Закон «про реінтеграцію Донбасу»: апологія та критика

22 января 2018, 23:23
політолог
0
1122
Закон «про реінтеграцію Донбасу»: апологія та критика

18 січня Верховна Рада зрештою ухвалила законопроект № 7163

18 січня Верховна Рада зрештою ухвалила законопроект № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відомий у ЗМІ під назвою закону «Про реінтеграцію Донбасу».

Дане рішення викликало неоднозначну реакцію в українському суспільстві - від радісного схвалення до нищівної критики.

 

То що ж ухвалила Рада?

Отже, якщо звернутися до найголовніших положень даного Закону, то він:

1. Визнає Росію агресором і окупантом. У самому тексті закону є дві згадки про Росію-агресора (у преамбулі і прикінцевих положеннях), а також одна згадка "держава-окупант" (у ст.7). Ці формулювання, очевидно, мають бути відповіддю на численну критику влади з боку політичних опонентів. Тепер, очевидно, провладні політики апелюватимуть до цих норм у політичній дискусії, підтверджуючи власний «патріотизм». Проте, заради об’єктивності слід додати, що це далеко не перша декларація Росії в якості «агресора» та «окупанта». Більше того, жодних правових наслідків ця декларація не передбачає.

2. Дії РФ на території Донецької і Луганської областей у тексті закону названі "збройною агресією Російської Федерації". По суті, це абсолютно декларативна норма, що покликана допомогти «політичному позиціонуванню» сил, які входять до правлячої коаліції.

3. Водночас, не визнаючи саму окупацію, законодавець, тим не менше, закладає у законопроект деякі норми, які можна тлумачити як визнання «влади» на території ОРДЛО бодай де-факто. Зокрема, Закон визначає, що Україна визнаватиме лише два документи, які видаються на окупованій території: свідоцтво про народження і свідоцтво про смерть.

4. Відповідальність за моральну та матеріальну шкоду, завдану Україні та її громадянам, покладається на Російську Федерацію. Особи, що брали участь у збройній агресії чи в роботі окупаційної адміністрації  РФ, несуть кримінальну відповідальність. Очевидно, що ця норма з’явилася, аби «застрахувати» Україну від численних судових позовів від мешканців ОРДЛО щодо компенсацій за численні збитки, яких вони могли зазнати. Водночас, незрозуміло, наскільки подібна норма може бути вагомою для міжнародних судових інстанцій. Тим більше – ухвалена «заднім числом».

5. Крім того, у законі окрема увага приділяється запровадженню воєнного стану. У випадку введення воєнного стану, координацію і контроль на окупованій території Донецької і Луганській областях областей здійснює Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ за керівництва Генштабу. До ухвалення закону діяльність антитерористичного центру (АТЦ) координувала СБУ. Важливо підкреслити, що за новим законом в’їзд осіб, переміщення товарів і осіб на/з тимчасово окупованих території у Донецькій та Луганській областях визначається Кабміном та здійснюється через контрольні пункти в’їзду-виїзду. Право обмеження в'їзд/виїзду покладено на Командувача об’єднаних сил. Це створює, фактично, новий та цілком законний механізм торгівлі з ОРДЛО, яка тепер повністю визначатиметься виконавчою владою на чолі з президентом.

Наостанок, необхідно вказати, що у остаточній версії згідно з попередніми рішеннями прибрали згадку про Мінські угоди.

 

Важкий розгляд законопроекту

Сам законопроект, хоча і був ухвалений 280 голосами, йшов до остаточного затвердження дуже важко. Зокрема, ухвалили його лише на третій день розгляду, оскільки до нього було 673 поправки.

Гостра дискусія під час цього обговорення точилася щодо включення до тексту законопроекту слів про окупацію Криму та встановлення чітких дат початку окупації Донецької та Луганської областей, а також АР Крим. Зокрема, представники «Самопомочі» вимагали встановлення чітких дат початку окупації Криму та території ОРДЛО, для врегулювання питання відповідальності та компенсації постраждалим, однак всі відповідні поправки були провалені.

Щодо Криму, то законопроект містить лише загальну згадку про півострів, не більше. Також Рада відмовилася включити до законопроекту поправку №652 про денонсацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Це створює черговий юридичний казус, смисл якого полягає у тому, що ми визнаємо Росію агресором, зберігаючи з нею договір про дружбу та співробітництво. Навряд чи ще коли історія знала схожі випадки подібної «дружньої агресії» чи «агресивної дружби».

 

Апологія законопроекту

Одразу після ухвалення законопроекту, він одержав дуже схвальну реакцію з богу багатьох прихильників президента, та, зрештою, від самого Глави держави. Зокрема, П. Порошенко заявив, що це сигнал і для Донбасу, і для Криму про те, що це є невід’ємна частина України.

Водночас, лідер партнерів БПП по парламентській коаліції – А. Яценюк взагалі вважає, що ухвалений закон може допомогти у введенні миротворців до ОРДЛО, та, зрештою, у відновленні суверенітету України над цими територіями.

Загалом, попри усі численні «оди» на адресу закону з боку представників БПП та НФ (а також близьких до цих політичних сил представників «експертного середовища»), законопроект дозволяє вирішити низку задач:

1. Декларує статус територій ОРДЛО як «окупованих Росією», що, на думку апологетів закону, має перекласти на Кремль усю відповідальність за те, що там відбувається.

