Коронація Данила Галицького

5 ноября 2013, 23:17
0
8844

"Прислав папа послів достойних, що принесли (Данилові) вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: “Сину! Прийми од нас вінець королівства”

Найсвітліший король Русі

Однією з найважливіших та найвизначніших подій середньовіччя в історії нашої країни стала славетна коронація Данила Галицького 1253 року, що зумовило інтеграцією волинської землі, як частини Галицько-Волинської держави, у європейську спільноту.

У грудневу негоду посланник Папи Римського Інокентія ІV прибув до Дорогочина. Дорогою була оприлюднена булла – яка стала своєрідним каталізатором згоди тодішнього князя на коронування, бо зміст її закликав володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів.

Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра.

Перші спроби коронації. Її причини, значення та наслідки

Можливо, згода волинського князя стала несподіванкою для Папи, бо того року корона великому правителеві була запропонована вже втретє. Упродовж попередніх п’яти років Данило Галицький двічі відмовився від титулу короля: уперше через те, що посольство застало його не на рідній землі – князь тільки-но прибув до Кракова; удруге корона була надіслана без оголошення походу проти Данилових ворогів, на що він сказав: “Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. Та як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?”. Джерела кажуть, що і втретє у князя не було наміру давати згоду, проте він був змушений дослухатися до слів своєї матері Анни та польських князів Сомовита й Болеслава Сором’язливого: “Прийняв би ти вінець, а ми (готові) єсьмо на підмогу проти поганих”…

Якими ж насправді були інтереси обох сторін у цій гучній події? За одними даними, згода Данила Галицького була зумовлена постійною небезпекою нападів з боку монголів, а Святий Престол, надсилаючи корону, мав на меті залучити Русь до церковної унії. Проте, інші джерела зазначають, що коронація була вигіднішою саме папському престолові: в цей час папа виношував ідею антитатарської коаліції, до якої прагнув долучити ряд інших європейських держав. Звичайно, найбільшу надію Рим покладав на Галицько-Волинську державу. Проте Данило Галицький був не стільки зацікавлений у зведенні рахунків із татарами, скільки у вирішенні стосунків із північними сусідами – ятвягами і литовцями.

Проте, як свідчать літописці, великі надії молодого короля на допомогу з боку європейських держав не були виправдані. Данилові Галицькому, як і раніше доводилося самотужки воювати з ворогом. Перебудовуючи фортеці, реорганізовуючи війська, правителеві, на щастя, вдавалося успішно боротися і перемагати монголів і без сторонньої допомоги. Тож, можливо, першопричини прийняття позитивного рішення щодо коронації лежать не на поверхні – у межах площини боротьби з монголами, а дещо глибше? У 1252-1253 роках довкола Данила Галицького склалися декілька інших політичних обставин, що спонукали його до прийняття корони: по-перше, він брав участь у війні католицьких монархів за австрійську спадщину, з метою посадити на престол свого сина – Романа. Будучи коронованим,  він мав змогу виступати на рівних правах із королем Чехії та князями Польщі у цій боротьбі. Другою причиною стала війна з Литвою,  правитель якої – Міндовг незадовго до цього прийняв католицизм і також коронувався. Попри всі припущення, що їх усіляко приводять історики, із упевненістю можна сказати, що важливим наслідком коронації був факт надбання рівних прав із іншими коронованими особами Європи.

Королівський титул нащадків та доля корони

Упродовж століття сусіди Галицько-Волинської держави називали її правителів королями Русі, адже наступники Данила Галицького мали усі атрибути королівської влади: корону, скіпетр, королівську печатку, що їх привіз папський посланець.

Не одне століття корона зберігалася у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Івана Хрестителя у Перемишлі у якості митри місцевого єпископа. Вже у 1915 році, під час 1-ї світової війни, російська армія вивезла її до Москви, проте через 7 років вона була повернена на батьківщину. Із початком другої світової війни, тодішній єпископ велів зняти з митри усі коштовності і закопати їх у підвалі. На жаль, сьогодні невідомо, де знаходиться ця безцінна для нашого народу реліквія. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.