«День святого іноземця»

5 февраля 2014, 17:34
Викладач історії в університеті
0
896
«День святого іноземця»

«День святого іноземця» або, як українці святкують чужі свята

День святого Валентина: китайські сердечка, театр, рафаелло

Зовсім скоро Україна буде святкувати День усіх закоханих, який, схоже надійно укорінився як червона, хоч і не офіційна дата, в побутовому календарі пересічних українців. Знову ми побачимо романтичні концерти та фільми на телебаченні, море поролонових сердечок та ведмедиків made in China, валентинки, та закохані пари, що будуть прогулюватися вулицями міст. Хіба ж не романтично? Звісно, все це красиво, але якщо подивитися в корінь, то волею-неволею за всім цим можна побачити лише гламурну фальш, адже беззаперечним фактом є те, що більшість з тих, хто святкує День святого Валентина згадують про свою половинку саме в цей, та декілька інших днів на рік, наприклад, на день їхнього народження. Можна сказати й більше – ілюзію свята створює лише романтичне його начиння, писані й неписані традиції. Вважаєте це неправдою? Пригадайте лише кількість випадків, коли 14 лютого до звичайної рутини додавалася або вечірня прогулянка, або упаковка рафаелло, або в кращому випадку похід в кіно або у театр. Можливо це звучить з певною долею брутальності, але всі ці атрибути – квіти, романтичні побачення, цукерки, парфуми стали своєрідною платою саме в цей день за право розділити ложе з бажаною людиною. Втім, є й багато винятків.

На що ще варто звернути увагу, згадуючи про 14 лютого, це про тих, кого звати Валентин і Валентина. Носіям цих імен часто дістається на горіхи від їхніх знайомих, які вітають їх з іменинами та вимагають виставитися за день ангела. Насправді мало кому відомо, що в цей день память святого Валентина не згадується ані в православній, ані в католицькій церкві, вірніше, остання вилучила святого Валентина з літургійного календаря і його вшанування в цей день є локальним.

Така ситуація не лише зі святом всіх закоханих, який, очевидно, варто святкувати частіше і з більшим відсотком романтики й щирості, а й з цілою когортою інших, в основному західних свят.

Попит на іноземні свята

Все дедалі популярним стає в Україні святкувати День святого Патріка, Хеллоуін, вже згадуваний День усіх закоханих й інші, часто екзотичні свята. Звісно, Україна демократична держава, де існує свобода і плюралізм всіх векторів суспільно-політичного, культурного, приватного життя і кожен в праві святкувати все, що йому до вподоби, хоч день народження Міккі Мауса чи день незалежності Гондурасу, але чи задаємось ми питанням, яке підґрунтя й які витоки у того чи іншого свята і чи варто святкувати його з келихом пива в руках, костюмі відьми зі вставними пластмасовими іклами або іншою карнавально-фетишною атрибутикою? Так, наприклад,  17 листопада щороку відзначається Всесвітній день студента. Зокрема в Україні цього дня на вулицях, площах, кафе, барах та клубах витає студентський дух часто-густо просочений немалою дозою алкоголю, але якщо пригадати походження цього свята, то таке бурхливе його відзначення можна трактувати без всякої упередженості як наругу над пам’яттю трагічно загиблих чеських студентів, які саме 17 листопада 1939 р. влаштували демонстрацію у Празі проти німецької окупації. Хоча на стиль відзначення Дня студента можна вцілому заплющити очі, адже студентський період попри сесії і певний жебрацький статус, це – радісна доба і, як правило, найкращий та найяскравіший період життя, де кожен день – свято, та й саме 17 листопада позбавлене конкретної національної або релігійної прив’язки, на відміну від вже згадуваних Дня святого Патріка або Хеллоуіна. Обидва ці свята мають багатовікову традицію і являються офіційними датами римо-католицької церкви.

День усіх святих, або ж Хеллоуін у західних країнах, насамперед найбільш релігійних – Польщі, Італії, Іспанії святкують дещо інакше, ніж у нас. Звісно й там теж можна побачити костюмовані вечірки, гарбузи зі свічками, але сенс цього свята полягає в обов’язковому відвіданні літургії та могил рідних. А тепер задамося питанням: чи багато в Україні серед поборників розповсюдження цього свята тих, хто 1 листопада відвідав службу в костьолі або сходив на цвинтар, як робить більшість українців, але через тиждень після Великодня? Відповідь проста й очевидна.

Таких прикладів безліч. Водночас, важко уявити, що, наприклад, день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира десь в США чи Європі святкується з карнавалами в давньоруській стилістиці, українськими піснями і тому подібними атрибутами, а ось традиційні українські свята в самій Україні відходять на другий план. І мова не йде про Різдво, Новий рік чи скажімо Паску, які до речі також розучилися святкувати, вбачаючи в цих і схожих датах лише зайвий привід зхрестити чарки; передусім маються на увазі такі свята, як День матері, який ще досі поступається радянському 8 березня, 14 жовтня, який би міг стати днем української воїнської слави, День Соборності і т. д.

В чому причина?

Але чому відбуваються такі тенденції? Чому на 24 році незалежності досі традиція поступається заморським мультикультурним святам? Чому одне з найбільших національних свят – День незалежності святкується з мінімальними нотками патріотизму, який дуже часто виявляється банальною шароварщиною, а День Соборності святкується невеликим відсотком студентської молоді?

З початком лібералізації всіх віх життя на початку 1990-х передусім українська влада, а також і саме суспільство, яке звикало до нових норм життя в постколоніальних умовах не зуміли витримати конкуренцію навали іноземного імпорту у вигляді шоубізнесу, мас-медіа, мас-культур тощо, оскільки наші можновладці не зуміли підготувати їм відповідну заміну, а пересічні українці, які щойно звільнились від радянської залізної завіси, як губки вбирали в себе вищезгадані закордонні новинки, в тому числі й свята, й як ми побачили, дуже часто не розуміючи смислу їх святкування.

Вихід

Проте, популяризація традиційних українських свят на державному рівні, активна їхня реклама через мас-медіа, державні інституції, університетські кафедри та шкільні аудиторії, а також створення потужної вітчизняної кіноіндустрії, реанімація української культури вцілому і лобіювання українського національного бренду в світі стануть тими мотузками Аріадни, які виведуть українців з блукання по лабіринту чужих культур, мод, традицій і свят, які, звісно, мають місце й право на відзначення, але досі є незрозумілими й невідомими більшості українців, які люблять і вміють відпочивати.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.