Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 12

26 августа 2013, 19:56
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
206
Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 12

«Прозаїки, поети, патріоти! / Давно опазурились солов'ї, / одзьобились на нашій Україні. / А як не чути їх? Немає сил» (В. Стус).

2011 року в Сполучених Штатах вийшло третє видання путівника Україною британського видавництва Bradt. Автор – американець Ендрю Еліс Еванс – прожив у країні кілька років, побував у більшості областей. Ось деякі уривки з останньої версії книжки.

«Виживання в українців у крові. Вони зазнали всіх відомих людству економічних негараздів. Злет економіки, що відбувся кілька років тому, багато кого надихнув. Однак відчуття впевненості в собі ґрунтуються на розумінні: раптом щось станеться – українці візьмуть свої рюкзаки й лопати, поїдуть на свої dacha, вирощуватимуть картоплю, збиратимуть гриби – і так переживуть іще одну зиму.

<…> Неспокійне минуле та непевне майбутнє виховали в українцях надприродне терпіння. Їхні рішення залежать лише від справді важливого – зміни сезонів, родини і вміння виживати. Сьогодні вони знають про свою роль у історії та з більшою гордістю озираються на дуже непросте минуле. Уперше їм стала доступна історична правда.

<…> В Україні про вас судять за одягом. Виходячи в люди, українці вбираються в усе найкраще – незалежно від того, наскільки вони бідні.

<…> Іноземців часто шокує переконання українців, що в злочині винна сама жертва. Вони ніколи не відчинять дверей, не спитавши «Kto tam?» чи не подивившись у вічко.

<…> Українці вміють стояти в черзі. При цьому не поважають решту людей у ній. Може статися, що ви почекаєте 20 хвилин, а тоді просто перед вами влізе хтось без жодного вибачення. Якщо перед віконцем ви шукатимете гроші чи квитки, то, на думку українців, це дає їм право стати на ваше місце. І вони так і зроблять. Коли приїжджає трамвай, автобус чи потяг метро, про чергу забувають – усі намагаються пролізти першими, розштовхуючи решту. Якщо ви будете чемні, то можете ніколи не потрапити всередину.

<…> В автобусах і маршрутках узимку може бути страшенно холодно, і ви молитиметеся, щоб зайшла якась велика babushka й сіла біля вас.

<…> Потяги – найкращий спосіб пересування, до того ж квиток коштує неймовірно дешево. І там ви побачите справжню Україну» («Країна», № 29 (82), 5 серпня 2011, С. 24 – 26).           

У травні 2012-го року трапилася майже непомітна широкому загалу подія: головним редактором державного часопису «Українська культура» призначили 23-річну Оксану Гайдук – племінницю міністра культури Михайла Кулиняка. Все б нічого, але…

Як зауважила Ірма Вітовська, «Фото Оксани Гайдук журналісти знайшли в соціальних мережах, якими вона активно користується. Який це редактор культурного часопису сидить у «Одноклассниках» та «Вконтакте»? Я розумію, людина, яка закінчує 11-й клас і п'є пиво на лавці біля школи, пропадає в «Одноклассниках». Не заперечую, коли йдеться про пошук у соцмережах старих добрих знайомих. Якщо ж доросла людина сидить там безвилазно – це вже симптом.

Соціальні мережі погано в’яжуться з високим культурним статусом. По-друге, постає питання досвіду. Хотіла б я бачити авторів статей, колумністів, які дописують до того журналу. Який буде діалог між ними й новим редактором з «Одноклассников»? Про що вони говоритимуть? Як редактор спілкуватиметься на нарадах і планерках?

Мені цю дівчину шкода. Може, їй просто і хочеться, і колеться. Вона ж розуміє, що багато хто не омине увагою цього призначення. Будуть кпити з усього, що вона робить.

Усе це можна назвати кумівством – старою, хронічною хворобою, на яку Україна страждає не одне сторіччя. У всіх галузях і на всіх рівнях. Це – трагічно, бо таке кумівство не пускає до влади нормальних людей. Коли з'являється хтось зі своєю візією, лідерськими амбіціями, інтелектом, моральним кодексом – роблять усе, щоб він нікуди не пробився. Таких намагаються витіснити за межі країни, зламати, затоптати або принизити. А замість них на відповідальні посади беруть племінниць, братів, сватів.

Причина цього і в провінційності, і в комплексі меншовартості. Зрештою, це призначення погіршить і рівень журналу. На ще одне українське видання може стати менше» («Країна», № 20 (123), 24 травня 2012, С. 29).  

