Жадан Сергей

Улюблені наркотики нашого дитинства

Сегодня, 6 октября 2007 Улюблені наркотики нашого дитинства Нещодавно прочитав у газеті: «Афганський героїн стає все доступнішим у Європі». Звучить як рекламний слоган. Це могла бути рекламна кампанія якої-небудь вахабітської ліберально-демократичної партії. Скажімо, такий рекламний ролик: Афганістан, вересень 2001-го року. Змучені гнітом антинародного режиму, селяни-вахабіти тяжко вирощують мак, навіть не сподіваючись його збути, оскільки країна, як відомо, знаходиться в стані економічної блокади, і всі ринки збуту контролюються безпосередньо Усамою та його клікою. Росте рівень інфляції, падає рівень народжуваності, росте кількість заробітчан. Країну накриває хвиля корупції та побутового свинства. І лише мак буйно квітне на щедро политих народними слізьми полонинах. Частина друга. Афганістан після падіння антинародного режиму. Помітний економічний зріст. Курс національної валюти стабільний, як пульс покійника. Через таджицький кордон вертають на батьківщину щасливі вигнанці. Фінальний кадр – вояк-миротворець стоїть у густих заростях маку з афганським селянином. У вояка на плечі висить гранатомет, у селянина в руці – кейс із товаром. Вони дружньо тиснуть одне одному руки. Вгорі йде текст: «Афганський героїн стає все доступнішим у Європі! Вахабітська ліберально-демократична партія: зробили тоді – зробимо тепер!» Одним словом – не читайте перед обідом українські газети, особливо ті з них, які лякають вас черговою хвилею наркоманії та проституції. Сторожові пси інформаційних агенцій вимушені в силу свого історичного призначення виривати з гарячого життєвого варива жирні шматки інформації, подаючи їх якомога кривавіше, так аби кров закипала у всіх цих клерків та офісних щурів від думки про афганський героїн, який стає все доступнішим, ти навіть не уявляєш – наскільки доступнішим, доступнішим за мило і керосин. Ньюзмейкери – це такі собі неканонізовані апостоли, котрі бродять з однієї прес-конференції на іншу і лякають широкі народні маси геєною вогняною та підвищенням комунальних тарифів. Вся система отримання, опрацювання та подачі інформаційної маси побудована таким чином, аби втикнувши зранку, ти не міг відірватись до повної прострації, вишукуючи зерна правди у всіх цих купах месиджів. Інформаційні агенції – це продавці повітря, які запаковують кисень до строкатих барвистих коробочок, і якщо ти не купиш такої коробочки, життя твоє стане сірим і понурим, як нинішня гра київського «Динамо». Тому кожен порядний клерк, кожна секретарка і кожен рекламний агент просто змушені, в силу своєї корпоративності, слідкувати за динамікою ринку важких наркотиків у країнах Західної Європи, оскільки їм просто немає за чим іще слідкувати. Все інше не зараховується. Інформаційні потоки вимивають, ніби підземні води, хистку основу під ногами нашого забембаного суспільства, залишаючи в його душі важкий осад комунікативного передозу. До чого тут наркотики? До того, що ось я думаю, бог із ним – із героїном, бог із ними – з вахабітами, та й із вояками-миротворцями теж – бог із ними. Але що в такому разі робити з легалайзом? Як його позиціонувати за умов такого суспільного пресингу? Адже спробуй тут заговорити про коноплярство як визначальний фактор розвитку фермерського руху, і тебе відразу ж завалять погрозами та пророцтвами про неминучу експансію афганського герича й китайських промтоварів, завалять ще й засудять за легковажність та відсутність стратегічного мислення. Тому що інформаційні агенції не пристосовані до просвітницької діяльності (я про коноплярство), вони пристосовані до залякування. В кожного свої транки: дехто потребує, аби його не чіпали, дехто – аби йому регулярно нагадували про геєну та підвищення тарифів. Головне – вчасний і повноцінний прихід, як невід’ємне конституційне право кожного громадянина. Такі ось наркотики.