Навіщо «Українська правда» та «опозиціонери» нацькували "RA" на УК?

Скандально відомий журналістський проект про джинсу в Україні під назвою «Українська кривда» сьогодні було зламано.

Цікаво наступне: останні два тижні усю увагу продажної журналістської спільноти, куди входять і євро інтегратори й прихильники тайожного союзу, різні дрібні джинсовики, аферисти та грантоїди - було прикуто до сайту «Українська кривда», адже невідомо хто викладав туди інформацію про регіоналівську та опозиційну джинсу. Це наносило неабиякий удар по всій спільноті мурахів і вони жваво занервували.

У нашій країні плювання в обидва табори вигідне… вірно – лише Медведчуку! Саме він зацікавлений у розбраті ПР та БЮТ, котрі нарешті, схоже знайшли поміж собою спільну мову та дружньо ухвалюють у ВР євроінтеграційні закони. На цю користь свідчить також одна стаття на «УК» в якій вказано, що статтю Медведчука про «Євроінтеграційні прагнення України» без зайвого клопоту знайшли у бібліотеці Шевченка. У той час, коли Мустафа Найем стверджував, що цієї статті в вільному доступі немає, ось ця стаття з «УП»: http://www.pravda.com.ua/articles/2013/08/21/6996431/

Не довго думаючи журналісти «УК» надіслали дану інформацію з фотографіями статті безпосередньо до Мустафи, але той відповів лише мовчанкою.

Безумовно, «УП» також не зацікавлена в існуванні «УК», оскільки остання викриває усі фальшування першої. Приміром, про зняття статей за гроші з «УП», як у випадку з олігархом Новінським так і створення новин з блоґів політологів тощо. Все те, про що ми здогадувались, але несміливо мовили.

Зрештою і я особисто підозрював, що тут не все гаразд. І справа тут не лише в словах Мустафи Найема про його «чорну зарплату» на 20 тис. грн в якій він сміливо зізнався (а якщо копнути глибше?), а й у тому, що коли я бачу Мустафу та Сергія Лещенка разом на акціях «Стоп цензурі», де вони спілкувались, як друзі.

 Згодом, точніше за декілька місяців бачу заголовки піару Мустафи на «УП». Ну Мустафа є одним з кореспондентів «УП», йому можна, але це вже виглядало верхівкою нахабства.

«Українська кривда» повідомляла, що мінімальна ціна за примітивну статейку – 250 євро, за інтерв’ю – 500 євро, інтерв’ю з політиком – 1000 євро. Зняти статтю з «УП» буцімто коштує від 250 євро.  Як це зробили з олігархом Новінським. Охоче вірю! У ВР самі лише мільйонери. Чому ні?

Я не хочу лізти в біографію Мустафи Найема, знаю лише, що на свою журналістську зарплату він придбав собі квартиру у Києві. Мабуть 200 років працював. Як взагалі на легальні доходи журналіст може купити собі не лише квартиру, а й машину?

Затим, якось так «несподівано» Сергій Лещенко став лауреатом премії «Вільна преса східної Європи-2013». Загальний грошовий фонд цієї премії становить 70 тис. євро. (І повідомляють про це читачам з «УП» - їм особливо важливо знати цю новину, так наче Лещенко сам не в змозі це написати в своєму блозі на «УП» - прим. автора)

Мене в цьому всьому цікавить одне: звідки гроші на автівки, квартири, нові айфони та дорогий одяг?

Ах так… пасія Сергія Лещенка є відомою особою в уже писаному мною русі «Стоп цензурі».

Випливає, що всі вони варяться в одному котлі. Я не є журналіст, не мені це все розслідувати й витрачати власний час на це. Просто цікаві «співпадіння». Повірити в які може лише мрійник або казкар.

І тут підходимо до головного, до редакції «УК» неодноразово надсилались звернення з питаннями: хто фінансує проект, хто є в редакції, тощо? «УК» навіть відповіла «Телекритиці», що правда остання чомусь піддала цензурі відповідь «УК». Що є дивним для демократичного видання, котре, до того ж годується з фонду «Відродження».

«УК» наїла мозолі всім і від неї треба було терміново позбавитись. Яким чином? Щоб не привертати до себе уваги. Звалити це… на Russian Anonymous! Не дуже геніально, зате дієво. Політики як правило не вельми розуміються на тонкощах веб-майстрування і либонь не обізнані, що сторінку можна відновити з бекапу за кілька хвилин. Чим «УК» неодмінно й скористається.

Отже, що ми маємо? Брудні гроші журналістів, їхні сумнівні зв’язки, джинсу та замовлення. І боротьбу, як за Марксом: боротьба сфер впливу та ринків збуту. Впливу інформації та відповідно продажу цієї інформації. Капіталізм без демократії. Звичайно, з Осло не видно усіх «прагнень» українських журналістів. Але ще з дитинства мені відомо: все таємне рано чи пізно стає знаним.