Про рожеві окуляри як головну запоруку підписання Асоціації з ЄС

11 октября 2013, 04:53
Я той народ, Якого правди сила Ніким звойована Ще не була.
0
290
Про рожеві окуляри як головну запоруку підписання Асоціації з ЄС

Наріжним каменем нинішньої так званої євродискусії (чи євродемагогії?) є казка про так звані європейські правила гри і їхнє обовязкове швидке застосування в Україні

Наріжним каменем нинішньої так званої євродискусії (чи євродемагогії?) є казка про так звані європейські правила гри і їхнє обовязкове швидке застосування в Україні. Ну, це коли аргументи на користь Асоціації з ЄС в українських євромрійників закінчуються, вони витягають на світ Божий таку собі гранату євроагітпропу і з більшовицьким блиском в очах (останнім часом казки про гарне майбутнє українців за Асоціації дедалі більше нагадують казку про те, що “нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі”) вигукують: “Але ж ми отримаємо цивілізовані правила гри!”

Це вони про те, що підписавши Асоціацію, українські суди чесно, законно судитимуть, на українські дороги кластимуть правильний асфальт, а українські чиновники та посадовці в поті чола працюватимуть і не братимуть хабарів.

Ні, я не про те, що не треба всі ці соціальні хвороби в Україні лікувати. Я про те, що так звані європейські правила гри нам ніхто, крім нас не запровадить; про те, що з хабарництвом і хабарниками треба було боротися починаючи з початку 90-х; про те, що для гарного асфальту у нас є необхідна кількість грошей (щодня водії, купуючи бензин, через акцизний збір перераховують до держави мільйони доларів, так-так, лише в одній столиці - щонайменше мільйон доларів у день), але...

На думку українських євросоюзофілів, без передачі нам таких собі таємних знань євросоюзовських “мудреців” гарні гроші не забезпечать нам гарного асфальту, вони неодмінно будуть закопані в той асфальт. Одним словом, хворому українському організму потрібна така собі євродуша, українським політикам і чиновникам — така собі євроекзістенція, українському євроМойсею Януковичу — євроскрижалі.

У 2003 році я зіткнувся з образчиком тих “євроскрижалів”. Щойно Леонід Данилович (певно, за підказкою Євгена Кириловича) заявив у травні 2002 року про євроатлантичну інтеграцію України аж до повного членства в НАТО, як ми з колегами-військовими журналістами підготували новий телепроект про НАТО “Територія безпеки”. Ну, набридло нам на військовому телебаченні розповідати про солдатські онучі і танкові траки, захотілося широких обріїв всеукраїнської і навіть міжнародної журналістики.

Перші кілька випусків телепередачі у нас вийшли якимись зваженими, не агітаційними. Але за деякий час в Україні з'явився так званий План дій Україна-НАТО. Той документ був по суті вправно написаною суспільною стратегією, натомість журналістам він наче надягав чарівні окуляри.

Кріз ті окуляри все, що коїлося в Україні — дії влади, стан економіки, ситуація в підприємництві, у ЗМІ та інш. - виглядало геть мерзенним. Зате, усе західне — ну просто райськими кущами на землі.

І ті “райські кущі” перед нашими журналістами Захід відкривав, але дуже вибірково. Памя'таю прес-тур до країн Балтії.

Литва: приліт до Вільнюсу, поселення у гарний 4-ризірковий готель, прогулянка старовинним Вільнюсом (ну не до спальних же масивів підуть українські журналісти), вечеря в шикарному автентичному ресторані — запрошував якийсь литовський телебос.

Наступного дня: зустріч з чиновниками литовського МЗС (нам розповіли про те, які вони щасливі, що стоять на порозі НАТО і ЄС); обід з литовськими чиновниками в шикарному ресторані, прогулянка вуличками Вільнюса — нагода щось відзняти та записати. Після обіду чиновниця тамтешнього МЗС влаштувала нам екскурсію старовинним Вільнюсом, і дуже була невдоволена, що я, на її запрошення завітати до її помешкання, відповів за всю журналістську групу, що нам цікаво погуляти по місту, поспілкуватися з людьми.

Схожа програма була і в інших 2-х країнах Балтії: поселення у Ризькому “Метрополі”, візити до ризьких ресторанів, зустрічі з Латвійськими чиновниками; переїзд і поселення у Талінському готелі “Віру”, зустріч в естонським міноборони, вечеря в Талінському старовинному ресторані, візит до естонського МЗС, зустріч з представниками української громади в садибі-музеї.

Загальне враження у журналістів від “Прес-туру до Балтійських країн”: от живуть же люди! Не те, що ми у своєму Кучмостані.

Але до чого це я? Намандрувавшись по європах і наслухавшись про їхні успіхи та досягнення, я зацікавився як євроматриця застосовується у нас.

Якось зазирнув я у згаданий План дій Україна-НАТО. Бачу в розділі “Реформа судочинства” пункт “забезпечення суддів житлом”. Та, будучи на той час військовим журналістом, поцікавився у представника НАТО: “А чому ж нема у тому плані “забезпечення українських військовиків житлом?” На це почув: “Це ваша національна справа”.

Тому, коли чую від наших євромрійників, що після підписання Асоціації з ЄС у нас запровадять європейські правила гри, що ті численні і нескінченні зловживання у нас закінчаться, щойно ми підпишемо той 900-сторінковий євродокумент, розумію таке. Запровадять у нас ті європейські правила гри наші ж бюрократи. Запровадять вибірково, як у випадку з будівництвом житла для суддів, а не для людей у погонах. Запровадять для себе-любимих такі собі райські кущі. А європейці у відповідь на запитання простих українців відповідатимуть, що то наша національна справа. І європу вони для нас в Україні не будуватимуть.

Тому коли читаю від однієї шанованої пані, з якою листуюся через Фейсбук, що “якби були європейські правила гри”, то (якесь там приміщення не забрала б адміністрація і не використала б не за призначенням — авт.), розумію: наскільки далекі ми від так званої Європи, а так звана Європа — від нас.

І насамкінець, навіть у нинішній кризовій Україні є головне для позитивних перетворень: в достатній кількості гроші, які збираються з українців (приклад з акцизним збором), та не використовуються за призначенням. Ці великі суми коштів безсоромно розкрадаються. І тепер, замість того, щоб притягнути до відповідальності злодіїв на посадах, українці вкотре повірили цим політ-наперсточникам, і наче зомбі повторюють мантру “Асоціація, європейські правила гри”.

Я — прихильник еволюційного розвитку країни, і вважаю, що кожна нація пише власну історію. Не до душі мені і всілякі там соціальні заворушення. Та якби українці, які протягом всього правління євроінтегратора Януковича дедалі частіше протестують, хоч раз продемонстрували б так званому правлячому класу, як виглядає “євростандарт” у проведенні мітингів (з побиттям вітрин та підпаленням авто, між іншим, і ні в чому невинних автовласників, себто по-європейськи), то у наших олігархів та їхньої партійно-політичної і чиновницької обслуги хутенько б відпала мода на євродемагогію, і у нас таки з'явився б реальний шанс побудувати Європу в Україні. Без підписання кабальної асоціації з ЄС, без відкриття своїх ринків перед євротоварами без одночасних зеркальних гарантій для потрапляння українських товарів до країн ЄС та інших так званих жертв задля Євроінтеграції.


Ігор Рудич,

громадянин, прибічник Незалежності України

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.