ВОГНИЩЕ:останнiй вечiр

4 августа 2019, 09:51
Владелец страницы
Глава партии правильного досуга
0
28

Чи вам цікаво знати, хто я?


  1208992.jpg

А мы лишь марионетки в руках чуткого демиурга

Останнiй вечiр

Чи вам цікаво знати, хто я?

 Це немає значення.

В мене відсутні чітко виражені ознаки особистості.

 Я - погляд у душу; я - ехо плачу; я - ненароджене кохання.

Може хтось назве мене "сліпий поводир сліпих".

 То його справа.

Я нікого не осуджую...

 Бо я намагаюсь всіх розуміти...

Якусь магічну силу має жовтогаряче око вогню.

 Кожен сприймає його по-своєму, кожен відчуває щось своє, дивлячись на нього.

І я знаю, що це багаття не зникне, навіть зимою.

 Воно може тільки прикинутися сплячим.

Через те в мене така впевненість, - йому просто нікуди зникати.

 Вогнище вже колись пробували загасити, та дарма.

І чудернацькі істоти, як сиділи тут, так і сидітимуть надалi.

 Вони вже не можуть існувати далi один без одного.

 Бо вони реалізують свої таємні бажання,тут вони iнодi вмирають у своїй слабкості.

 Вони вже пережили разом все, що тільки можна було пережити.

Вони кохали один одного, вони робили медовий напій спокуси і напоювали себе й інших.

 Це призводило до солодких ілюзій, марева, коли здається, що це і є твоє щастя,- тут, на рожевих хмаринках насолоди.

Як же боляче інколи бувало, коли туман розсіювався, і неможливо ставало дивитися у вічі ближньому.

 Та й це минало.

З часом наступали такі хвилини, коли всі відчували презирство до того, хто сидить поруч, до того, хто розмовляє з тобою - дратувало те, що вони ніколи не зможуть уявити, наскільки глибокий саме твій внутрішній світ, ніколи не побачать те, що так яскраво бачиш ти.

 Тоді хотілося всім помститися і нізащо не повертатися сюди.

Але й це проходило.

 У твоїй голові не укладалося, як ти мав таку агресію до цих створінь.

Вони ж чудові, і чудові саме тому, що,власне,й не схожі на тебе, тому що в них є те, що не маєш ти і треба їх сприймати такими, якими вони є, треба цінувати спілкування, яке маєш з ними у цю хвилину.

 Було все : і сльози, і радість, і образи, і довіра, та самотність i дружба.

Зараз залишилося тільки одне - прихильнiсть.

 Вони, як єдиний ланцюг; кожен являється своєрідною ланкою у ньому.

Ти не можеш просто взяти і піти, бо тебе хтось тримає позаду й попереду, і того хто тебе тримаэ, так само хтось тримає позаду і попереду.

 

 Пройшла ніби вічність з часу утворення цього колективу.

А скільки вічностей ще чекає його у майбутньому, які ще віпробування, які ще страждання?

 Чи може все закінчиться, як у казці : всі отримають свою нагороду і заспокояться, заснуть у нескінченім приємнім спокої?

Це я вже не можу вам сказати.

 Хай це вирішує Творець.

Бо я в казках не розуміюся.

 Особливо в тих, де добро перемагає за зло.

 А місяць!..

Білявий, ніжний місяць продовжує гріти холодним нiчним сяйвом.

Ніхто його не буде зупиняти.

 Менi це подобається, - а іншім байдуже.

Я закриваю втомлені повіки і буду уявляти себе вітром, який все знає.

 Добре йому - летить собі, куди хоче, не звертааючи уваги на прохання і забобони.

Напевне, він облітає навколо місяця і чує його вечірній шепіт.

 Тут хочеш - не хочеш, а позаздриш.

Іноді мені буває шкода, що дерева не вміють говорити так, щоб їх всі чули.

 Вони б тоді розповіли все, що бачили тут за дні, тижні, місяці й роки.

А може,насправдi,все ж вміють?

 Просто вони вмiють не розкриваюти чужих таємниць.

 Навіть, якщо хтось дуже намагатиметься.

А трава?

 Чому вона мовчить?

Зараз подумаю...

 Ні, вона не така велична, як дерева, її змушує мовчати не гідність, а щось інше...

Та, мабуть просто корови, які тут колись паслися, свідомо чи несвідомо, повідкусували їм язика.

 Тепер тут все мовчить.

А каміння мовчить, бо йому просто ліньки напружуватися.

 Воно тихесенько собі лежить під ногами і йому більше нічого не треба.

Тому замість них всіх співають ці істоти.

 Вони кричать якійсь безглузді слова, щоб заглушити тишу.

Вони запалюють вогонь, щоб здавалося, що зараз насправді сонячно і тепло.

 Вони навмисне намагаються не бачити темряви та не чують ляскання крил літучих мишiв.

Вони разом!

 І яка різниця, що відбувається навколо них?!..

А вогнище...

 Воно й надалi сміється, потріскуючи палицями, підморгує Місяцю та цим істотам, які надали йому таку дивовижну силу..

 Бiля вогнища сиджу я...

 Лiдiя Жумай

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.