Шо робити в умовах окупації?

4 марта 2014, 08:03
Dolce far niente
0
225

...


Трохи про себе. Народився я у чудовому, чистому і світлому місті Івано-Франківськ. Був там у мене один друг. Точніше в мене там було три друга – проте один друг був трохи більшим другом, ми з ним частіше тусувались і вляпувались в різні історії. Звали друга скажем «Діма» (щоб не натякнути на реально живу людину). Діма, як логічно випливає з розповіді був москаль, внатурі. Проте це мені до певного часу було невідомо. Наші мами возили нас поряд в колясках, проте жили ми досить далеко один від одного – я в першому підїзді на 5 поверсі, а він в другому підїзді на другому поверсі. Проте ця відстань нам не завадила продовжити наше спілкування після того коли ми вилізли з колясок.

Було у нас з ним іще два друга – теж москаль (про шо ми теж не здогадувались до певного часу) з другого підїзду і з теж з другого поверху (походу той сходовий майданчих увесь заселили в свій час одними москалями, цілих чотири квартири, хоча на рахунок двох я не впевнений) проте на рік молодший (це як ви розумієте створювало деякий барєр між нами), і четвертий друг з останнього п’ятого під’їзду який був на рік старший і чия бабця жила в Галичі (незнаю чому але це мені здалосі важливим уточненням. Вобчем дружили ми найбільше вдвох з Дімою, прихованим москалем. В наше з Дімою піонерське дитинство ми навчилися багатьох речей – курити, пити медичний спірт (який він чомусь називав «домашнє вино») розбавленим для кольору малиновим соком, бігати до дівчат на інший кінець міста, і ще російського язика.

Знання російського язика в житті я ніколи не вважав якимсь своїм особливим недоліком чи ганджем. В житті навіть було кілька ситуацій коли я ним скористався. Проте за останній тиждень я зрозумів одне - те що я через нього (через своє знання росязика) конкретно попав.  

Виявилось що порівняно недалеко живе ціла країна яка вирішила мене спасти від тих хто не дає мені користуватись цим російським язиком. І заради цього вони вирішили окупувати країну в якій я живу. Як ви напевно здогадались, мова йде про РФ. Впринципі РФ ще не визначилось кого воно збираєцця спасати від темних орд ворогів – чито тих хто знає російський язик, чито тих хто через свою легковажність народився етнічним росіянином. Вони кажуть шо тих хто знає росязик. Проте ця країна якправило не говорить правди – тому я схиляюсь до версії що все-таки тих хто народився росіянином. Аргумент – в Німеччині кажуть живуть п’ять мільйонів тих хто знає росязик, і Німеччину РФ не окуповує. Проте наш народ чомусь сприйняв ці заяви РФ за чисту правду, і масово почав виголошувати цілі промови на російському язику. Як я вже казав це помилкове судження, проте зробити тут я нічого не можу, voluntas populi suprema lex (воля народу є вищою за Закон, а Закон давні латиняни цінували найбільше в світі). Проте справжні наміри РФ, як я вже казав, є захистити від ворогів росіян за межами РФ. Навіть якщо у росіян там немає особливих ворогів.

Що є таке Росія? Хтось думає що Росія це 140мільйонів народу, ліса, поля, річки і тому подібне. Проте це помилка. Росія насправді це один лише Путін. І все. Поясню. 140 мільйонів можуть мати любу думку чи точку зору яку тільки захочуть. Їм цього ніхто не заважає. Проте робитимуть, говоритимуть і писатимуть вони лише те і так як накаже їм Путін. Розумієте? Тобто там живе лише один громадянин, Путін. Всі інші не є громадянами, а є одними лише його обслугою і вірними шістьорками. Чим обернецця для цієї 140 мільйонної обслуги і шестьорок їхнє прагнення «защітіть» окупаціями своїх соплеменників за межами РФ? А нічим. Окрім того що увесь світ, усі держави розглядатимуть усіх росіян на своїй території як причину і підставу їхньої майбутньої окупації (росіяни ж нехіло розповзлися по світу, нє?).

Чи знав Путін що такою своєю діяльністю він підставить під удар усіх росіян в усьому світі? Можливо знав. Можливо він цього навіть і хотів. Росія за Уралом все більше і більше заселяєцця китайцями – а програма повернення «соотєчєствєнніков» є відверто провальною (не рвуцця чомусь соотєчєствєнніки до рідної РФ, хіба що з Середньої Азії є струмочок». Досить раціонально як на мій погляд. Проте це не відміняє факту нашої окупації.

Росія кажуть мобілізувала 150 тисяч військ, кажуть це єдині війська в РФ котрі хоч якось здатні воювати і пройшли обкатку війнами на Кавказі. У нас війська тисяч сто з копійками. Хоч солдати наших військ (частина) і пройшли обкатку в різних миротворчих місіях, проте наскільки вони боєздатні – невідомо. Виходимо з найгіршого - розгрому наших військ. Який у нас вихід?

Про тактику. Усіх нас 46 мільйонів російські війська не винищуть. Це фізично неможливо. Та й навряд чи багато ці 150 тисяч можуть винищити – стопісят тисяч це середній райцентр в Україні. Далі. Сучасна війна передбачає сучасне озброєння і інше обладнання яким навіть найбагатші країни світу можуть озброїти не більше 1-2 мільйонів своїх солдат. Проте під усім цим більш чи менш технологічним обладнанням знаходяцця такіж живі тушки як і сто, і тисячу років тому. А якщо у нас усі чоловіки віком від 18 і до «поки стоїш на ногах» отримають по калашу і пару десятків боєкомплектів? І зроблять з-за паркану (тину, з підвалу, з дахівки пятиповерхівки тощо) по пострілу? Як думаєте, чи надовго вистачить цих 150 тисяч? Вобчем партизанська війна, чи навіть диверсійна "вночі-партизан-вдень-мирний-селянин" це наш варіант.

Нам потрібно поскоріше звикати до нових реалій і готуватись до повномасштабної війни. Схоже на те що скоро і на материкову Україну прийдуть російські окупанти. І почнуть вони у нас тиряти усе що в нас є, аж до унітазів. Нам це потрібно?

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.