Скільки гривень коштує честь депутатів від "УДАР-у" братів Ткачуків?

26 сентября 2013, 06:51
0
173
Скільки гривень коштує честь депутатів від  УДАР-у  братів Ткачуків?

Гєша і Гоша - кандидати на велике майбутнє

На міських цвинтарях, розташованих за декілька кілометрів одне від одного, під екзотичними назвами "Лука" та "Підлісне" спочивають у вічному сні двоє колись молодих здорових та порядних чоловіків Юрій Падалко та Ігор Бучинський. Їхні пам’ятники, виготовлені на кошти батьків, завжди охайно доглянуті, покрученими від важкої праці материнськими руками, є останнім свідченням їх перебування в земному пеклі.

Змученні, заплакані батьки після багаторічної безрезультатної боротьби з чиновниками від правоохоронної системи,продовжують свій мученицький земний шлях, залишившись на самоті із власним горем...
А в цей час пани Ткачуки (кликухи «Гєша» і «Гоша») роз’їжджають в козирних "Крузаках", засідають в депутатських кріслах та вирішують долі своїх земляків.
Вони кайфують від життя, насолоджуючись додатковими депутатськими повноваженнями, впливом в судовій системі та музоном в розкішних авто.

Настав їх зірковий час. Тепер можна Пані Фортуну пощупати конкретно за вим’ячко ( та про це в слідуючій публікації). А поки що залишимось з цими двома безневинно вбитими хлопцями...

Вінниця - маленьке місто. І звичайно, що багатотисячний загін міліціонерів контролював всі "двіжухи" як в старій злодійській системі так і нових, заново вирощених банд молодиків. А ростив їх для вибивання коштів та вирішення інших "шкурних" питань мер тогочасної столиці Поділля Дмитро Дворкіс . Братва між собою називала його "Папою". Уміло прихвачуючи та розставляючи керівників правохоронних органів, він за декілька років виростив п’ять бригад, кожна з яких нараховувала по декілька десятків бійців, яких боси називали "штиками". Та Дворкіс розумів, що в разі їх об’єднання у нього можуть виникнути складнощі із впливом на них. Тому, використовуючи багатий арсенал підступності, він обережно "цькував" їх між собою.
І у мера Дворкіса все виходило: лилась кров, зникали люди, а Дворкіс збагачувався. На сьогоднішній день у Вінниці більше сотні нерозкритих вбивств на замовлення різними способами. Читач скаже, що це не реально!? Адже, крім армії правоохоронців, в місті діє армія "платних стукачів". Реально, шановне панство, реально. Система дуже проста. Кожний лідер був під цілодобовим контролем правоохоронців. І про всі задуми "бригадних" командирів, підлесливими керівниками органів, негайно доповідалось впливовому меру. Дворкіс (своєю зухвалістю вражав навіть президента Кучму в свій час), а зайти до міністра чи керівника іншого рангу в столиці і "порішати", хто має піти або залишитись в місті чи області для нього було, наче "добрий день". Тому і поспішали чинуші в мундирах навипередки догодити головному мафіозі та першого поставити до відома про якусь важливу подію. Отримуючи цінну інформацію, Дворкіс (звичайно не безкоштовно) "зливав" її бандюкам. Періодично, за погодженням з "Папою", лідерів зачиняли в "кутузку" і тоді мер (теж не безкоштовно) замовляв "словечко". Отакий "бізнес" собі організував хитромудрий Дворкіс. (В дитинстві мера називали "Муркіс", мабуть було за що)
Та повернемося до Ткачуків. Вони гризлись з іншими "бригадами" на смерть. Так гризня із свавільним Русланом Попиком та його командою набрала фатальних обертів.

В травні 1999 Ткачуки найняли пройдисвітку, яка увійшла в довіру до Попика і врешті-решт попросила того допомогти перевезти з Києва до Вінниці велику суму валюти, яку нібито за кордоном заробив її батько. Погодившись на цю пропозицію, Попик не знав, що з того самого часу за виїздом його авто почалось цілодобове стеження. Але, в останній момент, "Провидіння" за винагороду попередило Попика і перед самою поїздкою він змінив план: на його авто до Овруча поїхали «попикові» братки, а він з дівчиною поїхав на іншій машині до Києва. Доїхав без перешкод, але вже в Києві телефоном довідався, що по дорозі його «братків» обстріляли з автоматів. Коли цю розмову почула «підставна» дівчина, вона раптом пішла у вбиральню і назавжди зникла. Попик, втративши кошти, отримав право на життя. Все літо та осінь 1999 року Руслан не висовувався, але ні про що не забув і бажав помсти будь-якою ціною. Такий час настав в грудні 1999 року.

