РПЦ – міністерство пропаганди Російської Федерації, або «Русский мир» на марші

23 июля 2013, 19:31
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
192
РПЦ – міністерство пропаганди Російської Федерації, або «Русский мир» на марші

Схоже, Христова настанова на розмежування Божого й кесарового не бентежить провід РПЦ – носія міфології «русского мира», навіть у контексті святкування 1025-річчя хрещення Русі.

Після падіння Константинополя 1453 року, протлумаченого російськими ортодоксами як Божа кара за Флорентійську унію 1439 року, Москва розпочала «похід» за духовним лідерством у православному світі. У «Викладі пасхалії» московського митрополита Зосими знаходимо таке трактування євангельського «І стануть перші останніми, а останні першими»: «першими» були греки (візантійці), «останні» (згідно з пророцтвом) – росіяни; Москва – «новый град Константина» - другий Константинополь. На початку 20-х років ХVI століття старець одного з псковських монастирів Філофей у «Посланні на звіздарів» виступив проти німецького лікаря й астролога Миколи Бюлова, який служив при дворі Василія ІІІ. Бюлов вважав світовим центром християнства Рим. За Філофеєм, ні Рим, ні Константинополь («другий Рим»), вражені католицькою «єрессю», такими не є: «Два ибо Рима падоша, а трєтий стоит, а чєтвєртому нє быти». Ця міфологема підперла і без того гіпертрофований «цезарепапізм» (фактично візантійську концепцію примату світської влади над церковною) новопосталого Московського царства.

Для розуміння сучасної ситуації просто необхідний історичний контекст. Думаю, багато хто знає, що обраний Всеросійським церковним Собором Патріарх Тихон 18 січня (1 лютого) 1918 року від імені Церкви оголосив більшовикам анафему: «Схаменіться, безумці, припиніть ваші криваві розправи. Адже те, що ви творите, не тільки жорстока справа, це – воістину справа сатанинська. Владою, даною нам від Бога, забороняємо вам приступати до Таємниць Христових, анафемствуємо вас…» 1922 року Патріарха арештували. 1925 року він раптово помер у лікарні.

1920 року за рішенням Дзержинського, Лаціса і Самсонова (зав. відділом ВЧК) робиться ставка на «нижче попівство, яке, безпосередньо працюючи з віруючою масою, проводячи нашу лінію, буде розкладаюче впливати на віруючих – а це найголовніше». 16 червня 1922 року митрополит Сергій (Старгородський), архієпископ Серафим (Мещеряков) і архієпископ Євдоким (Мещерський) підписали декларацію приєднання до так званої «оновленської церкви», створеної за вказівкою з Луб'янки кількома єпископами. Митрополит Веніамін Казанський (Петроград) оголосив «оновленцям» анафему. Митрополита Веніаміна, одного з найвищих ієрархів, одразу ж заарештували й розстріляли.

Єпископ Алексій Симанський «зняв» прокляття з «оновленців». «Червона церква» стала «канонічною». У квітні 1923 року у храмі Христа Спасителя (пізніше його буде підірвано) відбувся Собор (даруйте, «Собор»). «Насамперед ми повинні звернутися зі словами глибокої вдячності до уряду нашої держави… Слова вдячності й привіту ми мусимо висловити єдиній у світі владі, яка творить, не віруючи, ту справу любові, яку ми, віруючі, не виконуємо, а також вождю Радянської Росії В. І. Леніну, дорогому і для церковних людей…» (із промови В. Красицького). Далі: «Маркс ні слова не говорить про моральність, але він є безсмертним гігантом гігантом моральності, гігантом, перед яким багато хто – жалюгідні базіки моральності». «Оновленський митрополит» А. Введенський твердив: «Ми тих, які не знають імені Христа, повинні благословити іменем Христа. Світ мусить визнати через авторитет Церкви правду комуністичної революції. Це честь, це святиня, це кінечна вершина, на яку може зійти Російська Православна Церква…» У соборній «Постанові» говориться: «Церковним людям не слід бачити в радянській владі владу антихристову. Навпаки, радянська влада державними методами, одна на весь світ, має за мету здійснити ідеали Царства Божого».

У цей час на Соловках було ув’язнено більше 20 єпископів, тисячі священників, дияконів, настоятелів ліквідованих монастирів. Більшість із них оголосили про невизнання радянської держави як сатанинської, прокляли оновленців і створили Істинно Православну Церкву (ІПЦ). Про цей рух писав Солженіцин (Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. – Т. 2). Він розповів про священників-в'язнів, послідовників Патріарха Тихона, які вирішили створити «катакомбну церкву». Ці священики зреклися всього радянського: усіх рішень влади, грошей, документів; вони не визнавали ніяких офіційних підписів і нічого не підписували, очолював їх сивобородий старець 80-ти років. Їх вислали на Малий Заячий острів – піщаний, безлісний, пустинний. Пайок? Будь ласка, але за нього потрібно розписатися. «Всього лише». «Сектанти» відмовились розписуватися. Їх відправили без їжі. За деякий час знайшли розкльовані птахами тіла.

Соловецька катакомбна церква жива й досі. Уцілілі ієрархи, звільнені з табору, та їх нащадки саме її вважають істинною спадкоємицею Апостольської Православної Церкви Росії, розгромленої більшовиками. А тим часом… 1943 року на патріарший престол обрали митрополита Сергія – звісно, покірного Сталіну. Годі й казати, що сучасна РПЦ (незважаючи навіть на потужний суспільний запит на зречення від темного радянського минулого Церкви) – продовжувач і безпосередній спадкоємець «сергіанської» церкви. Так, між «сергіанством» і сучасною РПЦ така ж відстань, як між ВКП(б) і КПРФ. Утім, такого бажаного духовного очищення через рішуче засудження й відмежування теперішнього проводу РПЦ від 70-річної пародії на православ’я так і не відбулося. А патріарх Кирил (як і свого часу Сергій) своїми ділами лише унаочнює кризу великої Церкви, яку він і його соратники остаточно перетворили на інститут державної влади Росії, таке собі міністерство пропаганди, яке озвучує офіційні міфи на кшталт «русского мира», залишивши прихожан майже напризволяще – точніше, наодинці з прейскурантом церковних послуг (так, відверто кажучи, торговці у храмах, яких Христос виганяв палицею, за допомогою технічного прогресу зуміли закамуфлювати своє духовне лихварство).                        

З одного боку, патріарх Кирил – найскандальніша фігура РПЦ кінця ХХ – початку ХХІ століття. З другого боку, його авторитет визнають або по крайній мірі з його владою рахуються і ліберали, і консерватори, і модерністи, і ортодокси. Його «немочам» підшукують «високі» виправдання: наприклад, його пристрасть до бізнесу, яка ще недавно шокувала церковну спільноту, тепер проголошують єдиним способом збереження незалежності Церкви в умовах побудови жорсткої «вертикалі влади», що прагне підпорядкувати собі всі суспільні інститути сучасної Росії. Сам митрополит постійно «перестраивается на марше»: він «то рьяный экуменист, то отъявленный борец с глобализацией; то либерал-западник, то квасной патриот-почвенник; то сторонник Волошина и олигархов, то духовник “силовиков”».

