Если друг оказался вдруг 30 июля 2007, 15:51

Если друг оказался вдруг Мій приятель, письменник Кокотюха, повів широкомасштабний ідеологічний наступ на геїв. Ну і на лесбійок, ясна річ. Виступив, можна сказати, з рішучим протестом проти інвазії гомосексуалізму, засудив політкоректність як шкідливий метод, закликав широку громадськість до совісті. Реакція широкої громадськості, слід зазначити, була неоднорідною. Хтось закидав авторові відсутність згаданої вище політкоректності, хтось давив на морально-вольові якості, хтось звинувачував самого письменника Кокотюху в причетності до інвазії. Як же так, - ображався Кокотюха, - чому мовчать люди доброї волі, чому ніхто не виступає проти гей-парадів?! Будь хоч ти свідком! – закликав він мене. Ну, але який із мене свідок? Я востаннє живих геїв бачив по телевізору, коли до Києва приїжджав Елтон Джон. Хоча я теж проти інвазії – мені слово не подобається. Прикметно, що самі геї в ідеологічному наступі чи контрнаступі участі не брали. Мене це найбільш заділо – люди, можна сказати, переймаються їхнім суспільно-економічним та соціально-культурним статусом, а ці, ледь не сказав підари, роблять вигляд, що їх це не стосується. Що, в свою чергу, наштовхує на дві гіпотези – або інвазії як такої не існує, або ж весь вітчизняний гендерно-культурологічний дискурс знаходиться в такій, перепрошую, жопі, що порядні геї просто не здогадуються про його існування. Не говорячи вже про лесбійок. Мені взагалі видається іноді, що вся українська народна побутова гомофобія менш за все стосується саме сексменшин, спрямована вона, знову ж таки, як мені здається, передусім на боротьбу з неперсоніфікованим світовим злом, а не з конкретними проявами гомосексуалізму на місцях. І в цьому контексті словом «підар» послуговуються переважно для означення саме неперсоніфікованого світового зла, а не наших з вами сучасників. Скажімо, вчора. Коли за рахунку один нуль, у матчі «Металіст»-«Закарпаття», головний суддя призначив у наш бік більш ніж сумнівний штрафний (метрів двадцять прямо по центру воріт!), і всі - себто весь стадіон, включно з боковими арбітрами – пару хвилин дружно скандували «суддя – підарас!», чи йшлося тут про масовий вияв гомофобії? Боронь боже, скажу я вам, і думаю в цьому мене підтримають усі, із головним суддею включно. Ясна річ, що йшлося саме про неперсоніфіковане зло. Або коли харківський міський голова Добкін заявив, що марш ветеранів УПА нагадує йому гей-паради, чи йшлося йому, міському голові, про протистояння інвазії? Впевнений, що жодною мірою. Просто йшлося про те, що гей-паради у міського голови асоціюються з чимось героїчним, бойовим і нездоланним, там - зі шкіряними портупеями, офіцерськими батогами, ненав’язливою армійською маскулінністю. Одним словом – у всякого своя доля і свої фантазії: у одного геї асоціюються з безкорисливим пацифізмом, а в харківського міського голови – з маршовими батальйонами. Але повернімось до Кокотюхи. Наразі складно передбачити, хто стане на захист потоптаних ним прав геїв та лесбійок, чи виставить хто моєму приятелеві загальний рахунок за понівечені свободи і чи захистить бодай хтось від ошалілого в своєму публіцистичному запалі Кокотюхи принципи політкоректності, чи традиційно на них заб’ють, як це і прийнято серед інтелектуалів. Мені, у будь-якому разі, відпочатку йдеться лише про одне – якою б складною не була оперативна ситуація на фронтах, не слід зводити боротьбу зі світовим злом до питань гомосексуальної інвазії чи тваринної гомофобії. Тому що так чи інакше, якщо вже народ називає тебе вголос підарасом - маєш поставитись до цього щонайменше відповідально. Особливо якщо ти футбольний суддя. Або міський голова.

Внимание! Korrespondent.net вводит новые правила комментирования Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь