Освітній шантаж Угорщини: причини та наслідки

3 апреля 2018, 17:55
0
18

Західний шлях розвитку України точно не повинен визначати авторитарний лідер, який перетворює свою ж власну країну на ізгоя всередині ЄС.

Відразу ж після схвалення українським парламентом нової редакції закону "Про освіту" Україна зіштовхнулася з відверто ворожою реакцією сусідніх країн. Одночасно кілька східноєвропейських столиць вирішили, що мають право вказувати, якою мовою повинні навчатися українські школярі. Так, угорська влада почала реалізацію озвучених раніше погроз про блокування європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни. Причому непоступливість Будапешта вражає – наразі йдеться про справжній шантаж, у ході якого  «найдемократичніший» режим Віктора Орбана широко використовує демократичні принципи функціонування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу.

Численні візити керівника українського зовнішньополітичного відомства Павла Клімкіна та очільниці Міносвіти Лілії Гриневич до угорської столиці з намірами бодай про щось домовитися не були успішними: уряд Віктора Орбана не демонстрував готовності до жодних, бодай найменших, компромісів. Навіть рішення Венеційської комісії не змінило позиції офіційного Будапешта – угорці вимагали скасування 7 статті, а ще краще – всього закону. В січні Пітер Сіярто публічно пообіцяв, що його країна блокуватиме засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони.

9 лютого стало відомо, що заплановане на 14-15 лютого засідання КУН  справді не відбудеться. 13 лютого МЗС сусідньої країни поставив Києву ультиматум, вимагаючи схвалити рішення про призупинення дії закону, після чого «узгодити кожну деталь законодавства з національними меншинами». Більше того – уряд Віктора Орбана наполягає на наданні юридичних гарантій того, що закон не буде імпліментовано (про які саме гарантії може йти мова, Сіярто не уточнив). До того часу, за словами Пітера Сіярто, Будапешт продовжуватиме чинити спротив будь-якому співробітництву Києва та Брюсселя.

Наступного дня, 14 лютого, лідери угорської громади Закарпаття несподівано відмовилися від запланованих на той день консультацій щодо мови освіти. Причиною стало подання депутатів від Оппоблоку до Конституційного суду. Що зовсім не стало несподіванкою – навпаки, було б дивно, якби проросійські сили не зробили все від них залежне, щоб зайвий раз попсувати відносини України з сусідами. Особливо, якщо на кону – співпраця з таким ненависним для них блоком НАТО.

Того ж дня, Кабмін України затвердив зміни до Закону, відклавши процес запровадження мовної норми до 2023 року, а також включили відповідні рекомендації Венеціанської комісії в Річну національну програму співпраці з Північноатлантичним альянсом. Втім, чи влаштують навіть такі гарантії угорську сторону – питання відкрите.

Щоб зрозуміти не надто адекватну, як на наш погляд, політику угорського уряду, треба трохи заглибитися у нюанси внутрішньої політики придунайської країни. Правлячий в Угорщині з 2010 року режим прем’єр-міністра Віктора Орбана послідовно провадить курс на побудову націоналістичного, напівавторитарного режиму в дусі путінської "керованої демократії".

За роки перебування при владі Орбан пересварився і з Брюсселем, і з Берліном, звинувачуючи Європейський Союз у "диктаті" та "нав’язуванні своєї волі". Хоча при цьому від грошей із Брюсселя, як і всі подібні персонажі, Віктор Орбан жодного разу не відмовився.

Про репутацію глави угорського уряду красномовно говорить фраза "Привіт, диктатор!", кинута Орбану президентом Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером на саміті ЄС. Як це водиться в авторитарних лідерів, прем’єр-міністр Угорщини терпіти не може некомерційні організації та громадських активістів. Причому головне джерело вселенського зла для нього – відомий американський мільярдер-філантроп угорського походження Джордж Сорос.

Так, навесні минулого року підконтрольний Орбану парламент ухвалив закон, покликаний припинити діяльність відомого на всю Європу Центрально-Європейського університету в Будапешті, заснованого та фінансованого Соросом. Зараз угорська столиця обвішана плакатами із застереженнями про якийсь підступний «план Сороса», якого ніхто, щоправда, в очі не бачив.

Громадянське суспільство платить фактичному господарю Угорщини тією ж монетою: після ухвалення закону країну сколихнули масові протести. Ще масштабніші демонстрації стрясали Будапешт три роки тому, коли влада спробувала запровадити податок на користування інтернетом.

Зайве говорити, що режим Віктора Орбана вчиняє систематичні нападки на всіх сусідів, на території яких проживає хоча б трохи значуща угорська громада. Час від часу виникають конфлікти офіційного Будапешта з владою Словаччини та Сербії, бо там недостатньо, на думку Орбана і Ко, дбають про права його співвітчизників. А восени минулого року Угорщина пригрозила блокувати вступ Румунії до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) через суперечки про закриття угорської католицької школи в Трансільванії.

Тобто уряд Віктора Орбана частенько застосовує шантаж щодо сусідів – з приводом і без такого.

Крім того, Орбан вміло грає на націоналістичних комплексах угорців, постійно апелюючи до імперського минулого країни (тут варто згадати Тріанонський договір 1918 року, за яким Угорщина втратила дві третини території, а одна третина етнічних угорців опинилася за її межами).

Ситуацію також підігрівають заплановані на квітень цього року парламентські вибори.

Зараз керована Орбаном партія "Фідес" має конституційну більшість і планує зберегти її і надалі. Але найсерйознішим конкурентом для партії влади стане не ліберальна і ліва опозиція (яка занадто розрізнена і слабка), а симпатики Кремля з ультраправої партії "Йоббік", які з радикальної ніші потроху рушили в центр, маючи намір «відкусити» частину орбанівського електорату. Щоб не допустити цього, Віктор Орбан і Ко нарощують популістську риторику, рухаючись (часом вимушено) вправо.

Зловживання Угорщини своїм правом вето не схвалюють також ключові члени Альянсу.  11 послів НАТО надіслали угорському колезі лист, в якому вони висловили нерозуміння, як можна зловживати принципом консенсуса в такій організації, як НАТО. Генеральний секретар організації Єнс Столтенберг та посол США при НАТО Кей Бейлі дипломатично висловили сподівання на вирішення проблем у двосторонніх відносинах Києва та Будапешта.

Представників Альянсу легко зрозуміти. Важко назвати адекватним, коли країна, чий вклад в спільну безпеку наближається до нуля (а Угорщина витрачає на оборону лише 0,9% власного ВВП – удвічі менше натівської норми), в якій переважають євроскептичні настрої, нав’язує власну волю решті країн, зі Сполученими Штатами включно. І блокує співпрацю Альянсу з країною, яка витрачає на оборону близько 5 відсотків ВВП, і при цьому не приховує своїх проєвропейських настроїв і євроатлантичних прагнень.

Підводячі підсумки, можна стверджувати, що нахабну поведінку угорської сторони повинна локалізувати перш за все вітчизняна дипломатія. Основне завдання - пояснювати свою позицію тим, хто готовий її вислухати, але не вестися на відвертий шантаж. Бо мовна норма закону про освіту – не вітчизняне ноу-хау, а нормальна світова практика.

І розуміти, що доля європейських та євроатлантичних прагнень України залежать передовсім від самих українців. Потім уже – від позиції Будапешта, Берліна, Парижа та Брюсселя. Західний шлях розвитку України точно не повинен визначати авторитарний лідер, який перетворює свою ж власну країну на ізгоя всередині ЄС.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Виктор Орбан,Україна,Угорщина,мовний закон
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.