Євреї і українці часів УНР

12 января 2014, 20:54
Dolce far niente
0
237

копіпаст


Століттями нашу історію писали, і досі продовжують писати, наші вороги. Особливо у своїй фальшивій історії України вони намагаються посіяти ненависть між українцями і іншими народами, я тут маю на увазі росіян. Росія вже не одне століття всією своєю гігантською пропагандистською машиною розповідає українцям про "страшні злочини проти українців" поляків, німців, євреїв, литовців... А тепер ще й американців. А народам Польщі, Литви і Ізраїлю у свою чергу розповідає про "злочини українців" проти них.

(с)

Протягом багатьох років російська владна еліта намагалась впливати на розвиток взаємин між українцями та євреями в імперії Романових. Порозуміння двох народів створювало безліч проблем для Петербурга. Після повалення царату «єврейське питання» з культурно-економічної площини трансформувалося у геополітичну

З перших днів Української революції  значна частина єврейства, що проживала в межах колишньої “смуги осілості” (остаточно ліквідованої Тимчасовим урядом весною 1917-го),  підтримала визвольну боротьбу українців за автономію, а згодом і незалежність, вбачаючи у самостійній Україні  можливість для відмежування від дореволюційної російської політики антисемітизму. Єврейські організації Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та інших міст України визнали Центральну Раду єдиною законною владою на території 9-ти українських губерній. Всеукраїнський з'їзд рабинів, що відбувся в Одесі у 1918 році, ухвалив рішення про накладання "херему" (прокляття) на тих євреїв, які будуть підтримувати “ворогів Української Народної Республіки”.

Згода між українцями та євреями значно посилювала позиції українських самостійників у внутрішньому та зовнішньому плані. Відтак, будь-яка російська влада (більшовицька чи білогвардійська) була зацікавлена у тому, щоб перетягнути євреїв на свій бік у війні проти українців. З метою реалізації цього задуму росіяни (незважаючи на колір) запустили потужну пропаганстську машину, яка працювала над конструюванням ідеологічного образу «хохла-погромника».

Як білим так і червоним було надзвичайно зручно змальовувати політичну боротьбу українців за власну державність як “суцільний погром”, “бешкет” та “пекло анархії”. Образ регулярної армії УНР, як зграї антисемітів-погромників, підносив будь-яку російську окупацію у ранг «порятунку людства» від “бандитів-українців”. Не зважаючи на те, що Червона і Добровольча армії приймали активну участь у єврейських погромах на території Україні,росіянам надзвичайно ефектно вдалось «перевести стрілки» саме на українців.

Євреї-гайдамаки

Втім, найкращим способом подалання цих стереотипів слугують факти участі євреїв в українському визвольній боротьбі в лавах Армії УНР.  Козаки та старшини неукраїнського походження не були винятковим явищем в петлюрівському війську. Однак їх імена спеціально не афішували і не піднімали на щит, як елемент політичної боротьби. Цьому є просте пояснення. Буремний 1917 рік хоча і приніс в Україну подвійну революцію: національну та соціальну, проте саме цього року народилось політичне українство. На позначення зросійщених українців і представників інших національностей, які стали на службу новій державі у березні 1917 року, виник спеціальний термін «мартовські українці».

Переглядаючи архівні документи УНР та часописи періоду українсько-більшовицької війни, часом можна натрапити на списки мобілізованих козаків, або загиблих бійців, серед яких часто фігурують євреї. Наприклад, у фронтовій газеті «Український козак» після запеклих боїв Армії УНР з більшовиками за залізничну станцію Вапнярка у 1919 році були опубліковані списки загиблих вояків 7-го Синього полку, поміж яких можна натрапити на козака Шмуля Цібельмана з с. Мукша на Поділлі.

Родом з Поділля був ще один єврей-вояк Армії УНР, який здобув широку популярність у петлюрівському війську — легендарний сотник Семен Самуїлович Якерсон. Він походив з юдейської родини вінницьких міщан. Військову освіту здобував в Одесі, де мешкало чимало його одноплемінників. У 1917 році двадцятилітній Якерсон закінчив артилерійське училище, отримав ранг прапорщика, добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради. Був учасником боїв з більшовиками на вулицях Одеси. 

У період гетьманату Павла Скоропадського Якерсон служив в управлінні Уманського повітового військового начальника. Під час повстання проти Його Ясновельможності, як і багато інших українських старшин, підтримав республіканців. Вступив до 1-го дієвого полку ім. Володимира Винниченка військ Директорії. 23 січня 1919 року був поранений у бою під поліським містечком Дубровицею, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня 1919 р. влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом - Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.18 липня 1919-го приймав участь у запеклих боях за місто Комаргород, де одержав поранення. Не зважаючи на це, не покинув українського війська і  невдовзі повернувся на фронт. Служив у Корпусі кордонної охорони УНР. Під час спільного українсько-польського наступу на Київ у 1920 році воював у 6-му запасному гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.

Після поразки українців у боротьбі за незалежність разом з Армією УНР опинився в інтернуванні на території Польщі, де й мешкав у міжвоєнний період. На еміграції тримався українського політичного табору. Остання згадка про українського артилериста Якерсона – це успішне завершення ним у 1927 році  гідротехнічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах.

Український поет Леонід Полтава присвятив сотнику Якерсону цілу поему. В епіграф поет помістив такі слова: «Про жида С.Якерсона — сотника Армії УНР. Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР».

Після поразки України у перших Визвольних змаганнях і настанням періоду зведення більшовиками рахунків зі своїми політичними суперниками чимало євреїв, які не сприйняли комуністичної ідеї, потрапили під каток радянських каральних органів. Часто репресії над євреями здійснювали їхні одноплемінники. Серед тих, хто на собі відчув дію червоної репресивної машини були старшини Армії УНР Віталій Абрамович, Ісаак Годін, Іуда Горовенко, Павло Гольдман, Іпполит Гофман, Єфим Гольдман-Соколов, Лев Апте і багато інших.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.