«Совковість» вищих ешелонів українського політикуму ні для кого не є секретом. Та від мовних ескапад народного депутата України (!) Ю. Болдирєва навіть у загартованих спостерігачів волосся стає дибки. «Я убежден, что у моей страны нет будущего без преодоления последствий пакта Молотова-Риббентропа, так как в одних границах содержать Галичину и Донбас, Галичину и Крым можна только силой. УССР создали три кровавых диктатора – Ленин, потом Сталин, который присоединил весь запад, воспользовавшись правом силы, и Хрущев, для баланса этнического и ментального присоединив Крым. Эту страну можно удержать, только имея НКВД, МГБ, КГБ и КПСС. А сейчас, что мы можем предложить? Нашу родную Генпрокуратуру, что ли? Вот на каком основании удержатся все эти территории вместе?

Поэтому я считаю, Украина станет устойчивой страной после того, как избавится либо от запада, либо от востока. Я за то, чтобы она избавилась от Галичины. Если убрать Галичину из моей страны и оставить настоящую Украину – с Донбасом и Крымом, это и будет первая Россия. А там будет Российская Федерация».

І далі: «Дорогие русские собратья! Вы хотите переселить к себе, на территорию современной Российской Федерации, украинских граждан, в основном, с востока и из Крыма. А я вам рекомендую вспомнить опыт гениального политика Столыпина, который заселял Дальний Восток и Сибирь выходцами из Волынской и Житомирской губерний. И предлагаю вам сегодня устроить программу переселения в Сибирь и на Дальний Восток выходцев из Волынской и Житомирской губерний. Они не этнические русские, но после переселения в Сибирь через пару поколений станут культурно русскими людьми…

Потому я считаю, что мы должны всячески поддерживать этнический баланс в России своими людьми» (POST-Поступ, # 10 (61), грудень 2011, С. 3).

Завважте, що області для нього – і далі губернії. Та головне – це слова українського депутата. Що було б, якби депутат Державної Думи Російської Федерації запропонував виселяти громадян Росії для подальшої асиміляції у Китай?             

Уже було до оскоми набридли хрестоматійні ілюстрації невігластва – про «Анну Ахметову», «Гулака-Артьомовського», неоковирного цитування франкових рядків, залюбленість у поезію Антона Чехова, як на горизонті вигулькнув розголос довкола 16 млн гривень, задекларованих Президентом України В. Януковичем як прибуток від продажу власних книжок.

У книжкових магазинах не те що світу, а й навіть України не було знайдено жодного примірника книги гаранта Конституції «Opportunity Ukraine», купівлю якої можна було оплатити через касу.

Інші брошури автора можна знайти у приватних колекціях політологів – із тієї нечисленної категорії, які колекціонують усе подібне. Правда, вони ці книги теж не купували: отримували безплатно під час різноманітних виборів, на які Віктор Федорович ішов кандидатом. 

Як іронізує автор «скандальних» поезій Юрій Винничук:

Мрія ця дивна, мрія нескромна:

Хочеться хоч би раз

Сісти із книжкою Ганни Герман

На золотий унітаз.

Знаю – за звичкою скачеш на нього

В позі старого орла,

Думаєш, як нам покращити долю,

В поті ясного чола.

В лівій мобілка, в правій газета,

А під тобою народ

Манни із неба досі чекає,

Дружно роззявивши рот.

Твій унітаз – це, як сонце на Сході,

Сяє вночі нам і вдень,

Виборець кожен радо за тебе

Кине туди бюлетень.

Ні, я не заздрю твоєму багатству.

Хто я – простий віршомаз.

От лиш халепа – сниться  щоночі

Твій золотий унітаз.   

«Совок» буйно квітне і серед українського красного письменства. Улюблений поет В. Януковича, Герой України (!) Борис Білаш відкриває душу читачам: «Если стану я нардепом, / Обеспечу свой народ / Салом, яйцами и хлебом / Пусть потешит свой живот. / Завалю печеньем, кексом, / Хочешь торт, трюфели – на! / Если надо, то и сексом / Угощу его сполна. / И ни-ни, ни в коем разе, / Не за деньги, а за так. / Ну а как же без фантазий / Сексуальных? Да никак!».

А ось вірш «В шахтерской бане», присвячений Віктору Януковичу:

Горячий душ – блаженная отрада.

Шахтерки прочь. И покурив, ребята

Идут туда, где белый пар клубится.

Чумазые от головы до пят

И, словно блики, озаряя лица.

Улыбки белозубые слепят.

И надо же, намыливший чуприну,

Забойщик знаменитый наш Исай,

Широкую свою подставив спину,

Мне пробасил: «А ну-ка, погуляй!»

Шипит мочалка, как рубанок бойкий.

Крутые плечи до сиянья трет.

Такой, случись обвал, он вместо стойки

Плечом, коль надо, стенку подопрет.

Какая сила в торсе исполинском.

Спина, брат, как сама тебе держава.

А он мне, подмигнув по-саианински,

Исчез, как бог, растаяв в клубах пара.

Я сел на лавку, обессилев даже,

И улыбаюсь: выпала же честь!

Ужели с тех, кто множит беды наши,

Не ототрем оранжевую спесь?! 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.