"Чорна рада" у Ніжині 1663 року

3 ноября 2013, 22:23
0
4806

Початок "Руїни" чи результат попередніх дезінтеграційних процесів?

Українська історія знає чимало випадків громадянських конфліктів, коли «брат йшов на брата», коли суспільство, будучи до того рівноправним, ділилося на «своїх» і «чужих», на «еліту», яка мала панівне значення, та «голодранців» без права голосу. Наслідки таких розколів завжди були страшні: соціальне розшарування, розвалення підвалин державності.

Яскравим прикладом соціального і державного розбрату в історії України стали події 17-18 червня 1663 року в Ніжині, названі «Чорною радою». Метою виборної ради було обрання нового постійного гетьмана Лівобережної України з двох реальних претендентів на цю посаду: Якима Сомка та Івана Брюховецького. В цій події брали участь як козацька старшина, так і представники десятків тисяч «чорного», незаможного люду – селян, міщан, бідних козаків (звідси походить й назва ради).

Історичним підґрунтям вищеописаної події є найбільш відомі джерела наукових знань про ту добу — козацькі літописи Самовидця та Григорія Граб’янки.

Передумовою «Чорної ради» була складна політична боротьба за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького, період правління якого названо «золотою сторінкою» в історії України. Учасниками цієї боротьби стали Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, згодом — Петро Дорошенко. До того ж була ще й крім політичної і соціальна складова - увесь час поглиблювалась прірва між заможними козаками і основною масою народу (селянство, міщанство, незаможне козацтво). Ці люди пам’ятали про обіцянки Хмельницького дати не тільки національну та духовно-релігійну свободу, але й землю, й волю. А реально кількісно невеликий прошарок козацької старшини, зосередивши у своїх руках політичну владу й майже всю власність, виконувати оці обіцянки зовсім не збирався. Це багато в чому й пояснює перебіг подальших подій.

В 1661-1662 почала поступово руйнуватися централізована гетьманська влада. Гетьманом Правобережної України був обраний Павло Тетеря з пропольськими поглядами, а на Лівобережній Україні наказним гетьманом став Яким Сомко – свояк Богдана Хмельницького, що мав одночасно і промосковські погляди, але й прагнув широкої автономії України. В той же час з’явився Іван Брюховецький, що грав роль «першого заступника народу», проповідував рівність у правах. Проте він не обмежувався агітацією народу, але невтомно апелював до московського уряду. Зокрема він  стверджував, що козацька рада у Козельці (1662 року), на якій Якима Сомка було обрано наказним гетьманом, була нелегітимною, бо на ній не було представників Запоріжжя. І Москва прислуховувалася до нього. Ось яка думка побутувала про нього в оточенні царя: «Брюховецкий хоть и не учен, да умен и ужесть как вороват и исправен. Посадивши его на границах, можно спать в Москве без торопливости». Отже, внаслідок усіх цих подій цар Олексій Михайлович через свого посла Гагіна призначив «окончательную» раду з виборів гетьмана, котра й відбулась у Ніжині 14—17 червня 1663 року.

На самій же раді Сомко намагався проголосити себе єдиним законним гетьманом, проте через напад війська Брюховецького був змушений разом зі старшинами шукати прихистку в стані московського війська. Незабаром, після довгих катувань, що тривали 2 місяці, Якима Сомка, Василя Золотаренка та інших вождів старшин було страчено або відправлено у Сибір.

Але фатальний розкол України поглибився. Новий гетьман Брюховецький виявився ще ретельнішим, ніж його попередники, провідником політики старшини. Він першим із гетьманів особисто побував у Москві (1665 р.), одружився з місцевою бояринею, уклав (за хабарі) низку кабальних угод, але потім зрадив царя, викликав загальну ненависть і був буквально розтерзаний натовпом у Диканьці на Полтавщині 7 червня 1668 року (літописець зазначив: «Забит, и правильно!»).

Микола Куліш в однойменному романі звісно що ідеалізував героїв, проте у вуста Якима Сомка вклав такі слова: «Гетьмануй над нами хто хоч — чи рицар. чи свинопас — аби ми полковникували. О, неситая жадоба старшиновання! Тепер-то я побачив тебе в вічі. Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими».

Насправді, події «Чорної ради» цікаві не тільки фактом елекції нового гетьмана, але й тим,що  за висловом автора «Літопису Самовидця» нею було «заведено» в Україні «новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради».

Крім того постанови Ніжинської ради 1663 р. для багатьох дослідників асоціюються з узаконенням територіального поділу Гетьманату на Лівобережний і Правобережний або – в ширшому контексті – з початком «Руїни».

Проте це не зовсім так. Адже коли, наприклад, Павло Тетеря обирався частиною  правобережного козацтва на гетьманство  - він зовсім не  визнавався легітимним гетьманом лівобережного козацтва, отже обрання Івана Брюховецького на гетьманство на Лівобережжі не варто класифікувати, як юридичне закріплення територіального поділу Гетьманату. До того ж «Чорну раду» навряд чи можна назвати причиною територіального розколу Гетьманщини, адже паростки внутрішньої дезорганізації і дезінтеграції Війська Запорозького проросли ще на початковому етапі гетьманування Івана Виговського, коли восени 1657 р. до антигетьманських виступів на Запорозькій Січі долучились старшина і козаки Полтавського та частини Миргородського і Гадяцького полків. Приборкання Виговським за допомоги Кримської Орди знищення одного з опозиційних лідерів – полковника Мартина Пушкаря лише на певний час притлумило загострення протистояння, але вже повернення Орди до Криму теренами Лівобережжя після успішної для гетьмана Конотопської битви, внаслідок чого лівобережні полки зазнали величезних людських і матеріальних втрат, підняли градус протистояння лівобережців з гетьманським урядом до нових, якісно відмінних показників. Результатом же цього стали антигетьманські повстання на Лівобережжі кінця літа – початку осені 1659 р. Здавалося б, після здобутої Виговським під Конотопом кількома місяцями раніше зовсім нелогічні, а з огляду на нищівний рейд лівобережними теренами татар цілком передбачувані.

Також поглибили міжусобиці і соціальні наслідки, а точніше загрози від впровадження в життя Гадяцького договору, за умовами якого в разі відновлення майнових прав коронної шляхти і магнатів саме лівобережне козацтво і лівобережна старшина, які володіли землею чи не винятково на праві козацької займанщини, найбільше б постраждали від цього і матеріально, і соціально.

Черговий же крок на шляху дезінтеграції Правобережжя та Лівобережжя було зроблено вже урядом Юрія Хмельницького, коли під час реалізації 1660 р. Чуднівського договору з Річчю Посполитою постраждалими виявилися тисячі лівобережних козаків, котрі були захоплені в ясир союзниками поляків під час переходу в табір коронних гетьманів.

Отже, «Чорна Рада» не започатковувала собою і навіть не провокувала територіальну дезінтеграцію, а стала результатом попередніх дезінтеграційних процесів і явищ, що були присутніми в українському політичному житті з кінця 1650-х років.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.