Санітари лісу 3 июля 2007, 15:04

Санітари лісу Скінгеди бувають різні: бувають скінгеди ідейні, бувають скінгеди кармічні, бувають просто різні уйобки, котрі називають себе скінгедами, щоби сподобатись бабам. Хоча бабам вони не подобаються, бабам подобаються арабські студенти. І є в мене друг, скінгед Пушкін. І той, хто думає, що я стібусь, і що не може кошерний скінгед носити прізвище великодержавного мавра Пушкіна, глибоко помиляється. Може. Пушкін – скінгед із досвідом, скільки я його знаю, а знаю я його давно, він носить чорні військові черевики і чорний знову ж таки камуфляж. Пушкін належить до ідейних скінгедів, себто в нього постійно якісь ідеї, які він намагається реалізувати доступними йому способами. Ми з Пушкіним (ми з Пушкіним!) час від часу перетинаємось на безмежних полях благословенної харківської субкультури – то Пушкін стоїть в охороні на рок-фестивалях, то бореться з антинародним режимом Кучми, то просто тусить із якимись монстрами під пам’ятником Василю Назаровичу Каразіну. Одним словом, живе духовно насиченим і суспільно заангажованим життям. Думаю, клерки, котрі зранку виповзають із підземки і тягнуться по своїх конторах, заздрять йому чорною заздрістю. Є щось сковородинівське в тому, аби зранку накачатись портвейном і тим самим наповнити власний споживчий кошик на найближчі дванадцять годин, не надто переймаючись духом корпоративності. Одного разу Пушкін запросив мене на свій день народження. Вони з друзями сиділи під єврейським освітнім центром і співали німецьких маршів часів Бісмарка. Всі в чорних камуфляжах. З огляду на їхній страшний акцент збоку це виглядало, ніби охоронці єврейського освітнього центру вийшли на обідню перерву і співають щось на ідиш. Востаннє я його зустрів під час політичної кризи в Україні, він ішов через Європейську площу міста Києва і вів за собою колону під синіми прапорами. Мав такий вигляд, ніби він цю кризу щонайменше і спричинив. Побачивши мене, застидався, підійшов і пояснив що він тут по приколу. Та я розумію, - сказав я, - тут всі по приколу. І ось я думаю – час від часу засоби масової інформації б’ють у дзвони і закликають всіх православних, і неправославних теж, боротись із гідрою фашизму, котра підіймає голову. І частина православних навіть не проти боротись із гідрою, але як правило знайти її – гідру – настільки проблематично, що всі знову розходяться по своїх конторах. Бо де її знайдеш, цю гідру? Гідра стоїть зранку в черзі за своїм портвейном, гідра ховається в партійних офісах, гідра ходить на концерти язичницького хард-кору – одним словом, гідра шифрується і маневрує, вирахувати її з-поміж десятків тисяч арабських студентів не так просто, і в цьому вся проблема. Тому якщо і можна з чимось боротись, то не з бацилами расової нетерпимості, а скоріше з бацилами соціальної неадаптованості чи просто побутової шизофренії. Скільки доводилось бачити войовничо налаштованих адептів вітчизняного націонал-соціалізму чи загальнослов’янської ойкумени, скільки випадало читати їхню пресу з загрозливими передовицями, скільки, врешті-решт, траплялось розмовляти з представниками ідеологічного сектору про єдину помісну церкву чи про Україну як колиску цивілізації, і кожного разу за всім цим чітко відчувалось лише одне – небажання йти на біржу праці. І хто стане дорікати їм у небажанні працювати на благо колиски цивілізації? Я особисто не стану. Намагання відповзти на соціальний маргінес є настільки ж природнім, наскільки природнім стає зрештою пошук винних у власній соціальній невлаштованості. Інша річ, що у всіх їхніх порушеннях карного кодексу і заповідей христових фашизму стільки ж, скільки імпресіонізму в світогляді Адольфа Алоїзовича Гітлера. Тоталітарна машина пропаганди потребує ворога, образ ворога ліпиться будь із чого, найпростіше його ліпити, ясна річ, із більш відповідного матеріалу, яким і є згадана вище гідра, з усім її портвейном і військовими маршами. Адже куди простіше боротись із маргіналами – п’яними і відвертими в своєму бажанні бути п’яними – аніж із відділами соціального забезпечення та службою міграції. Куди простіше виловлювати по парках чуваків у зариганих камуфляжах, аніж навести порядок у внутрішніх органах. Так що єдино можливим варіантом бачиться об’єднання в’єтнамських земляцтв із українськими скінгедами з благородною метою підпалення управління внутрішніх справ. Хоча представники земляцтв теж, очевидно, вважають В’єтнам колискою цивілізації, тому тут потрібно буде шукати розумний компроміс. Бо в інакшому випадку гідра активізується і почнеться масовий біблійний вихід в’єтнамців із оптових ринків України. Просто фішка в тому, що в’єтнамці – це ми всі.

Внимание! Korrespondent.net вводит новые правила комментирования Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь