«Колективний розум» бойової машини

3 октября 2013, 09:19
0
215
«Колективний розум» бойової машини

Детальні подробиці блискучої перемоги танкістів із Володимира-Волинського у змаганнях серед танкових взводів українського війська

Перемога військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади 13-го армійського корпусу у найпрестижніших змаганнях серед танкових взводів українського війська стала резонансною подією у колах професіоналів вітчизняної армії. За найближчий аналог ситуації можна взяти, хіба що, сенсацію у світі професійного боксу. Коли у підсумковому поєдинку в категорії надважкої ваги, відомого і титулованого боксера після напружених 12 раундів кладе у нокаут спортсмен із звичайної спортивної секції. Трибуни ревуть, журналісти обривають телефони редакцій, а новоспечений чемпіон, ще не у повній мірі усвідомлює свій шалений успіх.
Однозначна позиція скептиків: мовляв, пощастило. Можливо, адже у кінцевому результаті волинських танкістів, які посіли найвищий щабель п’єдесталу, відділяв від господарів змагань, гвардійців із 1-ї танкової бригади 8 АК лише один бал. Але, якщо брати до уваги усі чинники, які привели військовослужбовців із Володимира-Волинського до перемоги, можна сказати, що право називатися кращим танковим взводом у Збройних Силах України ними здобуте не завдяки щасливому збігу обставин, а, насамперед, копіткій праці колективу, спрямованої на досягнення позитивного результату.
Власними спостереженнями з приводу того, як «кувалася» перемога у найпрестижнішому танковому змаганні цього року, проблемні питання, які розв’язували під час підготовки волинські військовослужбовці, поділився командир танкістів-чемпіонів підполковник Валерій Дуріхін. Його підлеглі, ті, хто не перебував на цей час у відпустці, або наряді, також поділилися власними враженнями.
Один в полі не воїн!
На думку комбата те, що танковий взвод 51-ї окремої механізованої бригади встиг у стислі терміни якісно підготуватися до майбутніх змагань комплексна заслуга особового складу військової частини, посадових осіб бригади та командування корпусу. Кожен, починаючи від солдата й до комкора включно зробив свій внесок у досягнення позитивного результату.
– Наша військова частина – обмеженого складу – відзначив офіцер. Не є винятком і танковий батальйон – за штатом він значно менший, ніж у звичайних бригадах.
Зі слів командира батальйону, не рятує і те, що військова частина вже тривалий час комплектується виключно військовослужбовцями за контрактом. Адже відповідальності і професійності мало, коли для виконання усіх поставлених перед підрозділом завдань потрібна ще й кількість робочих рук. Тож перша проблема, яку мали розв’язати волинські військовослужбовці, щоби взяти участь в конкурсі – укомплектувати танковий взвод особовим складом. Через організаційно-штатні особливості військової частини його довелося робити зведеним.
Офіцер додав, що раз на три дні, життя у батальйоні просто завмирає: весь особовий склад заступає у добовий наряд та варту. Рішення про те, щоби тимчасово звільнити особовий склад танкового батальйону від несення вартової служби та добових нарядів було ухвалено вищим керівництвом. Клопоти, пов’язані із виконанням службових обов’язків у варті та нарядах перебрали на себе два інших підрозділи, фактично, через день змінюючи один-одного.
Другий чинник, на який мали зважати танкісти із Володимира-Волинського – наявний полігон лише частково може задовольнити потреби танкістів у якісній підготовці. Адже він за своїми параметрами не дозволяє виконувати вправи стрільб штатним артилерійським пострілом. А ця дисципліна якраз й виносилася на конкурс. Тому, як кажуть, «для розминки», волинські танкісти на своєму полігоні відпрацювали вправи водіння та стрільбу вкладним стволом.
А на початку червня цього року батальйон у повному складі було скеровано разом із технікою для повноцінної підготовки на 233 військовий полігон поблизу Рівного. Саме там, на полігоні, із усього особового складу батальйону проводили відбір, щоби укомплектувати зведений підрозділ, який буде захищати честь бригади у змаганнях.
«Ставка» комбата – на професійного солдата!