Ось результати розслідування щотижневого суспільно-політичного журналу «Огонёк». «Только коммерческая активность митрополита Кирилла сформировала его скандальную репутацию в СМИ. Соответствующие таланты у иерарха обнаружились еще в начале 90-х годов, на заре рыночных реформ в России. Однако на серьезный уровень его бизнес вышел только к 1994 году. Через свой Отдел митрополит стал учредителем коммерческого банка «Пересвет», благотворительного фонда «Ника», АО «Международное экономическое сотрудничество» (МЭС), АО «Свободное народное телевидение» (СНТ) и ряда других структур. «Ника», которую первоначально создал Сергий, после перехода под контроль Кирилла начала активно торговать сигаретами, ввозимыми в Россию ОВЦС МП под видом гуманитарной помощи и потому освобождавшимися от таможенных пошлин. Табачный бизнес митрополита Кирилла достиг совершенно безобразных размеров, так что избежать скандала было невозможно. Лишь за 8 месяцев 1996 года ОВЦС МП ввез в Россию примерно 8 млрд беспошлинных сигарет (эти данные были обнародованы Комиссией правительства РФ по вопросам международной гуманитарной и технической помощи), что составило 10% рынка табачной продукции и принесло прибыль в несколько сот миллионов долларов. «Сдали» Кирилла, по всей вероятности, переполошившиеся конкуренты, которым внезапно въехавший на рынок на белом коне беспошлинной торговли митрополит спутал все карты.

Когда «табачный скандал» разразился на полную мощность, Кирилл попытался переложить ответственность на правительство. В одном из интервью он заявил: «Люди, которые этим занимались (то есть сам Кирилл и его подопечные -- архиепископ Климент и протоиерей Владимир Верига. -- А.С.), не знали, что же делать: сжечь эти сигареты или отправить их обратно? Мы обратились к правительству, и оно вынесло решение: признать это гуманитарным грузом и предоставить возможность его реализовать». В правительстве, конечно, на Кирилла обиделись, потому что именно он убеждал власти в «гуманитарном» характере смертоносного товара, а никак не наоборот, чему есть немало документальных подтверждений. Но митрополит уже понял, что с табачным бизнесом ему придется покончить, поэтому и не особенно заботился о своей репутации в табачных кругах.

Новым и более перспективным бизнесом стала нефть -- на сей раз, естественно, не импорт, а экспорт. Близкий к митрополиту Кириллу епископ Виктор (Пьянков), ныне перебравшийся в США, входил в Совет директоров АО МЭС, которое в середине 90-х вывозило из России по несколько миллионов тонн нефти в год. Ежегодный оборот компании составлял около $2 млрд. Порой МЭС было вынуждено действовать под прикрытием самого патриарха, подпись которого под ходатайствами в правительство об освобождении от пошлин очередных сотен тысяч тонн экспортной нефти, видимо, дорогого стоила, учитывая объемы финансовых потоков в этом бизнесе.

Любой бизнес Кирилла начинался с обращения к властям -- порой за подписью патриарха, -- в котором говорилось о «порушенных» храмах и о каких-то абстрактных «программах возрождения», для финансирования которых нужны льготы в налогообложении, во взимании таможенных пошлин и т.п. К разряду курьезов относится попытка митрополита внедриться на рынок морских биоресурсов -- соответствующие правительственные структуры выделили в 2000 году учрежденной Кириллом фирме (АО «Регион») огромные квоты на отлов камчатского краба и креветок (общий объем -- более 4 тысяч тонн). Прибыль от этого предприятия оценивается в 17 млн долларов. Крабовое мясо уходило преимущественно в США, поскольку половина акций фирмы принадлежала американским партнерам. Сейчас в своих интервью митрополит Кирилл с иронической усмешкой говорит о том, как его недоброжелатели настолько обезумели, что даже попытались обвинить его в попытке уничтожить несколько ценных видов краба. О широте «коммерческих интересов» иерарха свидетельствует и его участие в автомобильном СП в Калининграде, в заводе по производству сыров в Рязанской области, в создании супермаркета на окраине Москвы... В сплоченную бизнес-команду Кирилла помимо уже упоминавшихся архиепископа Климента и протоиерея Владимира входят и другие люди: например, бывший генерал КГБ, который лично возглавляет ряд аффелированных коммерческих структур.

Кирилл даже пытался создать собственные влиятельные СМИ, но «Свободное народное телевидение», которое претендовало на 11-дециметровый канал в Москве, задолжав кучу денег, кануло в Лету, так и не появившись в эфире. Худо-бедно работает «Православное информационное телеагентство», которое выпускает по субботам программу «Слово пастыря» и распространяет ее на видеокассетах».

