Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 14

3 сентября 2013, 07:45
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
162
Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 14

«Советское коммунистическое царство имеет большое сходство по своей духовной конструкции с московским православным царством. В нем то же удушье» (Николай Бердяев).

Перемога більшовиків у громадянській війні зупинила зрушення, які в 1917-1919 роках були проявом природного розпаду Російської імперії на велику кількість незалежних держав, - процес, який розпочався з Лютневої революції 1917 року. Спроба більшовиків перетворити клас на ключовий елемент суспільного устрою (замість нації), а класову солідарність – на основу нової легітимності/ідентичності, не вдалася. У межах комуністичної фразеології було реставровано імперську модель, в якій російська нація піднеслась на рівень «старшого брата», залишаючись при цьому об’єктом маніпуляцій Сталіна та його системи.

Чи свідчить реставрація імперської моделі про сам факт існування СРСР як імперії (і чи правомірно застосовувати термін «імперія» до СРСР)? Одразу ж зазначу, що тут мені не йдеться про тривіальне, зашорене (образно кажучи, «підручникове») розуміння імперій лише як історично відумерлих феноменів із цезарями/фараонами, скіпетрами, жерцями, багатомільйонною армією та всесильним поліцейським апаратом. 

Гіта Йонеску виділяє в імперії три головні елементи: 1) сильний політичний центр, якому надано життєздатності історичною місією розширення; 2) релігійне чи ідеологічне насильство; 3) відчуття кінцевої мети, притаманне імперській еліті. Годі й казати, що ці елементи характерні й для Союзу РСР.

Розробник наукової теорії імперій та їхньої типології Олександр Мотиль запропонував дефініцію, за якою імперії – спеціально структуровані політичні системи, в осерді яких лежить контроль центру над периферіями. На думку вченого, Радянська імперія є однією з форм Російської (це не значить, що всі росіяни нею скористалися) – унікальною формою імперії, яка всередині цементувалася тоталітарним режимом.

Окрім класичної структури зв’язків по лінії центр-периферія була наявна також система, яка охоплювала всі сфери життя суспільства від економіки та культури до особистого життя людини. І тут певною мірою можна побачити ознаки класичної імперії. Наприклад, між республіками існували вкрай обмежені контакти, а більшість із них проходила через Кремль. Можна тільки поглянути на спосіб організації системи транспорту: переважна частина літаків курсували через Москву. І це дуже типово для імперії. На підставі тієї моделі можна стверджувати, що імперії починали розпадатися в той час, коли горизонтальні зв’язки між периферіями ставали інтенсивніші, ніж вертикальні.            

Формально створений у 1922-1924 роках Радянський Союз являв собою відновлену Російську імперію у найголовніших і найбільш очевидних рисах. Це відразу було помічено багатьма російськими емігрантами, які ненавиділи комунізм, а проте віддавали належне більшовикам за те, що ті врятували Росію від розпаду. Деякі навіть закликали всіх «російських патріотів» підтримувати більшовицький уряд, і хоч такі заклики не знайшли значної підтримки серед еміграції, все ж існувало загальне переконання, що Росія і під червоним прапором лишалася Росією. Більшовики зверталися до російського патріотизму, захищаючи цілісність того, що більшість росіян вважали своєю країною. Чимало царських генералів та офіцерів добровільно запропонували свої послуги Леніну та Троцькому в 1920 році під час польсько-радянської війни, яка з російської націоналістичної точки зору велася задля збереження Києва в складі Росії, тоді як із польської точки зору мала, по-перше, допомогти українцям у боротьбі за незалежність, і, по-друге, врятувати поляків як націю.

Якщо царі не вважали свої закони придатними для всієї земної кулі і не прагнули зрівняти весь світ під однією – своєю – владою, то радянська держава тим часом була не тільки ідеологічною, а й вважала свою ідеологію універсальною, а свою форму правління – придатною для всезагального впровадження. За Ернестом Геллнером, радянський комунізм був «цілком незвичайним і, можливо, унікальним в історії суспільних систем утілення детально розробленої, тотальної, всеосяжної і глибоко месіаністської теорії».

Порівняно з імперською Росією, Радянська держава була суттєво зменшена в розмірі і зазнала ще суттєвіших змін у складі населення. Ті національності, які до 1914 року були найбільш «західними», далі інших просунулись на шляху сучасного державотворення, не лишившись із Росією після революції: Фінляндія, Польща, Латвія, Естонія і Литва стали суверенними державами. Радянський Союз, таким чином, став державою більш російською та водночас більш азійською, ніж царська Росія. Справді, перепис 1926 року виявив абсолютну перевагу росіян в СРСР, тоді як до 1914 року вони мали перевагу лише відносну.

