Шість могилок у Багачівці

У селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області на цвинтарі є шість могилок. П’ять маленьких і одна більша. Там поховані брати і сестри мого батька, а поряд з ними – його тато, мій дід. Усі вони померли в 33-му. Я розказав сьогодні Глібу і Анні, як це сталося.
Жила собі сім’я. Чоловік і жінка, яким тоді ще не сповнилося й 35 років. У них було семеро дітей, серед них – шестирічний Степан, який згодом став моїм батьком. Мали невеличку хатину-мазанку, коло неї гектар землі і коня, щоб обробляти землю. Працювали зранку до вечора, адже сім’я чимала, і непросто було піднімати дітей.
Того року урожай був непоганий, і ніхто не очікував біди. Вона прийшла несподівано. Прийшли з гвинтівками, оголосили діда куркулем, заарештували і повезли його в районний центр у відділок. 
З комори винесли весь урожай. Забрали коня, реманент, інструменти. Багнетами розпороли перину і подушки – шукали зерно в хаті, не знайшли. Витягли з печі глечик з борщем – вилили на землю. Старша дівчинка, 13-річна Тетянка, заховала на грудях торбочку з квасолею, так їй розпороли одежу, висипали ту квасолю і розтоптали чоботями. Познущалися, залякали жінку з малими дітьми і залишили в сльозах, без крихти їжі. 
Протягом тижня п’ятеро дітей померли з голоду. Вижили лише Степан, мій батько, і Тетянка, яка стала для мене тіткою Тетяною. Разом з їхньою мамою, самі ледь живі, вони і поховали померлих діток у ті маленькі могилки.
Діда у відділку жорстоко били кожного дня, і випустили лише через два тижні. Коли добився додому, його зустріла ледь жива дружина і лише двійко дітей. Пройшов по пустому подвір’ю, зайшов на цвинтар поплакати за дітками. Серце не витримало такого горя, і дід у розпачі пішов із життя. Його поховали поряд з тими п’ятьма могилками.
Гліб і Анька дивилися на свічки, слухали мою розповідь і їхні губи тремтіли. Коли закінчив, мовчали. Потім ми говорили про те, якою великою була б наша родина і скільки в них було би братів і сестер, якби не було Голодомору. Якою була б Україна…
Не хочу сьогодні, в цей вечір, говорити про політичні аспекти Голодомору. Ми знаємо, що рішення, що спричинили багатомільйонні жертви, приймалися у Кремлі. Ті люди були далеко від моєї Багачівки і говорили вони російською чи грузинською, не знаю. Але горе безпосередньо до нашої родини, з гвинтівками і багнетами, принесли активісти-односельчани. Вони жили поряд, на тій же вулиці, і говорили вони українською. 
Трагедія Голодомору спонукає до багатьох висновків. Скажу лише про один – тільки відчувши себе єдиним народом, ставши єдиним народом, ми зможемо себе захистити. Від загроз і чужої держави, і своєї.

Читайте більше на www.grytsenko.com.ua