А Н Д Р О Г І Н Е Я(нова редакція)

14 апреля 2013, 06:13
0
195

Стаття

За одним з давніх міфів, андрогіни ідеально поєднували в собі чоловіче і жіноче начала, що надавало їм надзвичайної могутності. Щоб уникнути суперництва з їх сторони, боги перетворили їх на людей, розділивши на чоловіка (андрос) і жінку (гіне, гінаікос) і розлучили. З тих пір кожна людина шукає свою половину, щоб об’єднатись в одне нероздільне ціле. Виходить така собі «Андрогінея», в якій перешкод на шляху пошуку мабуть більше, ніж в «Одісеї». На цих перешкодах і творяться «помилки молодості», а за ними - розчарування, нещастя, зламані долі.
Людина має структуру тіла таку ж, як і у вищих тварин, має таку ж систему інстинктів і рефлекторну систему; але відрізняється від тварин тим, що їй даний розум і душа. І якраз наявність розуму і душі створюють людям основні проблеми «Андрогінеї».
В більш давні часи, коли людина не була запрограмована соціумом на стереотипи краси (90-60-90), на стереотипи поведінки, не ховала свою справжню суть за «імідж» - тобто була природною - їй пару, як і тваринам, підказував інстинкт. Поетично це звучить як «кохання з першого погляду» і часто проявляється в період непорочної юності. Погляди зустрічаються, в грудях вибухає почуття приязної теплоти і виникає непереборне взаємне притяжіння. Про такі пари говорять, що вони схожі, мов брат і сестра. Раніше я вважав, що це прояв нарцисизму, але пізніші спостереження навели на висновок про «генетичний поклик», який підказує близьке до ідеального поєднання чоловічого і жіночого начал на фізичному рівні. Таким чином природа піклується про народження фізично здорового покоління. До того ж, ще доктор Ломброзо помітив зв'язок між зовнішніми ознаками і психічними нахилами людини, тобто при близькій до ідеальної фізичній сумісності є очікування на близьку до ідеальної і психічну сумісність.
В кожної людини, якої б вона не була зовнішності, завжди є своя, і тільки своя половина, - треба лише її віднайти і впізнати.
Мабуть кожен з нас чув таке сподівання відносно виздоровлення дитини, хворої на якесь функціональне захворювання: дитина «переросте» і хвороба мине. І такі сподівання часто здійснюються. Це спрацьовує генетична програма періоду статевого дозрівання, коли включаються зміни механізмів розвитку і, зокрема, гормональної системи (які в свою чергу спонукають зворотній вплив на роботу генетичної програми). Коли дитина «переростає» з хворої на здорову, люди сприймають це, як якесь природне диво; а от набуття хвороб в цей період пов’язують із зовнішніми факторами, але не з «переростанням». Мою увагу до цієї проблеми привернув жахливий випадок.
Здорова дівчинка 11-12 рочків була зовні така гарненька, що нею всі милувалися. В результаті «переростання» вона була так спотворена, що від дитячої краси не лишилося й сліду. Змінилась навіть форма кістяка. Пізніше в особистій розмові вона повідала про цілий букет функціональних (неінфекційних) хвороб.
Темні люди вважають, що дитину зурочили. Але я бачу причину в генетичній несумісності батьків: мати - типова гарненька українка, а батькові притаманні ознаки монголоїдної раси. Після «переростання» дівчинка набула зовнішніх ознак батька, а це незаперечно вказує на підступну роботу генетики. Ми звертаємо увагу на зовнішній вигляд, але ж слід розуміти, що такій же радикальній перебудові піддались і внутрішні органи, - звідси набуття функціональних хвороб.
Алан Елфорд виказує думку, що в старозавітні часи саме ідеальними подружніми парами були рідні брат і сестра, бо люди, щойно створені Богом, мали ідеальну (непошкоджену) генетику. Справді, діти Адама і Єви мали вибір лише між братів і сестер, дружина Авраама Сарра також доводилась йому сестрою (Буття 20-12), це також практикувалось в сім’ях царів і фараонів. Пізніше, в результаті численних генетичних мутацій шлюби між ріднею стали причиною невідворотної передачі спадкових хвороб, спричинених співпадаючими генетичними дефектами в чоловічій і жіночій гаметах (сперматозоїді і яйцеклітині). Коли ж подружжя не є близькими родичами, сумарно кількість генетичних дефектів збільшується, але генетичні дефекти гамет одного перекриваються здоровими генами гамет іншого. Починає діяти закон природного відбору Дарвіна: з’являється «переростання», нежиттєздатне потомство помирає одразу, слабке не витримує тиску природних факторів і конкуренції в межах свого роду. Слабкі гілки роду всихають. В 16-17 століттях «…доросла селянка народжувала разів 15-20, і 12-15 діток помирало до 5 рочків» (А.Буровський « Россия, которой не было» стор 478). Природний відбір - є форма забезпечення життєздатності видів живої природи.
На мою думку, людські раси утворились саме в результаті природного відбору життєздатного потомства відокремлених частин колись єдиного людства і утворили види людського роду. Але що важливо усвідомити: гени, що визначають расові відмінності для своєї раси є здоровими, для іншої - є дефективними. Тому міжрасові шлюби, при виключенні людиною закону природного відбору (успіхи медицини, захист від тиску природних факторів), призводять до прискореного виродження потомства.
Одним з суттєвих факторів виродження (дегенерації) людства є змішування рас і навіть просто шлюби «за розрахунком» - без генетичного поклику до об’єднання.
Біблейська заповідь: «не свідчи ложно» більшістю сприймається, як свідчення в суді. Насправді це означає бути правдивим у слові, у дії, у намірах, - бо брехня завжди тягне негативні наслідки як для брехуна, так і для його оточення.
Все, що ми говоримо, або як ми діємо - є, в першу чергу, свідчення про нас самих. Є таке чоловіче прислів’я: «ніхто не одружується з дружиною, а одружуються з нареченою, а це зовсім різні люди» (те ж саме жінки говорять про чоловіка й нареченого). Все це походить від ложного свідчення про себе: скупий грає роль щедрого; деспот - чуйного; боягуз - героя; дурний - розумного; непевний в собі - крутого… Окрім того, дівчата себе фарбують, розмальовують, пірсингують, в надзвичайних випадках шляхом косметичних операцій змінюють зовнішність. І все це з метою обманним шляхом привабити обранця (чи, відповідно, обранку) за розумовими (не природними) критеріями, - за розрахунком, за стереотипами, за якимись збоченими уявленнями про красу...
Пізнати свою половину за генетичним покликом просто неможливо, бо спілкуються між собою не люди, а їх психодвійники, як їх ще називають «іміджеві двійники». Це помітив Шекспір: «Життя - театр, і всі ми в нім актори».
Чомусь ніхто не хоче шукати споріднену справу, а намагається стати тим, ким не є по суті. Створені штучно ідеали краси, поведінки породжують нелюбов до свого тіла, до своєї зовнішності, до своїх ментальних рис характеру і спонукають до мімікрії в бік чужинських «ідеалів». (Навіть заповідь: «Возлюби ближнього, як самого себе» набуває відтінку абсурдності). Людина спрямовує зусилля на створення ілюзорного «іміджу», при цьому втрачає саму себе.
Більшість (Шекспір же говорить «всі») проживають ілюзорне життя, замість того, щоб жити своє життя. Людина створена «за образом і подобою» і повинна здійснити якусь, тільки їй належну божественну місію, і лише для цього їй дане життя. Не дарма філософи закликають «пізнати себе» (стати собою), щоб знайти своє місце в житті і віднайти шляхи до здійснення свого призначення. І на цьому шляху треба впізнати свою половину, адже ідеальне поєднання чоловічого й жіночого начал породжує синергічну взаємодію, помножуючи сили кожного.
Між ілюзорними людьми (психодвійниками) можуть здійснюватись лише ілюзорні відносини і, як наслідок, - нами вибудовується абсурдний ілюзорний світ.
В якому ми самі себе прирікаємо на абсурдне життя і виродження.