Утім, хоч ця держава й була значно «російськішою» від попередниці, вона була внутрішньо організована за етнічними та лінгвістичними критеріями як федерація соціалістичних національних держав, які мали право (хоч і декоративне), записане в усіх відповідних конституціях, вільного виходу з Союзу.           

Як зазначав Р. Пайпс, Радянський Союз був «компромісом між доктриною та реальністю», між комуністичним ідеалом централізованої організації та емпіричним фактом націоналізму. Це було тільки тимчасовим рішенням, перехідною стадією до повністю централізованої та наднаціональної світової соціалістичної держави. З погляду самоврядування комуністичний уряд був ще менш щедрим щодо меншостей, ніж його попередник часів царату; він зруйнував незалежні партії, місцеве традиційне самоврядування, релігійні та культурні заклади. Він був також унітарною, централізованою та тоталітарною державою, якою царська держава ніколи не була. З іншого боку, гарантуючи меншостям широку мовну автономію та беручи за основу національно-територіальний принцип для державного політичного управління, комуністи на конституційному рівні визнали багатонаціональний характер радянського населення. З огляду на важливість, яку мова та територія має для розвитку національної свідомості, особливо для тих народів, які, подібно російським меншостям, упродовж революції мали досвід самоуправління, ця суто формальна риса радянської конституції, можливо, була історично одним із найважливіших чинників у становленні Радянського Союзу.

Як помітив Бердяєв, «трудность суждений о коммунизме определяется именно его двойственным характером, русским и международным. Только в России могла произойти коммунистическая революция. Русский коммунизм должен представляться людям Запада коммунизмом азиатским. И вряд ли такого рода коммунистическая революция возможна в странах Западной Европы, там, конечно, все будет по иному. Самый интернационализм русской коммунистической революции - чисто русский, национальный.

Ленин был типически русский человек. В его характерном, выразительном лице было что-то русско-монгольское. В характере Ленина были типически русские черты и не специально интеллигенции, а русского народа: простота, цельность, грубоватость, нелюбовь к прикрасам и к риторике, практичность мысли, склонность к нигилистическому цинизму на моральной основе. По некоторым чертам своим он напоминает тот же русский тип, который нашел себе гениальное выражение в Л.Толстом, хотя он не обладал сложностью внутренней жизни Толстого. Ленин сделан из одного куска, он монолитен. Роль Ленина есть замечательная демонстрация роли личности в исторических событиях. Ленин потому мог стать вождем революции и реализовать свой давно выработанный план, что он не был типическим русским интеллигентом. В нем черты русского интеллигента-сектанта сочетались с чертами русских людей, собиравших и строивших русское государство. Он соединял в себе черты Чернышевского, Нечаева, Ткачева, Желябова с чертами великих князей московских, Петра Великого и русских государственных деятелей деспотического типа. В этом оригинальность его физиономии. Ленин был революционер-максималист и государственный человек. Он соединял в себе предельный максимализм революционной идеи, тоталитарного революционного миросозерцания с гибкостью и оппортунизмом в средствах борьбы, в практической политике. Только такие люди успевают и побеждают. Он соединял в себе простоту, прямоту и нигилистический аскетизм с хитростью, почти с коварством. В Ленине не было ничего от революционной богемы, которой он терпеть не мог. В этом он противоположен таким людям, как Троцкий или Мартов, лидер левого крыла меньшевиков».

Радянське керівництво не відокремило російського національного компоненту від того, що роками подавалося режимом як радянська ідентичність. У цьому контексті винахідниками «націонал-комунізму» можна вважати росіян. Як зауважує Марк Дж. Філд, національний комунізм «можна представити як спроби частини нації, яка нещодавно перетворилася на одну з провідних світових держав планети, визначити свою національну та культурну ідентичність за допомогою змішування доктринальних основ комунізму та інтересів російської нації, які у свою чергу ототожнюються з інтересами комуністичного руху (який, зрештою, є наднаціональним).

Ця ідея значною мірою породжена тією обставиною, що наприкінці 20-х років частина радянського керівництва (передусім Сталін) відмовилася від думки про неминучість світової пролетарської революції у найближчому майбутньому і вирішила перейти до побудови «соціалізму в одній, окремій країні». Відповідно, і згідно з думкою Сталіна, Росія розглядалась як бастіон комуністичного руху, отже, все, що сприяло зміцненню Росії як держави (нації) (індустріалізація, наприклад), сприяло зміцненню комуністичного руху (Field M. G. Soviet Society and Communist Party Controls: A Case of Constricted Development).
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.