ПРОВІНЦІЯ ЧИ СОВОК?

Був у відрядженні у найвіддаленішому районі Черкаської області – Катеринополі. Коли настав час повертатися, при йшов на автостанцію, підходжу до каси, а там ні в черзі, ні в самій касі  – нікого нема. Раптом жіночка, яка сиділа у залі очікування, підхопилася і побігла. Виявилося, бігла вона до каси. Вона виявилася касиркою. Я грішним ділом здивувався: невже вона так бігла, аби мене обслужити? Та вона примостилася на своє місце, ухопила мобільний телефон, який дзвонив під час її пробіжки і стала по ньому балакати. Розмовляла хвилин чотири. На мене не звертала жодної уваги. Коли розпрощалася із співрозмовником, то підвела на мене очі й запитала, куди я хочу квитка. Чогось мені думається: якби не мобільний телефон, то вона б відпочивала у залі очікування трохи довше, незважаючи на те, що до каси підійшов клієнт. 

         Ви скажете, що це провінція. А я скажу, що провінція насамперед у голові. Точніше не провінція, а совок. У цієї жінки уявлення такі: клієнт в неї далеко не на першому місці.