Професіоналами не народжуються, ним стають. Професійного солдата потрібно виважено виховувати, звертаючи увагу навіть на найменші нюанси навчального процесу. Особливо, якщо фахівець працюватиме із складною технікою. Цінними кадрами у військовому колективі не розкидаються, а навпаки – дбайливо добирають. Саме такої думки дотримується у своїй професійній діяльності командир танкового батальйону 51-ї окремої механізованої бригади підполковник В. Дуріхін. Він вважає, щоби отримати позитивний результат, із особовим складом потрібно працювати постійно і комплексно.
– Військовослужбовець, який проходить службу у танковому підрозділі, це ще не танкіст у повному розумінні. Танкістом він стає, коли починає відчувати доручену йому техніку, розбиратися у найдрібніших нюансах її роботи, – говорить офіцер.
Коли три роки тому підполковник Валерій Дуріхін прийняв командування танковим батальйоном, то пріоритетним орієнтиром у підготовці особового складу підрозділу визначив саме роботу із сержантським складом – командирами машин. Адже у реальній ситуації багато залежить не лише виключно від офіцерів, командирів взводів і рот, які загально координують дії своїх підрозділів. А, здебільшого, від тих, на кого лягає основне навантаження – на командирів машин та їхні екіпажі. Якщо танком керує добре навчений сержант-практик, то решта екіпажу буде на нього рівнятися і тягнутися за своїм лідером у професійному плані. В кінцевому результаті ця трійка: командир, механік-водій та навідник мають «спрацюватися», доповнювати один одного, виробити модель поведінки, яка нагадуватиме такий-собі колективний розум.
За словами комбата, певні висновки щодо практичної підготовки танкових екіпажів ним були зроблені ще під час аналогічних минулорічних змагань, які проходили у Десні. Тоді він звернув увагу на те, що навіть ті екіпажі, які мають добрі теоретичні знання у підготовці машин, їхнього озброєння та обладнання до виконання поставлених завдань, не завжди упевнено діють під час практичного виконання цих маніпуляцій. А якісна підготовка техніки до бою, фактично, визначає його фінальний результат.
У розкладі занять, які відбувалися із батальйоном на рівненському полігоні, було передбачено час для підготовки, вивірки та пристрілювання техніки. Тому першим елементом, за який взялися волинські танкісти під керівництвом комбата підполковника Валерія Дуріхіна та командира роти капітана Сергія Корсуна – це самостійні дії екіпажу щодо вивірки та пристрілювання танків . Щоби усе було правдоподібно, офіцери збивали усі налаштування приладів та радіостанції і пропонували екіпажу привести їх до нормального «бою». Спочатку – не на час, а потім – у відповідності до існуючих нормативів. Відразу ставало зрозумілим – хто просто знає теорію, а хто готовий здійснювати це у заведеній машині, на ходу, у критичній ситуації. Відповідно, формувався й список тих, хто поїде на змагання. Загалом, до нього увійшло дев’ятеро військовослужбовців.
– Іноді, не достатньо просто провести іспити серед підлеглих, щоби виявити кращого. Кожна людина має прихований потенціал. Тож у можливості своїх підлеглих потрібно ще й вірити. І, обов’язково, як рекомендують психологи, постійно спілкуватися зі своїми солдатами. Не зводити стіни між собою і підлеглими, – говорить комбат танкістів.
Загалом, за словами командира батальйону, ці твердження неодноразово виправдали себе під час змагань.
Вдала реабілітація за невдалий «дебют»
Перша дисципліна у якій взяли участь волинські танкісти на змаганнях у селищі Гончарівське, що на Чернігівщині, це був військовий біатлон. Забіг зі зброєю на чотири кола по 750 метрів, а у перерві між колами стрільба з автомата на відстань сто метрів по грудній фігурі. Її потрібно було уразити п’ятьма одиночними пострілами кожен раз у іншому положенні: стоячи, з коліна та лежачи.
Ця вправа для волинських танкістів як кажуть, не вдалася. Одного із членів команди, навідника танку старшого солдата В. Дем’яненка довелося буквально «підбадьорювати» усім армійським корпусом.
