Переяславська зрада

4 ноября 2013, 02:23
0
744

Не братські взаємини братських народів.

Що таке братерство в його звичайному, найбільш простому значенні?Це  всього лиш  спільність предків і система тісних «родинних зв’язків», що передбачають собою розуміння,співчуття, взаємодопомогу та терпимість між братами. На жаль, існує і друга сторона братерства, що часто виходить на передній план. Це саме ті споконвічні реалії, що змусили біблійного Каїна занести камінь над головою Авеля, що змушують і сьогодні найліпших братів перетворюватись на  найзапекліших ворогів.

         У різні періоди історії України поняття братерства ставало предметом спекуляцій, за його допомого   так званий  «старший брат» постійно  маніпулювання українським народом.  Роль старшого брата дуже наполегливо приміряв на себе наш могутній сусід – Росія, хоча вона за своєю сутністю більше схожа якогось  дуже далекого родича,  від  енного коліна,  який налагоджує з нами стосунки лише з корисливих мотивів, в постійному прагненні вичавити з цих відносин якусь вигоду для себе. Звичайно, в умовах міжнародної політики таке явище є цілком передбачуваним, зрозумілим і терпимим, якщо воно не тягне за собою наступ на права і незалежність країн-партнерів, але у цьому випадку все навпаки.

         Богдан Хмельницький – один з найвидатніших поводирів українського народу – в свій час був змушений піти на  угоду, що ще й досі викликає жваві дискусії в наукових колах. Значущість її полягає в тім, що саме за нею більшість українців дають оцінку всій діяльності гетьмана. Часто вона необ’єктивна. І це цілком зрозуміло, адже вона зовсім не виконала  покладену на неї місію, та й була вона зовсім не тою угодою, якої  на той час потребував український народ.

         Проллємо світло на одну з найбільш знакових подій  в українські історії.

         В умовах національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої, Богдан Хмельницький розумів, що самостійно вибитися з-під польського панування українцям навряд чи вдасться. Починаючи з 1648-го  року гетьман неодноразово  звертався до Москви з проханням надати допомогу в антипольській війні. Ця війна мала ще й  релігійний підтекст, що відіграло велику роль у виборі союзника, тим паче  -  татари вже показали свою ненадійність. Але цар не поспішав давати згоду, чекаючи на виснаження як Гетьманщини, так і Речі Посполитої, щоб потім легко та швидко «завоювати» ці країни. Тим лицемірніше звучала згода царя на протекторат над Україною «в ім’я спасіння віри православної».(Рішенням Земського собору 1 жовтня 1653 року). Юридичне оформлення даної угоди припало на січень-березень 1654 року. У Переяславі було обумовлено основні положення договору(антипольський союз країн, збереження прав і вольностей Війська Запорозького, протекторат Москви) і здійснено усний акт присяги. Цікаво, що вже на цьому етапі виникли непорозуміння: російські посли на чолі з Бутурліним відмовились принести присягу за царя, аргументуючи це тим,що цар не присягає підданим. Українські  козаки 18 січня 1654 року присягають на вірність царю.                                                                                                            У березні того ж року у Москві делегація козаків передала росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження автономії України. З цих пунктів  лише 11 (та й ті з значними виправленнями) будуть затверджені і увійдуть у історію як «Березневі статті».  За цими статтями  Україна зберігала республіканську форму правління, територіальний поділ і незалежність. Точкою непорозумінь став пункт , за яким Україні заборонялось контактувати з турецьким ханом і польським королем без згоди на це царя.Як  бачимо – відвертий  наступ на український суверенітет. «Братський народ» ніколи не хотів (і не буде хотіти)   самостійності українського народу.

         Все було б добре і  угода могла б принести колосальну користь Україні, якби обидві сторони бачили її однаково, але кожна країна вбачала  у ній шлях до реалізації власних планів. Відповідні плани Москви:

 -  розширення сфери впливу;

 - забезпечення собі буфера проти Туреччини ;

- перетворення часткової залежності України на цілковиту;

- поступове обмеження і скасування українських автономних прав та вольностей;

  Чигирина:

 – використання Росії як важеля  впливу;

-  вихід українських земель зі складу Речі Посполитої;

-  розбудова власної незалежної держави.

         Плани обох країн були абсолютно полярні і взаємовиключні. Саме тому російський цар не поспішав з допомогою, а намагався використати запорозьке військо у власних цілях. Він вимагав  у Богдана Хмельницького 20 000 козаків для звільнення Смоленська, який Росія втратила в 1633 році, натомість до Києва прибуло 3 000 російських вояків, що зайняли монастирські городи, щоб мати змогу контролювати українське духовенство, яке відмовилось присягати царю на вірність. Росія навіть не планувала діяти в інтересах України, які вона підло зрадила, кинувшись втілювати свої імперські амбіції. Але й з ними не все було так просто. Відчуваючи загрозу з боку Швеції і сподіваючись на корону, яку йому запропонувала кмітлива польська шляхта, самодержець вирішує  укласти перемир’я з  Річчю Посполитою. На укладення цього договору українську делегацію з козаків не впустили, тож, за  Віленським перемир’ям відбувся перший поділ  українських земель, за яким територія за західним Бугом переходила у владу Речі Посполитої. Це не могло не обурити козаків, а тим більше Богдана  Хмельницького. Коли козацька делегація  з пустими руками повернулася до гетьмана, і повідомила, що їх не пустили на переговори, як « псів не пускають до церкви», Хмельницький «кинувся як божевільний». До цього часу в документах збереглися його слова: «Діти, не журіться. Я знаю, що треба робити. Потрібно відступитися від православного царя» .

         Так російська держава, пішовши на угоду з поляками , вкотре зрадила український народ, що отримав ще одного «братського» поневолювача. Російський цар, що «відчайдушно намагався» зберегти віру православну, віддав українські землі на поталу католицькій Речі Посполитій.

 Богдан Хмельницький швидко змінює вектори зовнішньої політики, серед них з’являється новий – шведський. У червні 1657 року до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої.  Але доля внесла свої корективи: Богдана Хмельницького розбиває апоплексичний удар і у вересні того ж  1657 року  керівник національно-визвольної війни українського народу помирає, не здійснивши своїх задумів.

         Отримані наслідки Переяславських домовленостей надовго відклали в історії визволення українського народу. Але ми не маємо ні найменшого права звинувачувати у цьому Богдана Хмельницького. Ризик ситуації був відомий, але  чи є вина гетьмана в тому, що російський цар, прикриваючись пустими поняттями віри і братерства, порушив дане ним слово? Хмельницький у найтяжчий період  розвитку України взяв на себе відповідальність за весь народ, що  за його правління знову став господарем на власній землі.                                                У всякому разі,  якщо комусь захочеться покритикувати Хмельницького за його «хибний крок», що був цілком виправданим і логічним, спробуймо спочатку згадати, що для своєї країни сьогодні робимо ми – вільні українці? І що ж?                                                                                                                                   На жаль,  згадати це набагато важче, ніж події того далекого 1654-го року.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.