Бій під Крутами.

5 января 2014, 14:51
0
216
Бій під Крутами.

Бій під Крутами.

За своє коротке життя я не пам’ятаю таку сувору зиму, вдень температура знижувалася до – 25, а в ночі до – 40. Був суворий 1918 рік, мені щойно виповнилося 17 років, моя країна щойно об’явила незалежність і життя нібито почало налагоджуватися, десь далеко в Росії відбувся військовий переворот до влади прийшли кримінальні елементи, які грабували людей і нищили колись велику і могутню державу. В Києві все те ж було не так гладко як здавалось на перший погляд, мирний побут постійно порушали агітатори комунарів, які обіцяли землю селянам, заводи робітникам, дармове харчування і побудову „Раю” на Землі, хоча як не віруючи люди могли побудувати Рай без Бога?! Що було сильно поставлено у комунарів так це обіцянки, які діяли на людей наче гіпноз, з середини 17 року на початок 18 року з 300 тисячної української армії залишилось близько 15 тисяч, цілі загони української армії переходили на бік ворогу. Мамо я не знаю, як це сталося, що мій рідний Київ нема кому обороняти, що дорослі чоловіки ховаються під жіночі спідниці, а інші підтримують кримінальні елементи які будуть ґвалтувати і грабувати моїх рідних та мій  улюблений Київ . Мене тішить лише одне, що я не побачу всього цього і ту прірву в яку попаде Україна на довгі роки. Ти питала, для чого мені це потрібно? Невже в 500 тисячному місті нема, кому дати відсіч 6 тисячній банді Мурахи!? Виявилось ні нема, нема окрім нас чотирьох сотень студентів, більшість з нас немає ні якої військової підготовки, а більше сотні юнаків взагалі не вміли тримати зброї у руках. Я вже мовчу проте те , що як це стріляти вживу людину і почувати себе вбивцею, хоча на людей вони були мало схожі. Холодно, просто дуже холодно, вітер продуває просто на скрізь, пальці майже не слухаються. О 9 ранку 29 січня ми побачили численні шеренги ворога, який просто сунув на наші позиції, сотник надав наказ не стріляти, а підпустити їх як можливо ближче та стріляти напевно в ціль економлячи набої. Ми не встигали перезаряджати рушниці, а наші кулемети були червоні від кількості випущених куль. Ми викошували шеренгу за шеренгою, але вони знову і знову кидали у бій все нові і нові людські резерви, здавалось, що людському потоку не буде кінця. П’ять годин ми відбивали наступ банди комунарів, доки в нас були набої і поки по нам не стала бити артилерія комунар – це було жахливо, наче вогонь зійшов з неба. В вечері виконуючи вказівку ми почали  відступати, але відступ був організований не дуже вдало і нас тридцять студентів потрапили до комунар прямо в руки. Мамо я тобі і сестрам не часто казав, що кохаю тебе, можливо часто я був не правий – прошу пробач мене. Як же хочеться жити, яке солодке повітря ...

Я надіюсь, що цей  лист потрапить колись до вас і ви зрозумієте, що  тут я за ради вас...

 

З любов’ю до вас –  ваш син Андрій.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.