– Перед нами цю вправу виконувала команда 24-ї окремої механізованої бригади із Яворова, – розповідає комбат. – Ми їх, як могли, морально підтримували, уболівали. До слова, наш армійський корпус був єдиним, чиї команди емоційно та дружньо стимулювали одна-одну на дистанції, не зважаючи на суперництво. Так от, коли вправу військового біатлону виконували ми, і Володя Дем’яненко почав відставати, хлопці із 24-ї омбр бігли поруч, морально підтримуючи нашого солдата. Я до останнього думав, що наш боєць зійде з дистанції, але у нього вистачило сили волі добігти до кінця.
Фінішував взвод 51-ї омбр у цій номінації з передостаннім результатом, не зважаючи на те, що інший член команди механік-водій старший солдат Валерій Валюх показав найкращий результат за часом. Однак й у нього виявився недолік – влучність стрільби з автомата могла б бути кращою.
– Військовий біатлон був для нас несподіванкою, – каже старший солдат військової служби за контрактом Володимир Дем’яненко. – Адже готувалися до смуги перешкод. Тому, власне, не вдалося правильно розрахувати свої сили.
З аналогічною проблемою зіштовхнувся й механік-водій взводу старший солдат військової служби за контрактом Валерій Валюх.
– Особисто мені біглось легко. А от під час стрільби приціл «стрибав», як навіжений. Тут потрібно уміти швидко відновлювати дихання, – говорить механік-водій.
Але, як розповів командир волинських танкістів, старший солдат Володимир Дем’яненко повністю реабілітувався за свої спортивні невдачі вже під час виконання вправи у другій номінації: виконання стрільб під час швидкісної вправи. У двох словах це: проходження танку різноманітних перешкод на максимальній швидкості та вихід машини на вогневий рубіж. Там екіпаж мав завантажити боєкомплект. І далі до роботи приступав вже інший член екіпажу – навідник. Щоби максимально ускладнити завдання, на мішеневому полі моделювалася обстановка максимально наближена до умов реального бою. На кожен стріляючий танк команди піднімалося шість мішеней. Два танки для ураження гарматним пострілом. Решта – для стрільби із ПКТ. Перед волинськими танкістами вправу виконували екіпажі 36-ї бригади берегової охорони. Танкісти-«морпіхи» відстрілялися майже ідеально. З дев’яти цілей, які були підняті на взвод вони уразили вісім. Вважайте, силами взводу відбили атаку роти. Годі й казати, що після такого блискучого «перформенсу» «морпіхів» на вогневому рубежі, об’єктивна симпатія суддів схилялися саме до них. Однак, навіть маючи приклад сильних суперників, хлопці з Волині показали упертість характеру і здивувати не тільки решту учасників, але й серйозну суддівську колегію.
– На першій машині за навідника працював якраз старший солдат Володимир Дем’яненко, – розповідає командир батальйону. – Наш командир бригади полковник Володимир Яцків, який на конкурсі очолював делегацію 13-го армійського корпусу, дізнавшись про це ледь не за голову схопився. Ну, мовляв, якщо він стріляє так, як бігає… Але хлопці здійснили неможливе. За важелями танку був, якраз наш найспритніший бігун, старший солдат Валерій Валюх. Він вправно подолав усю смугу перешкод на шляху до рубежу відкриття вогню. Екіпаж завантажив боєкомплект. Перша мішень – силует танку. Усі завмерли в очікуванні: що ж далі? На кожен танк в укладці давалося по два снаряди. І тут, наш Володя Дем’яненко показав клас: перший постріл він поклав точно в центр мішені, під обріз башти, другий – на двадцять сантиметрів правіше. Друга мішень: постріл – ціль, постріл – ціль! Третій танк – аналогічно! Два постріли – дві дірки. Після того, усі, хто спостерігав за ходом стрільб із вишки, питаються, а що за підрозділ стріляє? Їм відповідають: 51-ша бригада, з Волині. Судді відразу не зрозуміли, перепитують: а це звідки, з Новоград-Волинського? А їм відповідають з Володимира-Волинського! Далі екіпаж переходить до ураження цілей з кулемета. І теж жодного промаху! Потім завершують виконання вправи і шикуються біля машини. Судді дивляться: жодного штрафного балу екіпаж не заробив, а швидкість виконання краща ніж у конкурентів-фаворитів. Для першої машини це був шикарний показник. Наш командир бригади із вишки перепитує: «Комбат! Це був Дем’яненко?» Я йому киваю, мовляв, так точно!. А він повертається до решти командирів і каже: «Це той хлопець стріляв, якого вчора усім армійським корпусом «тягнули!»
