Окупація

13 июля 2013, 16:45
Публіцистично-громадський, аналітично нескорений, літературно відсікаючий друкач.
0
290

Нещодавно у Рубіжному скромно відзначалася дата, яка пов’язана з масштабним горем рубіжан

Нещодавно у Рубіжному скромно відзначалася дата, яка пов’язана з масштабним  горем рубіжан.


З історичних подій  Другої Світової війни 10 липня для міста Рубіжне є знаковим. Вважається, що  цього  дня  німецькі військові взяли  Рубіжне під свою  команду.


Звичайно, не варто уявляти, що з 10 липня  42-го  усі вулиці Рубіжного були переповнені солдатами Вермахту. Бо, скажімо, були такі жителі міста, що за весь час війни  жодного разу не бачили німецького солдата, якщо не були дуже любо-питними.


У Адольфа Гітлера, зрештою як і у Йосипа Джугашвілі,  для окупованих територій були заздалегідь  призначені   люди, завданням  яких було здійснювати функції влади.


Для порівняння. У моєму рідному селі (північ Луганщини), у якому на час війни було населення 4 тис., таку функцію виконував Антон - двадцяти двох річний німецький хлопчина,  йому щиро допомагали місцеві поліцаї, які отримували за це платню - із колгоспного бюджету.  


При Антоші структура управління колгоспу  майже  не змінилась. Просто тепер був головним не комуністичний предсідатель, а фашистський Антон. Навіть кадрової чистки не було проведено.   


Під  час Другої Світової ніхто із села не тікав окрім, певна річ, непереможної біглої (з поверненими назад  головами) червоної армії, всемогутніх двадцятип’ятитисячників та колгоспників, яких примусили переганяти техніку та худобу  на Схід – за Волгу. І все.


До речі, багато  колгоспників  так і не повернулися із тих примусових робіт - із яких поверталися або живими, або ніяк. Адже із розповіді людей, котрим вдалось  повернутись  до дому, стало відомо, що головною загрозою для їх життя були жахливі умови праці та проживання; голодних, фізично виснажених і морально зґвалтованих людей на смерть загризали воші та вбивали хвороби викликані жахом антисанітарії (медичних послуг, ясна річ, там не було),   а у випадках  непокори – заарештовували.  


Але стосовно Рубіжного, наразі мені невідомо,  скількох у Рубіжному Антошків назначив від 10 липня 42-го Адольф на те місце, з якого по-втікали Ванюшки Йосипа. Позаяк, цього у офіційній рубіжанській  історії нема. Також, на жаль, мені не випадала нагода почитати не заражені комуністичною білкою мемуари рубіжан… Тож поглянемо на те, що пише про це офіційна історія.


Як і з усіх територій, де владу захопив Адольф, Йосип і з Рубіжного вивіз  заводське обладнання й людей, які на цьому обладнання з трусів вилазили аби виконати  план славнозвісної П'ятирічки за чотири роки.


Зокрема,починаючи із жовтня 41-го нечуваним поспіхом  в Уфу було вивезено 1900 вагонів  заводського обладнання і 6350 людей. Лишень матеріалізуйте в уяві цю цифру і ви побачити її масштаб.


У зимовий період 41-42рр 6350 рубіжан у зо* мороз зводили в Уфі заводські корпуса і монтували у них обладнання. Звісно, це відбувалося трохи інакше ніж ми звикли уявляти, бо, розуміється,  вихідних і нормованого робочого графіку там не було; там не було лікарняних. Натомість, там були супер стислі терміни та лунаючи  із-за дул автоматів погрози: «расстрєлляю, сволочєй, как ізмєнніков родіни».



І, якщо ми й досі не чули від рубіжан, котрим вдалося повернутися з Уфи,  подібної  розповіді, то це не означає, що в Уфі був Рай. Адже й про Рай, приміром я, нічого від них не чув. Проте, якщо б там був Рай, безперечно, ми про це б чули. Але ж якщо навпаки, то який же комсомолець чи комуніст насмілився б про таке розповідати?... тим більше писати.


А яку ж відповідь ми отримуємо із історії на питання: що ж конкретно  робила у той час від 10 липня у Рубіжному фашистська влада? А ніякої...


У порівняння. Сільський фашист Антон, коли місцеві підлітки начебто знайшли ящики із снарядами і підірвали їх обабіч села, влаштувавши при цьому нечуваний грохот, -  пробачив це підліткам, хоча й питання стояло про розстріл. За час окупації села, фашисти, які проїжджали  селом, нікого не чіпали. Лише невдоволено відгукувалися про те, що Червона армія підірвала річкові містки.


Якщо комуністи із Рубіжного вивезли на Схід працювати 6350 рубіжан, то фашисти – на Захід 500.


Про у мови праці у комуністів і фашистів можна довго сперечатись, але ті, хто працював у фашистів, і хто дожив до кінця минулого століття, отримали від фашистів грошову компенсацію, на яку можна було купити у Рубіжному  дві 2-х кімнатні  квартири.


А з іншого боку, онуки тих, хто чудом  вижили  працюючи на комуністів,  нині  гризуться  між собою – кому дістанеться хрущовка, коли помре їхня бабуся,  ветеран соціалістічєского труда.


Тому не дивно, що місцева влада Рубіжного не влаштувала пафосу стосовно дати від утечі комуністів від фашистів, бо,якщо сьогоднішня влада бачить фашистів, то її знову потрібно буде кудись тікати. А воно ж ой як не хочеться  покидати насиджені місця.


Проте буде так, як було  10 липня 1942-го: відомі утечуть, а сіренькі  привітно  незле усміхнуться і запропонують свій управлінський досвід. А потім  будуть розказувати, що вони при минулій владі  лише шкодили - заради того, аби при нинішній  працювати щиро.           


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.