Секонд-хенд для Наталі Королевської

Нещодавно докладно ознайомився з матеріалами проекту Наталі Королевської „Україна - вперед”. Так тепер називається колишня Українська соціал-демократична партія, яку Королевська підхопили у Василя Онопенка.

На перший погляд сама ідея ребрендингу партії виглядає досить цікавим: об’єднання в політичний проект різних громадських протестних ініціатив (Громадянський рух „Вперед!”, Чернобольський рух України, «Діти війни», Асоціація фермерів України, «Підприємці Поділля», Союз водіїв України, Союз перевізників України, Всеукраїнський комітет «Наступ»), розрив з „Батьківщиною” та КОДом, форум „Нові лідери – нова країна”. Загалом все виглядало динамічно та креативно. Але тільки на перший погляд.

Почнемо з того, що конструкт „Україна - вперед” вже існував в українському політичному просторі. Я маю на увазі „Вперед, Україно!”.

Сьогодні вже мало хто пам’ятає, що 3 квітня 1997 рр. був створений християнсько-демократичноий блок “Вперед, Україно!”. На той час до блоку входили такі суб’єкти: фракція ВР “Реформи”, християнсько-демократична партія України (В.Стретовича), Християнський народний союз (ХНС), Всеукраїнське об’єднання “Громада” (О.Турчинов), Християнсько-демократична молодь України (ХДМУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Всеукраїнська федерація профспілок “Наше право”, Всеукраїнський благодійний фонд “Українська перспектива”, Український фонд підтримки реформ, Політичне об’єднання “Молода Україна”.

На початку, силою навколо якої були об’єднанні всі суб’єкти блоку була фракція “Реформи” на чолі з С. Соболєвим. На основі фракції у червні було створено депутатське об’єднання “Вперед, Україно!”. Неформальним лідером цього об’єднання став В. Мусіяка.

Після розвалу блоку напередодні парламентських виборів 1998 року, виникло дві політичні сили: Партія „Реформи і порядок” (В.Пинзеник) та партія „Вперед, Україно!” (В.Мусіяка).

Для довідки: Сьогодні ПРП розчинилася в „Батьківщині”, а партія „Вперед, Україно!” була викуплена Ю.Луценком та перетворилася на „Народну самооборону”.

Так уже сталося, що інтелектуальною силою в блоці було об’єднання “Молода Україна” (тоді ще не партія). Всі заходи, круглі столи, друковані органи, публікації від “Вперед, Україно” здійснювалися членами “Молодої України”. Отже на той час я був одним з співавторів більшості програмних документів блоку „Вперед, Україно!”.

З самого початку лідери “Вперед, Україно!” визначали себе як правоцентристська, опозиційна сила, намагаючись стати т. зв. “третьою силою” в українській політиці.

Ось як визначається потенційний електорат блоку: “Особливість потенційного електорату блоку правоцентристських сил у тому що він складається у більшості з людей розчарованих, збайдужілих, обережних, але соціально відповідальних”.

В програмних тезах „Вперед, Україно!” зразка 1997 року я знайшов такий пасаж: „ми беремо на себе відповідальність за майбутнє країни, а отже, зобов’язуємося відповідати завданням не короткочасної електоральної кампанії, а майбутніх поколінь українців. Ми обов’язково радикально скоротимо чиновницький апарат, підвищимо зарплати, знищимо корупцію. Скоротимо податкове навантаження на середній бізнес… виведемо економіку із тіні…пенсія має стати винагородою за працю протягом життя, а не „жебрацькою кісткою…”

А ось цитати з Маніфесту Партії Наталії Королевської „Україна – вперед”: „Мы берем на себя ответственность за будущее страны, а, значит, обязуемся соответствовать задачам нового двадцатилетия, и готовы публично отвечать за свои действия перед народом. Мы будем радикально сокращать раздутый государственный аппарат. Мы будет систематически, в соответствии с ростом ВВП повышать социальные выплаты и зарплаты.

Мы ограничим налоги до того разумного предела, при котором они выполняют стимулирующую функцию и увеличивают поступления в бюджет. Выведем экономику из тени…. Достойная пенсия должна стать справедливым и заслуженным завершением трудовой биографии”.

Я жодним чином не звинувачую політтехнологів та райтерів Королевської в плагіаті. Як каже один мій знайомий тібетський монах: „ноосфера вбирає в себе тексти та думки, які з часом ретрансльовуються в нових політичних реаліях”.

Але чи допоможе це Королевській? Вторинність її політпроекту кидається в очі не лише політичним історикам. Програмні продукти сформульовані в дусі комсомольського дискурсу „за все хороше – проти всього поганого”. А отже це не програма політичної партії, а тост… Тост, який вже говорили за тим же столом і в тій же компаніїJ))