Зі слів комбата, результат першої машини суддів не дуже, так би мовити, переконав. Але коли наступний екіпаж, яким командував командир зведеного взводу капітан Сергій Корсун, показав аналогічний результат, без промахів і штрафних балів, на вишці запанувала тиша. 51-ша окрема механізована бригада показала, що на Волині танкісти стріляти уміють! Третій екіпаж теж не схибив. Щоправда, виникло одне спірне питання, адже останнім снарядом хлопці прострілили бруствер перед мішенню. Але у ціль все ж таки попали, причому другий постріл потрапив в те саме місце, куди прийшовся перший снаряд. Це, до слова, дуже складно, адже після кожного пострілу гармату потрібно виводити у кут заряджання, а потім навідник знову обирає точку прицілювання. Фактично, двічі в одне і те ж місце попасти – це дуже філігранна робота. Однозначним рішенням колегії суддів, це попадання було їм зараховано. Таким чином із аутсайдерів змагань, які дебютували не дуже то й вдало, танкісти із Володимира-Волинського підперли головних претендентів на перше місце: гвардійців із 1-ї окремої танкової бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України і «морпіхів» із 36-ї окремої бригади берегової охорони Військово-морських сил. Адже по набраних балах жодна із семи бригад не змогла і близько повторити такий результат.
У третій номінації, снайперській стрільбі, команда із Володимира-Волинського упевнено зайняла друге місце, набравши у заліку 70 балів. Командир батальйону, відзначив, що хлопці працювали із повною віддачею. Адже судді ускладнили умови виконання вправи. Через дощ і туман виконання вправи було перенесено на… нічний час, коли мішені можна було підсвітити, а екіпажі працювали б за допомогою нічних прицілів. Уразити потрібно було усього дві мішені: танк на відстані 1700 метрів, та квадрат розміром два на два метрі на відстані 1400 метрів. Фігури мали різнокольорові зони, за попадання у які нараховувалась відповідна кількість балів. Кращими за всіх у цій номінації стали гвардійці із 1-ї танкової бригади, а от танкісти із Володимира-Волинського зрівнялися за кількістю балів зі своїми колегами із 92-ї окремої механізованої бригади, але випередили їх за часом на… одну секунду. Результат – друге місце.
Переможний ефект «колективного розуму»
Але остаточно розподіл призових місць мав відбутися лише за результатами четвертої номінації конкурсу: виконання бойових стрільб взводів. Там потрібно було показати не лише індивідуальну роботу кожного члена екіпажу. Але й той самий ефект «колективного розуму», коли три члени екіпажу діють, як єдиний організм, а той у свою чергу, є злагодженим елементом підрозділу, яким керує командир взводу. Стрільба виконувалась сходу, мішені з’являлися різноманітні, на різних рубежах. Іншими словами, як у реальному бою, раптово: важка техніка, гранатометники, гармати, піхотні цілі. За ураження кожної – різна кількість балів. Тож екіпажі мають не лише «завалити» ціль, але й зробити це правильно. Тобто, танк – з гармати, піхоту – з кулемета, а не стріляти із гармати по горобцях. До слова, вогневі задачі були розподілені на двох полях. Тож екіпажі, у перерві між стрільбами мали здійснити і нетривалий марш на максимальній швидкості. Під час нього хлопці змогли добитися ідеальної синхронності у рухах багатотонних машин, що у свою чергу було оцінено суддями змагань. Злагодженість дій взводу була продемонстрована й в ураженні цілей.