2. Комбінує АТО із особливою військовою операцією, що, теоретично, має надати ЗСУ та Нацгвардії більше повноважень та можливостей для ведення бойових дій.

Водночас, противники ухвалення закону, незважаючи на усі мотиви, одразу оголошуються «агентами Росії».

Власне, подібна емоційність у трактуванні норм закону одразу викликала навалу критики на адресу його авторів.

 

Критика від «переговорника номер один»

Спецпредставник України уз питань гуманітарного характеру в Тристоронній контактній групі В. Медведчук досить жорстко відреагував на ухвалення даного закону.

У його заяві, зокрема, висловлюється сумнів у тому, що даний законопроект послугує задекларованій цілі – реінтеграції територій ОРДЛО. Також він вважає цей законопроект «мареннями» щодо насильницького повернення територій Донбасу, а сам факт його ухвалення, на його думку, «ставить хрест» на спробах мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Подібна реакція не виглядає аж надто дивною. Очевидно, останнім часом Медведчук приділяє чимало уваги перезавантаженню «Мінського процесу». І участь у переговорному процесі в «Мінському форматі» сприяє посиленню політичного впливу самого Медведчука.

Зокрема, ще 2017 року у виданні "Новое время" вийшла стаття, в якій автор стверджував, що останнім часом політичні позиції спецпредставника України з гуманітарних питань в Мінській контактній групі лише посилюються. У першу чергу завдяки тому, що саме Медведчук керує "каналом номер один" в комунікації Москви та Києва.

Крім того, він – автор одного з перших "мирних планів" щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. І цей "мирний план", хоча і був запропонований давно, продовжує обговорюватися під різними назвами. Наприклад, деякий час тому його "експортний варіант" був відомий як "формула Штайнмайєра" або "план Еро". Сутність його полягає у реалізації "політичної частини" Мінських домовленостей. Зокрема, в ухваленні на першому етапі низки законів: про особливий статус ОРДЛО, про проведення виборів на цих територіях, про амністію для учасників подій на Донбасі, і, зрештою, про закріплення в Конституції України децентралізації для регіонів.

Очевидно, що у реалізації цього плану обмін полонених, який заново розпочався насамкінець 2017 року, відіграє важливу роль. Зокрема, «перезапуск» обміну полоненими дозволяє вести мову про «перезавантаження» Мінського процесу саме через його гуманітарну складову. І суспільна реакція на звільнення бранців лише підтверджує подібну можливість. Здавалося б, останні законодавчі пертурбації ставлять подібну перспективу «перезавантаження Мінську» під сумнів. Однак 21 січня стало відомо, що Київ передав до ОРДЛО жінку, засуджену до 14 років позбавлення волі, а днями розраховує отримати бійця ЗСУ. Тобто, план щодо «перезавантаження» Мінських угод через «перезапуск» обміну полоненими діє, незважаючи на прийняття Верховною Радою закону «про реінтеграцію».

 

Критика «справа»

Проте, найцікавіше, що і в середовищі ідейних опонентів «переговорника номер один» - правих, даний законопроект теж захоплення не викликає.

При чому, наприклад, якщо звернутися до позиції лідера партії «Національний корпус» А. Білецького, то вона виглядає наступною.

Визнаючи позитивний момент від визнання Росії агресором, Білецький наголошує, що це не несе якихось конкретних юридичних наслідків. Більше того, закон, на думку Білецького, несе у собі кілька загроз. Зокрема, він дозволяє відновити торгівлю з ОРДЛО. Лідер «Нацкорпусу» вважає, що визнання Росії агресором не має смислу без підкріплення «конкретними кроками»: розривом дипломатичних стосунків, визнання т.зв. ДНР/ЛНР «терористичними організаціями».

Загалом, позиція Білецького теж не видається аж занадто дивною. «Нацкорпус» неодноразово декларував відмову від «Мінських домовленостей» як одну з ключових ідей. Вони послідовно домагаються вирішення проблеми Донбасу на основі сценарію, який виключає домовленості із самопроголошеними республіками. Водночас, незважаючи на норми, які можуть тлумачитися як такі, що порушують «Мінські домовленості», автори законопроекту намагалися не декларувати того, що могло би остаточно виключити можливість реалізації «Мінську». Звідси – провал поправок про «терористичні організації ДНР/ЛНР».

 

Клубок суперечностей

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що законом про «реінтеграцію» невдоволені однаковою мірою і «партія миру», і «партія війни». При чому, через різне тлумачення одних і тих самих положень.

Це обумовлено наступними обставинами.

1. Суперечливість норм закону, частина з яких носить виключно декларативний характер (наприклад, визнання Росії агресором).

2. Спроби запхати в один закон все - від політичних декларацій до цілком практичних правових норм з метою розширення президентських повноважень.

3. Суперечність між деклараціями та можливостями, які закладені в закон.

Резюмуючи, по суті, даний нормативно-правовий акт не має особливого стосунку до задекларованої мети – відновлення суверенітету України в окремих районах Донбасу. Він стосується влади, торгівлі, політичних концепцій, але механізму відновлення суверенітету там немає.

Але одну функцію він виконав бездоганно – послугував основою для досить скандальної дискусії в українському суспільстві, спровокував сумніви щодо виконання «Мінських угод» та об’єднав досить різні політичні кола у власному несхваленні.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: донбасс,политика,зона АТО,реинтеграция Донбасса
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.