Повернення практики "троєк НКВД"

4 июня 2013, 17:00
0
177

Стаття

В дитинстві я ще застав покоління, що пам'ятали війну, яку тоді називали Великою Вітчизняною, та роки, які їй передували – коли створювались колгоспи, була «голодовка» (так тоді говорили про Голодомор) і «репресіровали» людей. Тоді, в дитячі роки, з розповідей дорослих я дізнався про ту, без перебільшення, Велику М'ясорубку, влаштовану Лєніним, Сталіним та їхніми прибічниками в селі, де я народився і в країні в цілому. Навіть через сорок років люди боялися розповідати про Голодомор, та й важко їм було згадувати ті жахливі подробиці. Звичайно, очевидці тих подій мало розповідали про «заградотряди», які стріляли в спину бійцям, женучи їх в бій під дулами своїх кулеметів – небагато вціліло тих, хто міг про це розповісти. Тоді ж я дізнався про існування «троєк НКВД», але тих, хто потрапив у їх лапи, почути мені не довелось – вони загинули в нетрях ГУЛАГу, на війні або померли відразу після війни. Зараз ця інформація є загальнодоступною – її можна знайти, наприклад, у Вікіпедії.
Особлива трійка НКВД — орган позасудового винесення вироків, що існував в СССР протягом 1937–1938 років. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії і прокурора. Трійки НКВД, як і Особлива нарада НКВД, не мали нічого спільного з кримінальним судочинством: вони були позбавлені таких головних принципів судочинства як незалежність суду, змагальність і рівність сторін перед судом та законом.
Здійснюючи слідство, трійки НКВД керувалися «спрощеною процедурою», не дотримуючись більшості нормативних вимог тодішнього кримінально-процесуального кодексу СССР, в результаті чого жертвами, зазвичай, ставали невинні люди. Проводячи, як правило, заочний розгляд кримінальних справ без участі обвинуваченого та його захисника, совєцька влада в особі трійок НКВД порушувала вимоги 111-ї статті сталінської конституції, норми котрої вимагали без винятків відкритий розгляд справ у судах із забезпеченням обвинуваченому права на захист. Загалом, завдання трійки НКВД часто зводилося до затвердження вироків громадянам, котрі вже раніше фактично були винесені рішеннями державних та партійних органів.
Про «трійки» можна прочитати і в того ж Солженіцина («Архипелаг ГУЛАг» та низка інших творів). Виглядало це приблизно так – жив собі чоловік, нікого не чіпав, працював, ростив дитину. Аж ось його односельцю сподобалась його дружина. Донос цього односельця в НКВД, що чоловік ніби то «казав погано про савєцьку власть, а потому єсть враг народу» і… Прийшли соколики з «органів», «взяли під білі руки» людину – налякану і вельми здивовану: «За що?» (приклад цей – з життя, донощик потім одружився на жінці, яка йому впала в око – вони жили на одній з нами вулиці). Привід до написання доносу, звичайно, міг бути й іншим – хіба мало причин для неприязні між людьми. Після того, як бідолаха потрапляв у камеру, його долю «трійка» могла вирішити й без його участі – присуд оголошували при посадці в тюремний вагон-«столипін» перед поїздкою в один із сталінських таборів або перед могильною ямою. Така процедура дуже дивувала громадян з інших, більш цивілізованих країн, які не могли повірити, що їм не дадуть сказати навіть слово для свого виправдання.
Від тих недобрих часів пройшло вже багато років, і, здавалося б, люди їх стали забувати. Але одна подія заставила мене згадати про «трійки НКВД» – випадок з нашим товаришем Леонідом Тартасюком, який в цьому, 2013 році, зустрівся з практикою «трійок» особисто. Поки що до табору ГУЛАГ справа не дійшла, але картина вже дуже схожа на практику сталінських часів, та й «ще не вечір». Але – про все по порядку.
У пана Леоніда, який зараз проживає в Кіровограді, в Павлограді залишилась квартира. Комунальні послуги він сплачує регулярно, в тому числі й плату за спожитий газ. Щоб випадково не пропустити платіж і щоб не витрачати свій час кожен місяць на біганину в банківські установи, Леонід Володимирович встановив регулярний електронний платіж на рахунок Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» зі своєї банківської картки у «Приватбанку». Тобто, кожен місяць автоматично на певне число з його карткового рахунку перераховувалась необхідна сума.
Десь на початку другої половини жовтня 2012 року несподівано з'ясувалось, на превелике здивування пана Леоніда, що чомусь утворився борг у 515 гривень 76 копійок. Виявилось, що «Дніпропетровськгаз» змінив розрахунковий рахунок, не повідомивши про це ні Леоніда Тартасюка, ні «Приватбанк». 23 жовтня 2012 року цей борг було погашено. Про те, що відбувалося далі, Леоніду Володимировичу стало відомо лише в кінці травня 2013 року. Виявляється, 23 листопада 2012 року суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Головін В. О. виніс рішення у вигляді судового наказу по справі № 429/10449/12, яким передбачається стягнення боргу з Тартасюка Л. В. у розмірі 515 (п'ятсот п'ятнадцять) гривень 76 копійок та стягнення витрат по сплаті судового збору в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп. Ніяких повісток ні Леонід Володимирович, ні його родичі чи сусіди не отримували. Не було повідомлено про направлений до суду позов і якимось іншим способом, хоча це виглядає досить дивним в епоху Інтернету та мобільних телефонів. Про судове засідання і судовий наказ від 23 листопада 2012 року (справа № 429/10449/12) Тартасюк дізнався з листа від судового виконавця, де йому пропонувалось заплатити 515 грн. 76 коп. боргу і чомусь 147 грн. (у судовому наказі – 107 гривень 30 копійок) судового збору.
Виникає ціла низка запитань до тих, хто придумав такі закони «з сюрпризами» і до тих, хто ними послуговувався. Наприклад, чи спробував хтось знайти відповідача і вручити йому повістку або, хоча б, зателефонувати йому на мобільний? І хто буде нести відповідальність за надання неправдивих даних суду? Крім цього – чому судовий наказ не вручений Тартасюку Л. В. на руки більш ніж через півроку після його оголошення? А чому судовий виконавець не перевірив ситуацію з платою за газ перед тим, як надсилати лист з вимогою сплатити «борг»? Адже на момент відправки цього листа боргу просто не існувало. Думаю, хтось пояснить і те, чому судовий збір, поки тягнулась ця справа, зріс на сорок гривень.
Багато українців живуть собі спокійно і гадки не мають, що в будь-який момент їх життя може суттєво ускладнитись, і для цього зовсім не обов'язково виходити на акції протесту проти влади. Сума в 515 гривень ніби й невелика, але ж таким самим чином можна намалювати й більш суттєву цифру. А потім, наприклад, продати за борги квартиру чи автомобіль «боржника», про що той дізнається, наприклад, повернувшись з відпочинку, відрядження або з заробітків. Зважаючи на той правовий хаос в державі, коли Конституційний суд вводить в дію Конституцію (!!!), «мажор» вбиває людину і уникає тяжкого покарання, на мирних демонстрантів нападають бойовики, яких «кришує» міліція, а суди стягують неіснуючі борги, наступним кроком дуже просто може бути повернення «трійок» з «правом» без суду виносити вироки, як в СССР у 30-ті роки. А те, що Магадан і Колима (місця, де було багато таборів ГУЛАГу) залишились в іншій країні не повинно нас надто розслабляти – не дарма (ой, не дарма!) влада підписала меморандум про участь у Митному союзі.


Микола Осіпчук

ЛЕЛЕКА САМАРА

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.