Згодом, аналізуючи разом із підлеглими їхні дії, підполковник Валерій Дуріхін відзначив, що екіпажам взводу вдалося головне – відразу увійти у «ритм» бою і спрацювати, як кажуть «на рефлексах». Адже танк – не легковик. Роздивлятися з нього проблематично. «Очами і вухами» є командири екіпажів. «Мозковий центр», тобто взводний командир, зі своєї машини, що іде по центру бачить лише загальну обстановку на полі попереду, з флангів його «підстраховують» командири танків. У результаті активного радіообміну вони вчасно виявляють і розподіляють цілі. Механіки-водії отримують вчасні команди для маневру, а навідники машин мають точні орієнтири цілей, які вони мають знищити вогнем танкових гармат, а які – обстріляти з кулеметів. Перемагає той, хто швидше орієнтується у такій динамічній ситуації, хто має швидшу реакцію на зміну оточуючого середовища.
Останній ривок до перемоги був для військовослужбовців із Володимира-Волинського визначальним. Після ретельного підрахунку усієї кількості балів та прискіпливого обговорення, судді винесли вердикт – переможці – танкісти 51-ї окремої механізованої бригади 13-го армійського корпусу!
За «лаштунками»змагань
Ще одна ситуація «з-за лаштунків» змагань, яка не потрапила у фокус загальної уваги: як команди проводили час між конкурсними номінаціями. Загалом, за ці дні особовий склад взводів-конкурсантів майже не відпочивав. Спали уривками по декілька годин, адже весь вільний час хлопці проводили біля своїх машин. Танки всім учасникам конкурсу дісталися однакові, технічно справні. Однак, машини зійшли з заводського конвеєра не учора, в кожній – свої «хитрі» особливості й слабкі місця. Екіпажі із 51-ї омбр, з першого дня зосередились на тому, щоби знайти слабкі місця у наданих їм залізних «фортець», намагаючись зробити так, щоби техніка не схибила у складну хвилину. А проблеми усе ж таки були: у одного з танків погано працювала вентиляція. Після пострілу в середині утворювалась «димова завіса». У іншого – підтікало мастило в гідравліці автомата заряджання. Не критично, загалом, але такі недоліки краще відразу усувати. Тож особовий склад навіть у вільний час порався біля машин. Мовляв, відіспатися можна і потім, зараз – працюємо на результат. Комбат з гордістю підкреслив, що хлопці й у цьому питання проявили не меншу міць характеру, аніж під час виконання конкурсних завдань.
До слова, про перемогу танкістів із Володимира-Волинського стало відомо 7 вересня. У цей день 51-ша окрема механізована бригада святкувала 74-річчя від дня заснування. А 8 вересня, у День танкіста, переможці конкурсу на кращий танковий взвод Збройних Сил України повернулися додому у Володимир-Волинський. Місто зустрічало їх, як героїв. Були також проведені урочисті збори біля пам’ятника воїнам-танкістам, які боролися за місто під час війни.
Наступного року військовослужбовці танкового батальйону 51-ї окремої механізованої бригади мають намір втретє узяти участь в конкурсі на кращий танковий взвод вітчизняного війська. Перед військовою частиною стоятиме складне завдання: утримати звання кращого танкового підрозділу ЗС України.
На моє запитання про те, як його підлеглі збираються готуватись до цієї події, командир танкового батальйону підполковник Валерій Дуріхін сказав, що цьогорічна перемога надала хлопцям упевненості у власних силах.
– Солдати підрозділу побачили, що усе, чим ми займаємось під час навчального року має практичне застосування. Крім того, ми робили і практичний аналіз наших дій, – каже він. – Помічали власні помилки, придивлялися до тих методик, якими користувалися наші сильні суперники. Адже навчатися потрібно і в інших. Звичайно, до змагань 2014 року «підтягнемо» наші проблемні місця. Є ще один чинник: в наступному році кожен підрозділ змагатиметься на штатній техніці. Тож у нас є час приготувати танки до майбутніх випробувань. Ну, й, звичайно – працюватимемо над командним єднанням. Адже такі змагання – це не лише «війна двигунів», але й поєдинок сильних характерів.

Підполковник Володимир Скоростецький
Регіональний меда-центр МО України (м. Львів)
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Волинь,51 окрема механізована бригада,Збройні Сили України,переможці,танкісти
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.