Геша Ткачук мав погану звичку дотримуватись розпорядку: кожен вечір тренувати своє тіло в спорткомплексі заводу «Маяк», а після цього вечеряти в кафе «Смак». Цього Попику було достатньо, щоб організувати замах. Але на цей раз "Провидіння", немов зберігаючи баланс, стало на бік Геннадія Ткачука: замість того, щоб, як завжди, сісти поруч з водієм, він заховався на задньому сидінні (ліг на м’яке крісло), а на його місце сів охоронець Вова. Водій Юра Падалко зайняв в авто своє місце і машина рушила по вулиці, покритій ожеледицею. Невідомий автомобіль обігнав ткачуківську машину та різко загальмував. До машини з боку водія підбіг кілер і почав стріляти. Ні в чому не винний Юра Падалко одразу ж загинув на місці. Кулі, що призначались Ткачукові, дістались безневинному ...

Та про Юру Падалко Ткачуки забули. Ніби-то й ніколи не було відданого друга, водія, охоронця, який прийняв на себе кілерські кулі. На роковини зі дня загибелі Юри та свого спасіння Ткачук Геша навіть не навідався до його матері. А навіщо? Гошу та Гєшу вже чекали депутатські мандати, земельні ділянки та величезні гроші.

Незабаром і в Попика гроші закінчились. "Провидіння" від нього відвернулось. Його підірвали у ліфті. Вибухом зруйнували половину під’їзду, вбили вагітну дружину Руслана та покалічили декількох людей,що мирно проживали у квартирах поряд з ліфтом.

Звичайно, щоб вбивати і залишатись на волі, Ткачукам потрібні гроші і немалі. Адже "Провидіння" так любить ці зелені папірці з всевидячим оком в центрі кожної купюри. Гоша і Гєша знаходять "лохів", на яких відкривають підприємства і отримують значні кошти в кредитах. Але навіщо віддавати кредити в банки? Їх же не для того брали.
Ігор Бучинський відвертий, довірливий,чесний. На пропозицію Ткачуків стати в них контролером на їхньому базарі відізвався з великим задоволенням. Адже працювати на таких "конкретних" пацанів, як Ткачуки, велика честь. Не задумуючись, він погоджується взяти для них кредит в 100 000 зелених та оформити його на себе. Його довіра не мала меж. Адже сам Гоша був на його весіллі свідком, або, як в народі кажуть, старшим дружбою. Тому і не замітив, що дочка, яку він виховує, дуже схожа на старшого дружбу! Аж поки дружина одного разу не розповіла про реального батька.
Та вияснити для себе правду про батьківство йому не судилось. Пізно ввечері 22 листопада 2001 року йому зателефонували Ткачуки з вимогою негайно прийти на роботу (про що він повідомив рідним зразу після дзвінка). На ранок Ігоря знайшли мертвим з виколотими очима, що мовою правоохоронців звучить «…помер від переохолодження….».

Читач скаже: "Ну і що? Скільки таких Падалок та Бучинських по всій Україні захоронено!"

Я погоджуюсь з скептичним читачем. Можливо, і я не писав би цей матеріал та одна подія, "зовсім незначна", мене спонукала взятись за "перо".
Незначна та така характерна пройдисвітам, для яких бракує у нашій мові епітетів...
Справа в тому, що депутати Ткачуки продовжують знущатись над нещасною жінкою: матір’ю Ігоря Бучинського. Використовуючи свої зв’язки в судах, ці нелюди, або як казав Шевченко "недолюдки", відсудили у матері покійного частину її 1200-гривневої пенсії. Щомісячно за рішенням суду депутати Ткачуки отримують від компенсацію в 300 гривень за шкоду, нанесений їхній честі ... Вона не змогла довести причетність до вбивства сина братів Ткачуків! А хто зможе?

В цьому році брати Ткачуки організували багатомільйонну оборудку з кидком людей на квартири. Про вінницьку "елітоцентрову" оборудку братів-депутатів Асоціація вільних журналістів України проводить журналістське розслідування. Незабаром читач дізнається про його результати.

Дуже хочу запитати у Віталія Кличка, який рветься у президенти України: "Віталій, коли ти станеш президентом, губернаторами в областях будуть твої однопартійці Ткачуки ? А можливо ти їм подаруєш портфель міністра внутрішніх справ, за відставку якого вони тупають ногами у місцевій пресі та кричать на кожному кроці про "мєнтовський бєзпрєдєл"?

(далі буде)
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.