За кого вони нас мають? 25 августа 2008, 10:16

9 травня на Червоній площі в Москві влаштували парад з використанням важкої військової техніки. Я тоді сказав своїм російським знайомим, що думаю з цього приводу. Такі паради як доказ обороноздатності держави – дурня. А от міжнародному іміджу нашкодить, бо виглядає як прояв мілітаризму. Саме так, як «брязкання зброєю», сприйняли той московський парад у світовій пресі.

І от свято на нашій вулиці: у Києві, 24 серпня, Хрещатиком з помпою проїхали 144 одиниці важкої військової техніки. Проіхали повз скляні теплицеподібні ковпаки, які київськиа мерія змавпувала з московського Охотного ряду. Проїхали повз монумент незалежності, який українска влада змавпувала з будапештського.
Яку мету декларували чиновники та політики України?

Міністр оборони Юрій Єхануров: «Ми постараємося на святковому параді до Дня Незалежності продемонструвати, що Міноборони, не дивлячись на непродуману політику скорочення ЗСУ, яка, я маю надію, вже закінчилася, все-таки зуміли зберегти боєздатність нашої армії.»

«Депутат із фракції «НУНС» Андрій Парубій вважає, що парад проводити треба будь-що:
«Коли звучать погрози територіальної цілісності Україні з боку Росії, то ми повинні показувати свою готовність, демонстрацію того, що ми – сильна країна, європейська держава».

Таке враження, що ці люди мають українців за дітей. Лише дитина повірить, що 144 одиниці військової техніки можуть захистити Україну від якоїсь сусідньої країни. Насправді ж, вони хіба що дадуть відсіч Республіці Молдова. Та й те, лише за умови, що ця техніка може не тільки проїхати кількадесят кілометрів асфальтовими дорогами, але й розгорнутися в бойовому порядку та відкрити прицільний влучний вогонь. Проте останнього на параді не було продемонстровано. Отже, як доказ обороноздатності країни таке шоу  -   це, вибачте, фуфло.
У Скнилові літак українських ВПС убив 77 українців, а загалом постраждала в скнилівському інциденті 241 особа. Для порівняння: в бою під Крутами загальні втрати (тобто вбиті в бою, розстріляні в полоні, нерозстріляні полонені та поранені) захисників української держави склали близько 250 людей.
А ще були Бровари, збитий над Чорним морем пасажирський літак, гарматний розстріл власної казарми танковим екіпажем у таборі «Десна» і багато дрібніших інцидентів. Останнім часом таким інцидентів ніби-то поменшало, і це вселяє трохи оптимізму. Це, а не паради.

Але поки що, в цілому, справи зі збройними силами України кепські:
«55% боевых самолетов в Украине исчерпали срок эксплуатации. Этот показатель по зенитно-ракетным комплексам составляет 85%, боевым кораблям - 84%, ракетно-артиллерийскому вооружению – 83%, бронетанковому вооружению – 51%, автомобильному транспорту – 61%.»
http://www.defense-ua.com/rus/hotnews/?id=25876

Роздмухувати ейфорію з приводу «могутності» української армії зараз, а тим більше нацьковувати український народ на будь-якого сусіда — самогубство для України.
Коли я 24 серпня стояв на Хрещатику и дивився на танки та 152-міліметрові самоходки, то подумалося: боронь Боже, щоб така ця техніка розпочала воювати на вулицях чи околицях українських міст. 15 хвилин обстрілу з таких гармат— і цілий житловий квартал перетворюється на купу битої цегли.
Ескалація напруженості у відносинах з будь-яким сусідом, навіть з Республікою Молдовою, — це злочин. Всім психопатам-мілітаристам у Києві, Москві та Вашингтоні, в урядових, депутатських та редакторських кріслах, — місце в окопі під обстрілом з таких гармат. Але, с.у.к.и, не підуть вони на війну. Кидатимуть під обстріл нас із вами, ось у чому проблема.
Ех, якби ж народи зуміли не повестися на провокації політиків та їхніх рупорів. Але ведуться, на жаль, наступають на одній й ті самі граблі: формуваня образу ворога — спалах патріотизму та жертовності — війна — море трупів з обох боків конфлікту — втрачене покоління та реваншизм на уламках розбитої цівілізації.