Перші 100 днів Януковича: розвінчання міфів

Віктор Янукович здобув перемогу на президентських виборах 7 лютого і був інавгурований як четвертий президент України 25 лютого. 5 червня виповнилось 100 днів його перебування на цій посаді.

Янукович виграв президентські вибори 2010 року з найменшим відривом за часи незалежної України (що склав 3,5%, у той час як традиційно він становив від 8 до 16%) і став першим президентом, що набрав менше 50% голосів. Він переміг у такій же кількості регіонів (десяти із 27), як і в грудні 2004 року, проте з меншою кількістю голосів, незважаючи на перебування в опозиції протягом чотирьох із останніх п’яти років, а також фінансову та економічну кризу.

Слабка перемога Януковича на виборах не завадили йому розпочати контрреволюцію у сферах внутрішньої та зовнішньої політик, що знищить усі здобутки попередніх трьох президентів. Двома основними проявами цієї контрреволюції є зміна українофільської ідентичності на російсько-неорадянську, а також радикальна трансформація зовнішньої політики, яка розвернулася на 180 градусів від одновекторної прозахідної часів Ющенка до одновекторної проросійської.

Будучи лідером Партії регіонів, Янукович пообіцяв здійснити три кроки після свого приходу до влади. По-перше, сформувати уряд „професіоналів” та представити програму реформ. По-друге, встановити політичну стабільність. По-третє, сприяти національній інтеграції.

За 100 днів перебування Януковича на посаді жоден із цих трьох кроків не був виконаний. Уряд складається із колишніх чиновників епохи Кучми, яким далеко за 50 років і які починали свої кар’єри ще в часи стагнації за Леоніда Брєжнєва. Не було презентовано ніякої програми реформ.

Контрреволюційний курс призвів до більшої вірогідності посилення політичної нестабільності. Унаслідок усього цього регіональний поділ України не послабився, а навпаки поглибився.

Виборча кампанія Януковича супроводжувалася шістьома міфами, які були повністю спростовані внаслідок розгортання вказаної контрреволюції. На жаль, ці міфи встигли дезорієнтувати західних політиків та аналітиків під час перших 100 днів перебування Януковича при владі.

Міф перший. Янукович, а не Тимошенко, принесе стабільність Україні. Насправді, здійснювана ним контрреволюція в українській національній ідентичності та зовнішній політиці принесе нестабільність.

Міф другий. Янукович виніс уроки з фальсифікації виборів 2004 року і перетворився у новонародженого демократа. Це твердження не витримує ніякої критики, оскільки Янукович ніколи не визнавав законності результатів виборів 2004 року і завжди був переконаний у тому, що під час їх проведення не було жодних фальсифікацій, а сам він став жертвою „змови”, влаштованої США (тобто, Помаранчевої революції). Його погляди на вибори 2004 року лише зміцніли протягом останніх років, оскільки за цей час не було висунуто жодних обвинувачень проти організаторів виборчих фальсифікацій.
Весняний з’їзд 2009 року, що висунув Януковича у президенти, був „респектабельний і модний”, як зазначає „Українська правда”. З’їзд 23 квітня цього року, що повернув посаду лідера Партії регіонів Прем’єр-Міністру Миколі Азарову (першому чільнику Партії регіонів протягом 2001-2003 років), навпаки, нагадував „партійні збори радянських часів”, а обрання нового лідера „відбувалося за кращими канонами з'їздів КПРС”.
Міф третій. Тимошенко, а не Янукович, стала б головною загрозою українській демократії у разі свого обрання. Перші 100 днів засвідчили, що авторитарні тенденції завжди були сильніші під час перебування при владі Януковича, який був губернатором Донецької області з 1997 до 2002 років, протягом чого вона стала єдиним регіоном в Україні, який мав подібну до Росії політичну систему з її однією партію, що монополізувала всю владу.
Ігор Жданов пояснив, що „гасла «усе й зараз» і «мета виправдовує засоби», очевидно, стали політичним кредо нової владної команди”. Конституція регулярно порушується, а парламент перетворено в штампувальника законів, у якому було утворено коаліцію „Стабільність і реформи” і подовжено термін перебування Чорноморського флоту на території України.

Була відновлена цензура ЗМІ, що призвело до створення організації „Стоп цензурі!”, до якої приєдналися близько 500 журналістів з усієї України. Проти лідерів опозиції висуваються політично вмотивовані кримінальні звинувачення. Ростуть протести проти брутальної поведінки міліції із протестувальниками в Харкові та Львові, а також пов’язані зі смертю київського студента у відділку міліції.

Міф четвертий. Проросійська програма Януковича буде відкладена у сторону та не буде імплементована в разі його обрання. Янукович стане „Кучмою-2”, прагматичним політиком, який буде співпрацювати із центристами та націонал-демократами і повернеться до мультивекторної зовнішньої політики часів Кучми.

Прихильники цього міфу невірно витлумачили Януковича та Партію регіонів як „прагматиків”, у той час як насправді в пост-кучмівську епоху ця партія еволюціонувала в ідеологічну силу, що представляє та захищає східнослов’янську, русофільську та неорадянську політичну культуру Південно-Східної України.

Янукович та Партія регіонів отримала підтримку від колишніх виборців Комуністичної партії, з якою вона двічі входила в коаліцію. У кримському парламенті Партія регіонів утворила коаліцію з російськими націоналістами та націонал-більшовицькою Прогресивною соціалістичною партією.
Міф п’ятий. Росія однаково підтримувала Тимошенко та Януковича – думка, часто повторювана колишнім президентом Віктором Ющенком. Як відзначив EDM, Росія справді підтримувала Януковича, що стало очевидно відразу після його обрання. Із 2005 року Партія регіонів є партнером партії „Єдина Росія”, яку очолює російський прем’єр-міністр Владімір Путін.
Партія „Батьківщина”, яку очолює Тимошенко, є найбільш активною українською партією в Європейському парламенті та членом Європейської народної партії. Партія регіонів не є членом жодної з груп Європейського парламенту.

Міф шостий. Олігархи готові почати платити податки, стати добросовісними бізнесменами та сприяти зниженню корупції. Ця точка зору, прихильниками якої були Андерс Аслунд і Адріан Каратницький, не підтвердилася. Натомість, олігархи зацікавлені в субсидованому газі, який надається газовим лобі, що контролює зовнішню політику України та команду Януковича.

Американські „барони-розбійники”, з якими часто порівнюють українських олігархів, стали добросовісними бізнесменами лише тоді, коли були змушені до цього державою; вони б не стали ними зі власної доброї волі. Українські олігархи цілком задоволені зі стану часткового реформування та нереформованого енергетичного сектору. Великий бізнес намагається увійти в довіру до нової влади, а олігархи є серйозною загрозою українській демократії, оскільки вони контролюють телебачення, де знову впроваджується цензура.

За свої перші 100 днів Янукович не виконав своїх передвиборчих обіцянок щодо реформ, стабільності та національної інтеграції. У той же час відбувається впровадження тих політик (наприклад, щодо бази Чорноморського флоту), які не були включені до його передвиборчої програми, а якби були включені, то неодмінно призвели б до його поразки на виборах.