Вузол Драгоманова на «перехресних стежках» Франка. Частина 3

4 октября 2013, 17:30
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
213
Вузол Драгоманова на «перехресних стежках» Франка. Частина 3

1882 року в Женеві припинив існування журнал Драгоманова «Громада».

Навесні 1884 року він запропонував створити замість неї «всеукраїнський і прогресивний» журнал на чолі з Франком.

Він навіть придумав для нього назву «Поступ» і написав програму, уповноважуючи та рекомендуючи Франка для переговорів із киянами за умов: 1) дотримання радикальної програми в дусі київської громадської декларації 1873 року (федералізм, демократизм, раціоналізм); 2) відсутності зв’язків із галицькими народовцями. Та, зрештою, Драгоманов із планом видавництва «Поступу» залишився сам. Оскільки серед радикальної молоді він найбільше цінував Франка, то на нього поклав головну відповідальність за крах «Поступу»: «…Кажу Вам: покайтесь в гріхах своїх, принесіть гріх покаяння; великий гріх Ви наробили й велику одвічальність набрали Ви на себе на будуще <…> нашу газету втопили Ви…» У квітні 1886 року Драгоманов проголосив, що розриває стосунки з Франком: «ми тепер різного поля ягоди» і «прежньої дружби між нами не може бути». (Цікаво, що Драгоманов, свідомо чи ні, використовуючи назву «Поступ», апелював до чи не центрального поняття Франкового світогляду – віри в поступ. Свого часу Франко придумав для львівського сатиричного журналу «Нове Зеркало» таку сатиру: локомотив із написом «Postupus», у якого вперлися два бугаї – карикатурні образи австрійського міністра Андраші та німецького канцлера Бісмарка. Їхні зусилля спостерігають збоку двоє селян зі словами: Ні, Семене, не спинить тота пара [биків] тоту пару [паровий локомотив] [Грицак Ярослав. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). – К.: Критика, 2006. – С. 165]).

По смерті Драгоманова, видаючи його листи, Франко зізнавався, яким болісним був вплив Драгоманова на нього. «Мені видається, що Драгоманов, - писав Франко, - певне, сам того не знаючи і не відчуваючи, робив собі з мене жорстоку гру, мучив, відпихав і знов притягав мене, зовсім безцільно, бо ж ані для загальної справи, ані для мене самого се не принесло ніякої користи» (Михайло Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1881-1886. Видав Іван Франко – Львів, 1906, с. 9). Називаючи Драгоманова «правдивим учителем», сотвореним бути «духовним провідником великої нації», «авторитетом», Франко водночас говорив про фатальний вплив Драгоманова на його самооцінку. «Я ніколи не мав претензії ані до Драгоманова, ані до нікого іншого, щоб зглянувся на мою бідність, щоб признавав мені якусь вартість, якусь заслугу, чи що, і я нікому не можу докоряти, що мені того не признав, що мене осуджував або підіймав на сміх. Але мене боліло се в листах Драгоманова, і заболіло наново, коли я порядкував їх до друку» (Михайло Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1881-1886. Видав Іван Франко – Львів, 1906, с. 314). Перед загостренням хвороби (1906-1907 рр.) Франко готував до друку кореспонденцію М. Драгоманова до нього. У листах М. Драгоманова було немало звинувачень, докорів, найчастіше несправедливих, на адресу Франка. «Дорогий мій, - писав Франкові у вересні 1884 р. Михайло Драгоманов. – Ви себе не шануєте й не бережете! Перш усього: за все Ви беретесь, тратите сили навіть на програми подорожжя в стихах, котрі нагадують ті, що в Германії консьєржі роздають квартирантам на новий рік, коли поздоровляють їх, щоб дістати на шнапс. Хиба Ви на те маєте талант беллетріста й здібність дослідача, щоби писати таке?! Далі Ви просите вказувати Вам помилки в Ваших статтях. – Для цього треба б написати трохи не том, бо в усіх Ваших статтях <…> помилки кишать». «Важко мені було, - писав Іван Франко Олені Пчілці в листі від 14 листопада 1885 року, прочитати виписку з його (Драгоманова – А. Т.) листа, котру Ви мені передали, о сотрудництві в «Зорі». Значиться, він і мене вважає підлим і безхарактерним чоловіком, забуваючи о тім, що в ділі громадськім справи особисті вже повинні стояти на задньому плані. Та що вже вдіяти, до подібних його відзивів я вже давно привик, а ціле моє виховання було таке, що мене вчили «стушевывать свою личность». Та тільки болить мене таке поступування прямолінійне і не увзглядняюче фактичних відносин людських» (Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. шоста. В поті чола. – Львів, 2005. – С. 27).

