Катар змінює баланс сил на Широкому Близькому Сході. Не на користь США

4 сентября 2017, 17:54
міжнародні відносини, безпека та оборона, трансатланичні відносини
0
48

Коли баланс сил а регіоні вже явно змістився на користь союзу, туди приїхав Лавров. Для закріплення тенденцій, що мають місце, та для їх подальшого зміцнення.

Ультиматум «четвірки»  - Єгипту, Саудівської Аравії, ОАЕ та Кувейту – Катару зазнав краху. Це було очікувано й ті недобрі очікування, на жаль, реалізувалися. Геостратегічний баланс сил на Широкому Близькому Сході, після цього краху, ще більш потужно та швидко почав зміщуватися від США та їх найбільш надійних союзників до союзу Москви-Тегерана – Дамаску – Хезболли.

Це зміщення не виникло у вакуумі, хоча після надважливого та дуже вдалого візиту Трампа до регіону наприкінці травня, та його історичної «Ер-Ріядівської» промови, багато що свідчило про те, що таке необхідне лідерство США та воля до такого лідерства, повертаються до регіону у майже вирішальний період. Особливо після тотального краху, що принесла туди «доктрина Обами» в її найгірших формах та виявах, та наслідках.

Але, за вкрай короткий термін після приїзду американського президента до Саудівської Аравії, союз Росії-Ірану-Сирії-Хезболлли, не тільки не відступив, а почав діяти ще більш наполегливо та агресивно. Якщо стисло, одним із вирішальних чинників такої «стратегічної сміливості», став, фактичний, крах місій Рекса Тіллерсона до регіону.

«Четвірка», що виснула   ультиматум емірату в  Катарі, глибоко розуміє, що дії Дохи є одними із вирішальних та ключових за усіма напрямками зіткнень та протистоянь, які існують в регіоні у найрізноманітніших формах та проявах. Саме таке розуміння й спонукало до висунення ультиматуму. Таке ж розуміння має й президент Трамп. Але не Тіллерсон, який просто зайнявся умиротворенням катарських емірів. І програв. Не міг не програти.

Два візити Тіллерсона до регіону, в результаті, привели до того, що режим у Досі брутально відкинув, як ультиматум «четвірки» , так і вкрай неадекватні посередницькі зусилля американського держсекретаря. Найбільш небезпечно те, що Рекс Тіллерсон не зрозумів не те що основи неймовірної потужності конфлікту, він не зрозумів самої його природи. А природа єдина – силове геостратегічне зіткнення на  Широкому Близькому Сході й Катар є одним із вирішальних чинників цього зіткнення, що спроможний змінити та вже змінює наявний баланс сил.

У Кремлі це розуміли та спочатку спостерігали. Хоча зрозуміло, що те так зване кремлівське спостереження було вкрай умовним. Дії Кремля та його союзників у Сирії, Лівані, Лівії, Ємені були реальними, рішучими та дієвими, що не змогло не вплинути на стратегічне позиціювання Катарського емірату та його правлячої династії Аль Тані. Коли баланс сил а регіоні вже явно змістився на користь союзу, туди приїхав Лавров. Для закріплення тенденцій, що мають місце, та для їх подальшого зміцнення.

Що ще залишилося зробити цьому союзу для того, щоб баланс сил став, майже, вирішальним – це остаточно схилити на свій бік Оман, який і так вельми прохолодно відноситься до підтримки, як арабської  «четвірки», не кажучи про її ультиматум, так й до позиціювання США в регіоні. Майже немає сумнівів у тому, що «обробка» Маската та його султанів йде на повну потужність.

А Рекс Тіллерсон мовчить. А що він може вже сказати? На протязі останніх днів чутки про його скору та неминучу відставку стають все гучнішими. Їх також добре чують у  Москві, Тегерані та Дамаску. І коли та відставка може статися, чи можемо ми зараз сказати, а що буде тоді у регіоні?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.