Журналіст видання Олександр Солдатов переконливо показав, як комерційний «хист» Патріарха спроектувався на його церковну діяльність. «Следуя традиции, восходящей к митрополиту Никодиму (Ротову) и опирающейся на католический опыт, Кирилл считает, что власть светская и власть церковная должны иметь примерно одинаковый вес в обществе и уважать интересы друг друга. Идеологическим обоснованием этой теории «новой симфонии властей» является разработанная Кириллом доктрина «православных по рождению», к числу которых якобы принадлежит 85 -- 90% населения страны. Суть теории в том, что человек может не ходить в церковь, не верить в Бога, быть некрещеным, но поскольку он русский или даже поскольку он родился в «православной культурной среде», он -- «православный по рождению», то есть независимо от своих убеждений, а только по каким-то генетически-демографическим причинам «приписан» к РПЦ. Из этой, по существу материалистической, доктрины вытекает один далеко идущий вывод. Приведу его в редакции самого Кирилла: «Мы должны вообще забыть этот расхожий термин: «многоконфессиональная страна». Россия -- это православная страна с национальными и религиозными меньшинствами». Конституция отдыхает!

Учение митрополита Кирилла -- это изложенная на материалистическом языке современности теория «священство выше царства», которую проповедовал патриарх Никон царю Алексею Михайловичу. Таков политический идеал Кирилла. Кажется, что этот идеал направлен на укрепление государства Российского, но на поверку оказывается, что его цель -- новый передел власти (и стоящих за ней ресурсов). Нужно ли все это современной России?» (http://www.ogoniok.com/archive/2004/4831/04-20-23/). Дозвольте ж солідаризуватися з московським колегою і запитати «всіх, всіх, всіх»: а нужно ли все это современной Украине?!

Цікавими даними оперує український прозаїк Володимир Даниленко, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Так, на думку письменника, «криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали. Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші. Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія. До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів. На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації. І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери».

Мракобісся вищого кліру РПЦ зачіпає росіян за живе. Відгукнулася навіть «світська» радіостанція «Серебряный дождь». Ініційована радіостанцією 16-та церемонія вручення премії «Серебряная калоша» за найсумнівніші досягнення у сфері шоу-бізнесу не оминула увагою і персону патріарха РПЦ, який переміг у номінації «Руки по локоть в чудесах»  - за «непорочное исчезновение часов». Нагадаю: скандал довкола відретушованої фотографії із зустрічі патріарха Кирила з міністром юстиції Олександром Коноваловим розгорівся в російській блогосфері у квітні 2012 року. Інтернет-користувачі звернули увагу, що на фотографії, опублікованій на офіційному сайті Московського патріархату, годинник на руці патріарха було заретушовано. Однак на лакованому столі залишилося їх відображення. Згодом у прес-службі РПЦ вибачились за невдалий крок і опублікували фотографію з годинником фірми Breguet на руці предстоятеля Російської церкви. За версію патріархії, «нелепую ошибку» при опрацюванні фотоархіву допустили працівники фоторедакції (http://www.rbcdaily.ru/2012/06/19/society/562949984139791).

Біснується і одіозний протоієрей РПЦ Всеволод Чаплін. Так, Росія має нарощувати воєнну присутність у всіх регіонах, де "люди просят защиты от оранжевых экспериментов, от разного рода цветных революций". Про це в ефірі Російської служби новин і заявив глава синодального Відділу взаємовідносин Церкви та суспільства. "Даже если России нужно будет участвовать в боевых действиях, этого не нужно сегодня бояться. Армии нужно наконец дать настоящую работу. Сетевых хомячков вполне можно было бы отправить в действующие войска. Те из них, кто выживут, наверное, станут людьми", - сказав Чаплін (http://grani.ru/Society/Religion/m.194662.html).
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.