„Реванш кухвайок” Петра Гончара.

21 апреля 2013, 11:30
0
284
„Реванш кухвайок” Петра Гончара.

Інсталяція Петра Гончара в рамках проекту „Етнографічні небилиці” у Музеї Івана Гончара - доволі проста по виконанню, але мультиасоціативна в своєму характері.

Інсталяція  Петра Гончара в рамках проекту „Етнографічні небилиці”  у Музеї Івана Гончара -  доволі проста по виконанню, але мультиасоціативна в своєму характері.  Складені насипом в центрі залу яскраві етнографічні речі –сорочки, рушники, запаски обступлені по периметру безликими кухвайками. Найперша асоціація – такими простими формами художник Петро Гончар наштовхує  свого глядача на нинішній реванш денаціоналізаторів в Україні, у всіх цих  яскравих речах в центрі залу збита в сумбурний гурт заради саморзахисту  українська ідентичність перед наступом недалекого „кухвайкового” уніфікованого, безликого авторитарного минулого. Дивно, але чомусь  в цій аналогії здається , що після Майдану в центрі залу були б звалені саме кухвайки, а етнографічні яскраві предмети ніби розсовували простір довкола минулого, з його моральною поразкою . Нинішні ж „кухвайки” мають здатність стискати національний простір, і хочеться вірити , що це стискання пружини перед перед її або зламом, або відпруженням.

 

 

Сам Петро Гончар про цю уніфікацію говорить наступне:" - Фуфайка - ще одна візуальна формула української культури ХХ століття, ... - Це підміна української національної культури фуфайкою. Підміна насильницькою більшовицькою темою класової нерівності. Як кажуть "чим гірше тим краще".

 

Питання  актуалізації авторитарного побуту як антитези  самовираженню,  свободі  і творчості, залишатиметься актуальним в українському суспільстві доти, доки ми не очистимо власну свідомість і власний життєустрій від рецидивів радянської свідомості. А ці рецидиви переслідують нас всюди в нашому життєвому просторі – від монументалістики і архітектури  до побутових звичок. І самою лише грошовою бідністю це не пояснюється.

 Петро Гончар говорить про те. Чому саме  кухвайки:

 

" - Я навіть думав, що ця "хвороба суспільства" є тільки в центральних регіонах України, а на заході цього немає. Але майже в останні дні перед відкриттям поїхав на Гуцульщину. І навіз звідти купу фуфайок".

 

Але  ж мова  про необхідність через деталі  бачити ціле, а ціле не позбавлене можливості реваншу минулого, якої б моральної поразки це минуле не здобуло. „Етнографічні небилиці” – лише евфемізм перед історичними загрозами, і там де уява митця  і фантоми загроз висловлена інструментарієм митця, і не обовязково про ці загрози і фантоми говорити в публіцистичній  тональності , але національна рецепція побудована таким чином, що будь яке явище , навіть творче,  українська уява сприймає в першу чергу як застереження. Колись, на завершення СРСР митці пробували розшивати узорами кухвайки і навіть бурки – шиті валянки ручної роботи, що теж виглядало як своєрідна евфемізація якщо не минулого, то неоковирного сьогодення.  Заношені кухвайки з колекції Петра Гончара – це не евфемізація, це – в першу чергу застереження. Застереження, котре прочитується навіть непідготовленим візіонером. Але, це ще й стресовий фактор, котрий не дає ослабнути чутливому розумові ув обороні власної ідентичності. Адже кухвайкова денаціоналізація виглядає цілковитим дитячим лепетом перед денаціоналізацією через глобальні інструменти , через ІТ-глобалізацію.  Ця остання не несе загроз свободі особи. Вона навпаки розширює поле цієї свободи,  свободи самовираження, але яким буде місце національного в цьому ІТ- глобальному, в інформаційній епосі – ось справжній виклик для кожного національноідентифікованого живого розуму. Застережень з минулого тут не доста.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.