ВОГНИЩЕ

20 июля 2019, 09:07
Глава партии правильного досуга
0
10

"Ты любишьКастанеду? -Нет,я его курю"


 Чорне гілля ховається одне за одним і ховає ще щось...

Але це щось, воно таке дивне, що вилізає з-поміж гілок і дивиться на тебе своїми жовтогарячими очима.

Добре відчувати на собі цей пекучий погляд.

Так гарно й так затишно стає на душі.

Та це тільки спершу.

Потім буде інакше.

Чому воно так?

Всі б хотіли знати.

Та ніхто не знає.

Всі хотіли б знайти відповідь то під холодним камінцем,то під крученим пагорбами,то під зеленою листвою чи травою.

А вона вже палає у вогнищі і ніхто її звідти не витягне.

Руді, чорні, білі, веселі, сумні, юродиві, розумні.

Це щось надзвичайне!

І як всі, вони прийшли сюди і як тепер вміщаються тут?

Сидять такі голомозі й співають свої чудернацькі пісні.

Всі комари навiть порозліталися.

Бо таких надзвичайних істот ще не бачили.

І ніхто не розповість тим бідолашним комахам, що вони самі звичайні, які тільки можуть бути, просто час такий настав незвичайний.

А істоти і не будуть сумувати за тими комарами.

Комахою більше - комахою меньше.

А чого за ними сумувати?

Вони ж не сині.

От якби були б сині, то можна було б і посумувати.

Але ж вони зовсім не сині, ані трішечки.

А багаттячко все палає і буде ще довго палати.

І як йому не набридає?

Чи це так цікаво - тріщати сухими полінцями і видихати дим?

А чи цікаво дивитися на це полум'я, колоти струнами гітари пальці і надривати горло, уявляючи, ніби вони справдi гарно співають і взагалі, їм тут дуже весело?

Можливо, вони приречені на те, щоб тут сидіти?

Якщо хтось їх спитає, то вони посміються у відповідь і скажуть, що вони вільні.

Та це брехня.

Що б вони не робили цілий день, які б важливі справи вони не виконували, все одно, коли почне темніти, вони прийдуть сюди.

І так, напевне, буде завжди.

На мене поглядають дві яскраві зірки.

Але щось вони занадто близько, як для зірок.

А може це просто на мене вітрищілась пара блакитних очей?

Так, це вже реальніше...

Але грубіше - хай краще то все ж-таки будуть зірки.

Тоді справжні зірки будуть заздрити, що в них немає такої блакиті, як у тих химерних очей і сховаються за хмари.

Тоді стане холодно та моторошно.

Проте випливе місяць.

Він нікому не заздрить.

Бо він - єдиний і неповторний.

Він цим пишається і цим розважає себе, бо йому самотньо.

А очі тим часом відвертаються від мене - в них багато своїх справ.

Тоді мені закортіло знайти інші очі.

Та хіба знайдеш хоч одні вільні?

Всі сірі очі чомусь втупились у вогонь, мабуть вони рахують, скільки іскринок складають одне велике багаття.

Ну то їхня справа!

Мені б вистачило й коричневих очей.

Та й вони кудись порозбігалися.

Одні - дивляться на дивний дерев'яний інструмент, ніби на ніжно кохану дружину, якій обіцяють вічну турботу і вірність.

Інші -кидають жадібний погляд на собі подібних і строять вже якісь дурні плани.

А треті настільки вже помутніли, що не розбереш, якого вони кольору.

Така ось феєрична картина.

А мої очі залишаються наодинці із самими собою.

Я відчуваю тривожний погляд мені у спину.

Це місяць.

Лише він може так неповторно дивитися. Дуже жаль, що він так далеко.

В іншому випадку я б відповіла на його погляд таким же неповторним поглядом...

Та він так недосяжно далеко!

"В шаленій пустоті шукаю,

І знаю, більше не знайду

Того, кого я так кохаю,

Його у натовпі гублю." - заспівав свою улюблену пісню вітер.

Він любить її співати, а я люблю її слухати... слухати і дивитися на місяць.

Який він гарний у своїй величній самотньості, у своїй небесній приреченості!

Я підморгну йому правим оком і більше не буду на нього дивитися.

З нього достатньо. Краще буду спостерігати за цікавим створіннями, що сидять поруч.

А якщо в мене буде настрій, то, може, ще й розповім вам про них.

Трава пірнає мені у вуха, ніс, лоскоче шию.

Це заважає мені концентрувати увагу на особистостях.

Справа у тому, що хтось штовхнув мене на землю.

Я не ображаюся...

Тут це звичне явище.

Навіть інколи приємно відчувати себе перешкодою на чиємусь шляху.

Тут йде боротьба за виживання, а хтось (в данному випадку - я) розсівся і навіть оком не моргне!

Треба й цього штовхнути, щоб знав!

Ось мене і штовхнули, негідники!

Аж спина затріщала!

Ще й дим засліпив очі!

Не везе, так зразу в усьому!

Раз уже я такий яскравий випадок невезіння, треба залишити всі справи і насолоджуватися цим (треба вміти насолоджуватися всім, що маєш на даний момент часу).

Але це дуже нудно і воно мені скоро набридло.

Ставати життєрадісним оптимістом теж, мабуть, нудно, тоді я знову буду спостерігачем.

Доречі, в мене з'явився настрій розповісти вам про кожного члена цієї вовчої зграї, щоб не сказати свинячої.

Кожен з них являється типовим представником цього середовища.

Я вам розповiм про кожного.

Далi буде...

Лiдiя Жумай
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.