Обличчя Майдану

27 февраля 2014, 09:33
0
189
Обличчя Майдану

«Я не хочу бути героєм країни, бо не цінованими є її герої »

Кожна революція має свої обличчя, людей, котрі своїм баченням та власне своєю присутністю можуть яскраво охарактеризувати подію. Громадський протест в Україні на зламі 2013-2014-х років є поодинці досить красномовним, проте він створений народом. В більшості людьми з активною громадянською позицією, перспективним баченням майбутнього та здатністю тверезої оцінки ситуації. Отже моєю метою було знайти досить харизматичного персонажа, який зміг би стати втіленням прагнень революції. Ним став тридцятитрьохрічний підприємець з Херсону Андрій Щербина. Кажуть, 33 роки – вік Ісуса. Здається, мій герой і справді наділений божою мудрістю, настільки його роздуми є влучними и вичерпними. Андрій з тих людей, що «вміють гарно говорити». Справжній інтелігент, серйозний, стриманий, рішучий.

-          Заради чого вийшли на майдан?

-          Заради того, щоб народ собою пишався. Насправді, ми так погано живемо, бо у нас відсутній елементарний патріотизм, тобто гордість за належність до українського народу, до української держави. Тобто треба починати з цього. Якщо кожна людина, кожен громадянин буде гордий за себе, то він не дозволить певним антисоціальним речам відбуватися в своїй країні. Кожен громадянин має усвідомлювати себе як частину української нації і розуміти, що це величезна відповідальність. Відповідальність перед собою, перед своїми громадянами і перед своїми дітьми. Це дуже важливо, бо якщо цього не буде, ми будемо жити як біомаса, тобто як більшість жила до цього. Люди «постсовєтікус» були дуже серйозно зомбовані пропагандою, а потім коли не стало вождя, вони були збентежені, не знали що робити і з них зробили таку сіру біомасу, яка повинна була працювати і не лізти в політику. Зараз молоде покоління зовсім інше, бо народилося після 90-го року і всього цього не відчуло, а саме переламного моменту, який був в 90-му році. Сьогодні більше свободи, молоде покоління живе в більш вільній державі, проте наразі це ще не та Україна, за яку боролися наші прадіди. Вони хотіли, щоб ми всі жили добре. Проте вийшло так: після 90-го року до влади прийшла посткомуністична номенклатура, яка в більшості перетворилася в олігархічні клани, і «танцювала бал в Україні». Тобто те, що було здобуто народними зусиллями за роки комунізму, що було побудовано на крові наших прадідів, а де-факто все, що належало державі – те й належало народу, після комунізму в нас просто вкрали. І зробили із нас, простих людей, рабів, тримали нас як дармову робочу силу, а самі багатіли. Прикладом того є славнозвісне Межигір’я та інші «палаци» політиків. Можна лише уявити собі цинізм політиків, які знаючи, що 90 % населення живе за межею бідності, мають такі статки. Такі люди не мають ні честі, ні совісті, ні громадянського бачення. Вони до України ставилися як до корови: доїли її, поки можна було, а коли молока не стало – вирішили просто зарізати.

-          Яке ставлення має родина до  Вашого перебування на майдані? Як довго Ви тут знаходитесь?

-          Сім’я ставиться схвально. Раніше хвилювалися, але зараз  вже не бачать приводу. Я тут з 23 листопада.

-          Яким є рід Вашої діяльності в житті?

-          Я працюю приватним підприємцем. Щодо мого бізнесу, то за часів правління Януковича зріс не лише податковий, але й фіскальний тиск. Податківці придушують не тільки великий бізнес, але й малий. Раніше підприємці в разі неприємностей з податковою мали шанс виграти проти неї справу в суді, зараз же це стало нереальним через корумпованість судової системи.

-          Чи могли Ви спрогнозувати в листопаді, що Євромайдан незабаром переросте в антиполітичний і стане дислокацією громадянської війни?