Згодом М. Драгоманов написав протест проти профанації святкування галичанами пам'яті Шевченка у Львові, а газета «Kurjer Lwowski» опублікувала його 3 березня 1886 року. «Признаюся Вам, - писав Іван Франко того ж дня Драгоманову, - що цілі такого протесту з Вашого боку і на такім місці я (і не тільки я сам) зовсім не розумію. Що Ви хочете осягнути таким протестом, зверненим до польської публіки? І яке значення взагалі може мати протест чоловіка постороннього проти обходу чисто галицького? Значення міг би мати протест галичан, та й то ще не знати, яке значення. І що Ви властиво маєте на меті? Чи хочете, щоб ніякого обходу в пам'ять Шевченка не роблено, чи щоб з такого обходу виключено Вахнянинів і Белеїв, чи, може, хочете, щоб на тім обході молоде покоління зазначило свою несолідарність з поглядами старших? Коли Вам хотілось сього посліднього (як Ви й самі в листі своїм кажете), то чи не краще б було Вам або приватним, або й запечатаним в Женеві листом звернутись прямо до тої молодежі і вияснити їй, о що Вам ходить, ніж отсим листом у “Kur[jeri] Lw[owskim]” прямо-таки робити всяке подібне виступлення труднішим, ніж було досі, або й неможливим? Ваш лист до  Kur. Lw.”, по моїй думці, закороткий і занадто голослівний, щоб переконати людей, не східних з Вами поглядів, але зате доволі гострий і категоричний, щоб викликати роздразнення у старших і знеохочення у великої часті молодежі, бодай у тої часті, котра стоїть посередині між поглядами старших і нашими і котру треба б радше переконувати та навчати, ніж штовхати. І коли б після Ваших приватних рад велика часть молодежі, може, й підняла була б голос, то тепер після Вашого протесту не підійме його вже хоча для того, щоб не здавалося, що робить по Вашій команді. Мені здається, що, хотячи що-небудь зробити в якім-небудь місці, треба старатись робити, що можна, з місцевими людьми, хоч би і з немногими, а не самому з сторони проти всіх місцевих. Така робота ледве чи принесе овощі» (Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. шоста. В поті чола. – Львів, 2005. – С. 44-45).

1890 року М. Драгоманов запропонував Франку зустрітися в Будапешті. «З великою радістю приймаю Вашу думку, - відповідає Франко 30 травня 1890 року, - щоб з’їхатись нам у Будапешті. Шкода, що Ви не можете вибратись трохи скорше, бо мені і так прийдеться побувати в Відні. Мені нараджено сідати до докторського екзамену не у Львові, а в Відні, під Ягичем, котрий з усякого погляду все-таки не Огоновський і не вважає мене своїм ворогом. От я й почав лагодити свою дисертацію – по-німецькому і думаю скінчити її до кінця червня, а найдалі до половини липня по-латинському  стилю, то й завіз би її Ягичу і порозумівся з б з ним щодо усного екзамену. Ну, та все одно, чи з’їдусь з Вами, їдучи до Відня, чи з Відня; сяк чи так мені прийдеться брати відпуск з редакції хоч на два тижні». Домовляються зустріти у серпні. 28 липня – короткий лист до М. Драгоманова. На початку – прохання вислати книжки, вкрай потрібні для роботи, а відтак:  «У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми. Павлик недужий, не виходить із хати оце вже зо два тижні». З Михайлом Драгомановим Іван Франко зустрівся у Відні у вересні 1890 року; про цю зустріч письменник ніколи не згадував, крім листа від 17 жовтня 1890 року (Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. шоста. В поті чола. – Львів, 2005. – С. 256).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.