Orientale Lumen. Частина 1

16 октября 2013, 18:34
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
161
Orientale Lumen. Частина 1

16 жовтня 1978 року Іоанн Павло ІІ став 264-м Папою Римським.

Totus Tuus («цілком твій», лат.) – девіз на гербі Іоанна Павла ІІ – став наскрізним мотивом усього його життєвого шляху.

"Відкрийте двері Христу! Не бійтесь”, - це були перші слова, з якими новий понтифік звернувся до присутніх на площі перед собором Святого Петра.

«Мы тут им Папу Римского подкинули – из наших, из поляков, из славян», - співав Володимир Висоцький невдовзі після того, як 16 жовтня 1978 року кардинал Кароль Войтила під прибраним ім'ям Івана Павла ІІ зійшов на Святий престол. Навряд чи Висоцький усвідомлював, наскільки його жарт про «підкидання Папи» був близьким до дійсності.

Поляки в колишньому соцтаборі становили найзгуртованішу в цілій Європі релігійну спільноту. Після смерті Сталіна, взамін на припинення брутальних переслідувань віруючих примас Польщі кардинал Вишинський, перш ніж подавати тодішньому Папі прізвища кандидатів у єпископи, мав узгоджувати їх із владою.

Після смерті краківського архієпископа Базяка на початку 1960-х років член Політбюро і секретар ЦК ПОРП Зенон Клішко власноручно заветував сім нових кандидатур (поспіль). Вишинський запропонував восьму кандидатуру – Кароля Войтили, яку врешті-решт було затверджено.

Як бачимо, абсурд, але Висоцький інтуїтивно мав рацію: СРСР «підкинув» (точніше, накинув) полякам комуністичну владу, а та, думаючи, буцімто обирає «менше зло», відкрила майбутньому Папі Римському дорогу до Ватикану. Вкотре переконуємося, що, справді, шляхи Господні несповідимі.

«У тоталітарних та авторитарних режимах,  - напише згодом Іван Павло ІІ, - було доведено до краю принцип примату сили над розумом. Людина була змушена підкорятися світогляду, нав’язаному їй силою, а не напрацьованому власним розумом та на основі особистої свободи. Необхідно відкинути цей принцип і визнати повністю права людської совісті, пов’язаної лише з істиною і як такою, і нововідкритою. У визнанні цих прав полягає першооснова всякого справді вільного політичного устрою. Важливо знову підкреслити цей принцип через три причини:

а) оскільки давні форми тоталітаризму й авторитаризму не подолані ще повною мірою і, понад те, існує ризик, що вони знову набудуть сили, потрібні відновлені зусилля співпраці та солідарності всіх країн;

б) оскільки в розвинутих країнах час від часу діє надмірна пропаганда суто утилітарних цінностей, що нестримно заохочує розгул інстинктів та бажання негайного їх вдоволення, виникають перешкоди до визнання й поваги справжньої ієрархії цінностей людського існування;

в) оскільки в деяких країнах з'являються нові форми релігійного фундаменталізму, які завуальовано чи навіть відкрито відмовляють громадянам, які сповідують віру, відмінну від віри більшості населення, у можливості повного здійснення їх громадянських і релігійних прав, не дозволяють їм брати участь у культурному житті, обмежують право Церкви проповідувати Євангеліє, і право людей, що слухають Благу Вість, приймати її і звертатися до Христа. Ніякий справжній прогрес неможливий без поваги природного та першочергового права людини пізнавати істину та жити згідно з нею. Із цим правом пов’язане, крім його застосування та поглиблення, право відкривати для себе й вільно приймати Ісуса Христа, Який є істинним благом людини.

<…> Марксистська концепція зазнала краху, та явища відчуження й експлуатації і далі залишаються, особливо в Третьому світі, а також в найбільш розвинутих країнах, проти цих явищ виступає Церква.

Крах комуністичної системи у багатьох країнах, безумовно, усуває перешкоду на шляху вирішення цих проблем відповідним і реалістичним чином, але цього недостатньо. Більше того, є загроза поширення радикальної ідеології капіталістичного штибу, яка відмовляється навіть брати їх до уваги, вважаючи апріорі приреченою на невдачу будь-яку спробу їх вирішення і сліпо віддаючи їх вільній грі ринкових сил.

