Коли влада перестає бути від Бога

23 ноября 2013, 16:36
Священик УГКЦ
0
254
Коли влада перестає бути від Бога

або Ubi est vox populi?

Всі ми неодноразово чули фразу: «Всяка влада від Бога» та її тлумачення в сенсі беззаперечного послуху «власть імущим». До цього ж типу відносять і вислови «кесарю – кесареве, а Богові – Боже» та інші, якими цей послух владі міцно цементувався в головах віруючих християн, принаймні якщо вірити атеїстичній пропаганді часів СРСР, де такими цитатами зі Святого Письма ілюстрували прислужництво Церкви реакційним правлячим верхівкам та стримування нею праведного гніву народних мас.

Одного, звісно, атеїстичний режим не говорив: сама ідея Царства Божого, якою просякнуте ціле Євангелія, є ідеєю наскрізь політичною, яка конкурує з ідеєю всякого земного царства, протиставляючи йому альтернативу у вигляді Царства Небесного. І така альтернатива має на меті насправді не каналізувати прагнення справедливості та правди, спрямувавши їх у потойбіччя, як знову-таки запевняла атеїстична пропаганда. Метою цієї ідеї було якраз релятивізувати зазіхання держави на всі сфери життя, в тому числі й духовну. Більше того – її метою було десакралізувати земну державу та владу, позбавивши її ореолу божественности, а отже – недоторканости. Адже саме такою сакральною державою була Римська імперія, де імператор носив титули «divus» – «божественний» та «dominus ac deus» – «господь і бог», де язичницький культ проголошував божеством кожного померлого (а часом і ще живого) імператора, де перед статуями імператорів проводилися культові богослужби та приносилися жертви. Не випадково Христос, проголошуючи Євангеліє Царства Божого, виступає конкурентом цього земного бога і огортає свою Благовість у терміни політичні, говорячи про Царство Боже та часто іменуючи себе царем, як-от у розмові з Пилатом та в численних притчах. Перед нами спроба з одного боку десакралізувати земну державу, протиставивши їй державу небесну, а з іншого – спроба творення альтернативного суспільства, альтернативного державного устрою на основі спільноти учнів – Церкви.

Зараз, коли я дивлюся телетрансляції багатьох державних заходів, які містять у своїй програмі молитви чи виступи церковних достойників, коли бачу, як на урочистих богослужіннях показово красуються перед камерами перші особи держави, я не можу позбутися відчуття повернення тієї сакралізації держави та влади, яку Церква покликана була знищити. Виглядає, що на місце язичницьких жерців прийшли єпископи, а Церква з не меншим успіхом освячує панування правлячої верхівки, отримуючи за це якісь крихти з панського столу, як і представляла колись її роль у суспільстві атеїстична пропаганда. Жодного критичного потенціалу, жодного сліду альтернативного суспільства, яке б могло своєю внутрішньою силою переображувати і це наше земне суспільство. Натомість уже з уст багатьох священнослужителів лунають ті самі фрази про «послух земній владі, бо всяка влада – від Бога» та «кесарю – кесареве», при чому в їх найгіршій атеїстичній інтерпретації часів СРСР.

Тут хотілося б зробити невеличкий екскурс в історію чи не найбільш сакралізованої держави всіх часів, правонаступниці Римської імперії – імперії Візантійської, з якої прийняла християнство й Україна. У Візантії імператор був образом Бога, Божим помазаником, а його влада – священною, оскільки випливала з влади Бога. Але було в тій стрункій системі візантійського богослов’я влади одне «але»: якщо народ повставав і скидав імператора (що відбувалося нераз), тоді такий імператор визнавався тираном, узурпатором, який неправосильно був захопив престол. І саме у волі народу, в його одностайному виступі проти імператора та поваленні його влади вбачався вияв Божої волі, рука Провидіння і Божий суд.

А тепер знову в наш час: дивлячись на недолугі потуги опозиції минулих років, на виступи спершу афганців та чорнобильців, відтак на безуспішні бунти підприємців, та й тепер, дивлячись на ті жалюгідних кілька тисяч протестуючих на майданах держави із 46-мільйонним населенням, я стою перед загадкою: чи то у нас усі такі богобоязливі православні християни, що бояться виступити проти освяченої УПЦ МП влади, повторюючи, мов мантру: «всяка влада від Бога»? Чи то ця влада дійсно від Бога, що жоден виступ, жоден протест так і не спромігся її повалити і викрити нашого українського «імператора» як узурпатора і тирана?

         Коли я писав заголовок до даного допису – «Коли влада перестає бути від Бога» – то довго вагався, який же знак укінці поставити: крапку, три крапки, знак питання? І так і не зміг прийняти жодного рішення. Бо це не мені вирішувати – вирішувати народові. Саме йому слід поставити той розділовий знак, яким він визначить і змістовне наповнення даної фрази, і допише її закічення: Коли влада перестає бути від Бога 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.