорного піару щось переплутав. Насправді ж поляки називають "качором" не Дональда Туска, а Ярослава Качинського. Не секрет, що значну частину такого виду коментарів пишуть не живі люди, а роботи, інші ж їх уже безкорисливо повторюють. Це, зрештою, загальноєвропейська практика — пропутінські коментарі на замовлення успішно поширюють також у Польщі, Чехії, Німеччині та інших країнах. Однак специфіка Словаччини полягає в тому, що, крім таких "штучних" коментарів, велика частина антиукраїнського і пропутінського тролінгу — наслідок справжніх переконань словаків, які досить лише посилити й скерувати у "правильне" русло.

Багато антиукраїнських коментарів пишуть живі люди. Що ще цікаве й типове для Словаччини — більшість цих людей навіть не намагалися залишитися анонімними, попри непристойний характер листів. А ще — не бракує словаків, котрі пишуть антиукраїнські коментарі, будучи переконаними у своїй анонімності, проте через необережність і необізнаність з Інтернетом роблять це зі службової пошти, — теж словацька специфіка.

Нинішня російська пропаганда могла розвинутися у Словаччині завдяки сильному структурному підгрунтю проросійських середовищ. Зокрема йдеться про впливову і згуртовану російську імміграцію, російські культурні центри у Братиславі, націоналістичні середовища, русинський рух та популярну патріотичну жовту пресу, яка традиційно русофільська. Не секрет, що серед них було багато осіб, пов'язаних із радянським КГБ, які, можливо, й надалі співпрацюють зі службами — тепер уже російськими. Багато впливових росіян переїхало туди з сусіднього Відня, який у часи холодної війни був перенасичений іноземними агентами, не тільки російськими. Після 1989 р. Австрія порвала з політикою рівноваги між Заходом і Сходом, узяла курс на інтеграцію з ЄС (куди вступила в 1995 р.), а відтак, не стала вже толерувати російських агентів. Однак вони знайшли безпечний і комфортний причал у Словаччині, яка, до речі, на офіційному рівні тісно співпрацювала з Росією.

 Російський міф про словацько-російську дружбу народів багато кому в Словаччині імпонує, але це не означає, що всі словаки — проросійські й антиукраїнські. Погляди розділяються приблизно навпіл. Ті жителі Східної Словаччини, які мали змогу побувати в Україні (в Ужгороді та в українських Карпатах), не тільки не вірять у російську пропаганду, а й підтримують ідеї Майдану та українську боротьбу з окупантом.  Однак ця друга частина словацького суспільства не в змозі протистояти брехні та маніпуляціям своїх пропутінських співвітчизників. Вона є (зокрема й представники української громади) дуже пасивними, невпевненими в собі й затіненими сильними проросійськими середовищами, тому їх не видно ні на вулицях, ні в інтернет-дискусіях.

І, нажаль, вимушені констатувати, що Україна не робила раніше й тепер не робить практично нічого, щоб протидіяти хвилі проросійської пропаганди в Словаччині, щоб розвінчати вочевидь негативний стереотип України як бідної й немодної держави, та    сприяти формуванню позитивного іміджу України у словацькому суспільстві.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: ФСБ,троллинг,Україна,Словаччина
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.