-          Я на майдані з самого початку. Я бачив як той майдан, в листопаді, організований політиками, перетворювався на аполітичний. Ви мені не повірите, але 25-го числа я сказав, що буде революція. Не всі мене зрозуміли, перестали пускати до слова на сцену, мабуть, боялися моїх настроїв. Я ще тоді був проти розділення двох майданів, адже ми захопили дві головні точки – Майдан Незалежності як символ української незалежності та Європейську площу як символ прагнення до Європи, отже нашою задачею  було заповнення території людьми між ними настільки, щоб ніхто не питав де який майдан.
Починалося все з того, що люди вийшли за євроінтеграцію. Вони вийшли не через те, що їм дуже хотілося в Європу, ні, їм просто набридло так жити. Бо вони бачили як «жирують» олігархи і розуміли відсутність перспектив в своїй країні. Це були в основному молоді люди, ті, які бачили, що таке Європа, проти ж виступали ті, які там ніколи не були. Європа – це уособлення певних соціальних вимог. До прикладу, коли я приїхав до Греції і побачив їхні політичні та економічні проблеми я сказав: віддайте нам грецьку кризу і заберіть до біса Януковича. Є безліч позитивних моментів, які вказують на те, що Україні варто було б обрати європейський курс. Навіть при сьогоднішній опозиції українцям краще жити при європейському законодавстві, ніж при українському, бо перше хоча б діє.

-          Як Ви прогнозуєте подальший розвиток подій?

-          Я допускаю кілька варіантів: або опозиція виконує всі вимоги народу, або можливо, що при наступній владі опозиційних лідерів просто не буде. Важливо, щоб сьогодні був прийнятий закон про люстрацію. Моє бачення цього закону таке: жоден член ПР, КПУ, чиновник, що був при попередній владі, не може зараз бути при сьогоднішній. Це стосується абсолютно всіх гілок влади: починаючи від місцевого самоврядування, закінчуючи вищими щаблями влади. Україна має очиститись, повинні прийти нові люди, нові обличчя. Серед влади не повинно бути нащадків кримінальної номенклатури 90-х років, яка до сьогодні поступово сама себе відроджувала.

-          А Ви вірите опозиційним лідерам, Тимошенко?-

-          Я вірю в Бога. Якщо говорити про людей зі старої каденції, то Тимошенко чи не єдина, котра зараз може стати сильним лідером та змінити щось на краще, але все одно я хотів би бачити нові обличчя. Я був на майдані в 2004 році і ще тоді розумів, що не варто вірити політикам. Бо щоб не розчаровуватися пізніше – треба спочатку не «очаровуватися» .

-          Чи очікуєте Ви нових сутичок активістів з правоохоронними органами?

-          Саме з Беркутом навряд чи, проте мене хвилює ситуація в Криму і я не знаю яким чином можуть розгорнутися події. На мою думку, Росія зараз там намагається втілити в життя сценарій, що не вдався у Києві, і розпалити ворожнечу між людьми.

-          На Вашу думку як ще довго стоятиме майдан?

-          Ми сюди вийшли не за опозицію, і навіть не проти Януковича, а за зміну системи влади загалом. І поки цього не відбулося, я вважаю, що майдану розходитися не можна. Важливо покарати винних і не допустити сценарію 2004-го року, коли замість того, щоб сидіти у в’язницях, бандити сиділи у Верховній Раді.

-          Чи змінила революція людей, як гадаєте?

-          За словами класика: «Не варто очікувати блага після революції, бо революція сама є благом». Я не знаю коли ми ще зможемо побачити такий прояв героїзму у людей. Справжніми героями майдану я вважаю жінок. Тих, які під кулями бігали й забирали поранених, тих, що підтримували постійно. Я не бачив стільки героїв серед чоловіків. Це дійсно вражає. Коли ще ми б могли спостерігати за таким проявом щирості? Я маю на увазі те, що людина спокійно може підійти до іншої і почати спілкуватися, люди стали більш близькими один до одного, почали абсолютно безкорисно проявляти турботу. Важливо не втратити відчуття братньої близькості і розуміння, що ми разом творили цю революцію, отже разом маємо творити майбутнє.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.