<…> Криза марксизму не усуває в світі несправедливості та гніту… Тим, хто сьогодні напрацьовує справді нову теорію і практику звільнення, Церква пропонує не лише свою соціальну доктрину та взагалі своє вчення про особистість, викуплену Христом, вона також вважає своїм прямим обов’язком боротися зі знедоленням і стражданням» (з енцикліки «Centesimus annus» Святого Отця Іоанна Павла ІІ на століття з оприлюднення енцикліки «Rerum Novarum»).

Папа критикує комунізм через неможливість реалізації в його межах права на свободу совісті. Окрім цього віруючі у такому суспільстві є другорядними, їх гідність та права не шануються належним чином. Тому такий тоталітарний режим перешкоджає становленню особи, не дозволяє формувати конструктивні церковно-державні відносини. За словами Івана Павла II, пануючий при комунізмі атеїзм приводить суспільство до духовної пустки та кризи у соціально-політичній системі. Наслідки його панування «залишили глибокий слід у людських душах». Папа говорить про значні потреби релігійної та моральної віднови як «драматичні вимоги», що стоять перед усіма Церквами.

«Якщо людина сама, без Бога, може вирішувати, що є добро, а що – зло, вона може також вирішити, що якусь групу людей слід знищити. Такі рішення, приміром, приймали в Третьому Райху люди, які здобули владу демократичними шляхами, але використали її для здійснення збочених планів націонал-соціалістичної ідеології, що надихалася расистськими засадами. Подібні ухвали приймала також комуністична партія в Радянському Союзі та в країнах, де панувала марксистська ідеологія. Так винищували євреїв, а також інші групи, серед яких роми, українські селяни, православне і католицьке духівництво в Росії, Білорусі та на Заураллі. Так само переслідували всіх незручних для режиму людей: наприклад, ветеранів вересня 1939 року, солдатів Армії Крайової у Польщі після Другої світової війни, представників інтелігенції, які не поділяли марксистської чи нацистської ідеології. Переважно це було знищення у фізичному розумінні, деколи й у моральному: людину більш чи менш брутально позбавляли її прав.

<…> Я сам пережив «ідеологію зла». Це назавжди залишиться в моїй пам'яті. Спершу був нацизм. Те, що діялось в ті роки, то були жахливі речі. Проте чимало аспектів нацизму в той період було приховано від людського ока. Дійсний вимір зла, яке лютувало в Європі, відчули не всі навіть серед тих, хто перебував у епіцентрі того виру. Ми жили посеред цього великого виверження зла і лише поступово усвідомлювали його справжню сутність. Адже люди, відповідальні за це зло, докладали всіх зусиль, щоб приховати ці злочини від очей світу. І нацисти під час війни, і згодом комуністи в Східній Європі намагалися приховати від світової думки те, що вони робили. Тривалий час Захід не хотів повірити у винищення євреїв. Лише згодом це виявилось сповна. Навіть у Польщі не знали всього, що заподіяли нацисти полякам, ані того, що совєти заподіяли польським офіцерам у Катині, а трагічні події депортації відомі лише почасти.

Згодом, уже після війни, я думав собі: Господь Бог дав нацизмові 12 років, і за 12 років ця система впала. Очевидно, що то була міра, яку Боже провидіння визначило цьому божевіллю. Насправді це було не лише божевілля – це було «звірство», як писав Константи Міхальський. Але насправді Боже провидіння вділило лютуванню цього звірячого шаленства лиш 12 років. Якщо ж комунізм витривав довше і якщо він ще має, думав я тоді, якість перспективи, то в цьому теж має бути якийсь сенс.

Після війни, 1945 року, комунізм виглядав могутнім і дуже небезпечним – набагато небезпечнішим, ніж 1920 року. Після перемоги над нацизмом у Другій світовій війні комуністи відчули піднесення і нахабно налаштувалися заволодіти світом чи принаймні Європою», - згадував у праці «Пам'ять та ідентичність» Іван Павло ІІ (Іван Павло ІІ. Пам'ять та ідентичність. – Львів: Літопис, 2005. – 160 с.).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.