1
Де ти, моя стежино?
Марю тобою вві сні.
Маски облич, чужа одежина
Понад терпіння мені.
Маю пізнати хто я і де я
В просторі Часу і Неба,
Дай мені, Боже, не тільки ідею,
Дай мені дії потребу.
2
Одна однісінька – під небом на землі;
Одна однісінька – курличуть журавлі;
Одна однісінька – в тумані під дощем;
Одна однісінька – журба з очей тече…
Одна однісінька?
Ні! – крізь журбу зорить,
Бо десь ще є Душа, якій це теж болить.
3
Мій корабель. Опущені вітрила.
О Вітре, дай вітрилам силу!
Я попливу в краї незнані
Туди, де жде мене кохання.
Через моря, крізь темінь ночі
До мене сяють рідні очі,
Крізь простір кличуть.
І без слова
Я чую їх закличну мову.
4
В зоряній криниці
Я нап’юсь водиці,
Зачерпну в долоні
Сяйво золоте.
І зроблюсь щаслива,
Радісна, вродлива,
І кохання стріну
Чистеє, святе.
Я тебе зустріну,
Рідний мій, єдиний,
Усміхнусь крізь сльози,
Доторкнусь чола.
Розкажу тобі я,
Як моя надія
Через всю розлуку
Лиш до тебе йшла.
5
Наснився дивний світ мені:
Там розгорнувся в глибині
Вишневий сад, трава зелена,
Дівчина по стежині йде,
За садом - легінь біля клена
Всім серцем ту дівчину жде…
Над ними небо - зорі, зорі,
І далечінь така ясна,
І ранки чисті і прозорі
І рута-м’ята запашна
Вливається у вольні груди…
Щасливий світ, щасливі люди!

Та пробудившись, я збагнула:
Не там, а тута сон марудний,
Безтяма душу сповива,
Зате напучують нас всюди
Безглузді гасла і слова,
Що головне - це бізнес, сцена,
Посада й слави пишний цвіт…
ЖИТТЯ ЛИШ ТАМ, ДЕ САД ЗЕЛЕНИЙ,
ЖИВИЙ (НЕ СПЛЯЧИЙ) ДИВОСВІТ!

******************************
Позаду - сцена. Масок хороводи.
Розгул емоцій. Людська марнота.
Я - серед тих, хто попри всі незгоди
Іде у День, де в тайні розквіта
Світ-сад Життя, Любові і Свободи!

Володимир Степаненко
(Вірші - Алла Степаненко)
15.8.2011 м.Павлоград


Лелека Самара

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.