Quo vadis - Куди йдеш?

23 сентября 2013, 21:26
Священик УГКЦ
0
333
Quo vadis - Куди йдеш?

або До чого вже дійшов прогрес!

Quo vadis – це старе питання з легенди про апостола Петра стоїть сьогодні особливо гостро і перед людиною, і перед цілим людством. Саме від відповіді на нього залежить, чи буде існувати людство за сто років, чи ні. Тобто не від того, коли там загасне сонце, на Землю впаде астероїд чи станеться ще якась надумана маячня, а від того, в якому напрямку піде наше суспільство. Бо вже тепер у нас є всі технічні можливості для знищення людства в цілому, а з ним іще доброї половини всього живого. Це, гадаю, зрозуміло нам усім.

Зовсім недавно, розмовляючи про смерть та загробне життя із дітьми 5-го класу (тобто їм приблизно 10-11 років) однієї з українських шкіл, я розповів їм про трагічний випадок, що стався незадовго перед тим у Донецьку, де 21-річний юнак загинув, обганяючи на своєму авто тролейбус. Серед білого дня, коли ніхто цього, звісно, не сподівався. І був здивований, наскільки багато подібних випадків діти знають. Та що мене найбільше шокувало, то це те, скільки з них подивилося старого класика «Пункт призначення» (при перегляді якого для дітей до 17, до речі, обов’язкова присутність дорослого). Не знаю, скільки з них дивилися цей фільм зі своїми татусями та мамусями, але одне було зрозуміло: фільм дивилися цілеспрямовано, бо знали і його назву, і скільки в нього частин, а більшість із тих, які його бачили (а це чи не третина класу), подивилися більше, ніж одну частину.

В цьому дописі, останньому з тих, які присвячені фільму «Пункт призначення», я хотів би звернути увагу на одну важливу деталь, характерну для всіх фільмів даного циклу, яка допоможе збагнути, до чого тут отой нещасний випадок, українські діти і прогрес в цілому, а також допоможе досягти глибшого розуміння сюжету згаданої кінострічки. Щоб зрозуміти, що мається на увазі, я перелічу способи, якими гинуть люди в першому з фільмів. Тод гине у ванній, послизнувшись там на воді та заплутавшись у мотузці для сушки білизни. Террі збиває автобус при переході дороги. Валері, вчителька, гине внаслідок ланцюгової реакції, викликаної тим, що через тріщину в її горнятку рідина капає в комп’ютер, який від цього вибухає. Біллі зносить голову шматок металу, піднятий у повітря потягом, що мчить повз. Картера збиває падаюча вивіска... Подібні сценарії випадковостей, які, нагромаджуючись, несуть смерть, ми спостерігаємо в усіх без винятку фільмах цієї серії. Не знаю, чи ви помітили в цьому списку одну закономірність. А саме: жодна зі смертей не була викликана природною стихією чи якимось катаклізмом, будь-то землетрус, цунамі, чи навіть проста гроза з її вічною небезпекою бути вбитим блискавкою. Навіть у той момент, коли в першому фільмі справді показано грозу і блискавка влучає в лінію електромережі, жоден із тих, які є у списку смерти, від цього не гине. У жодному з фільмів «Final destination» жоден персонаж, якому загрожує смерть, не гине від природнього фактору. І тут криється чергове послання даної кінострічки. Автори цілком прозоро і недвозначно говорять сучасній людині, що ми настільки віддалилися від природи, що смерть настигає нас не від іклів хижаків, отрути змій чи природних стихій, а від того, що ми самі створили. Творці фільму намагаються сказати нам усім: ми гинемо від діла наших рук. Те, що мало служити для покращення нашого життя, для дарування нам краси, здоров’я, комфорту, всі оті предмети прогресу насправді несуть нам смерть.

Відтак цілком нового звучання набуває в такому світлі і назва картини: «Пункт призначення» відтепер означає не лише смерть як фінальний акт кожного людського життя, певної окремо взятої людини. Це ще й пункт призначення людства в цілому, суспільства, що створило навколо себе таку культуру, яка виявляється в кінцевому підсумку культурою смерти. Це і є черговим посланням глядачеві: спосіб життя і напрямок руху сучасного суспільства це культура смерти, це поступ смерти. Все, що ми створюємо своїми умами та руками в надії на прогрес, в кінцевому підсумку й завдає нам того підступного удару, від якого ми гинемо. Тому те, що відчуває глядач при перегляді картини, те особливе відчуття, яке заходить під шкіру і змушує тремтіти наступні години після завершення фільму, це якраз усвідомлення того, що ми звідусіль оточені смертю, смертю, яку самі ж і випродукували.

Ця культура смерти, яку в такий драстичний спосіб показує фільм «Пункт призначення», являє собою продукт позитивістичного мислення, віри в прогрес і науку, тобто тих сурогатів, які замінили собою віру в Бога. Може, спасіння людини і людства полягає в тому, щоб відмовившись від тих замінників віри, повернутися до живого Бога? Можливо тоді пунктом призначення людини і людства буде не смерть, а життя...


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.