Вінницькі ЗМІ: солідарність в карман не покладеш, або хто і чому промовчав?

18 марта 2013, 10:24
Головний редактор газети, сайту "Тарасова Правда"
0
216
Вінницькі ЗМІ: солідарність в карман не покладеш, або хто і чому промовчав?

Вінницькі ЗМІ по-різному відреагували на новину про напад на їхнього колегу, головного редактора газети «Тарасова правда» Тараса Чорноівана.

Вінницькі ЗМІ по-різному відреагували на новину про напад на їхнього колегу, головного редактора газети «Тарасова правда» Тараса Чорноівана. Переважна більшість заметушилась, але не на сторінках своїх медіа, як належить журналістам, а в соціальних мережах і на форумах. При чому на їхню думку інтернет спільноту цікавило лише “а хто такий Чорноіван?” і “де він взявся?”. Подібні питання виникали повсюдно, але що тут дивного. Газета «Тарасова правда» стала власне газетою за день до нападу на її головного редактора. Протягом попередніх трьох років це був досить успішний загальнодержавний інтернет-ресурс, серед відвідувачів якого рідко можна було зустріти вінничан. Раніше не знали, а тепер знають – це шлях через який пройшли усі проекти. Колись ніхто не знав про існування “РІА”, “33 каналу”, сайтів “Українська правда”, “Обозреватель” і т. д. Дорога до впізнаваності будь-якого бренду поступальна і довготривала, а у випадку «Тарасової правди» ще й небезпечна. Дискусії в соцмережах були лише внутрішньою реакцією, яка нажаль не отримала закономірних зовнішнішніх проявів, адже хтось, на певному етапі, зупинив ланцюгову реакцію. Неможна сказати, що ми не здогадуємось хто і чому, але давайте все-таки проаналізуємо разом. Останній, він же - єдиний випадок, коли журналіст постраждав фізично стався в лютому 2011 року, коли невідомі побили головного редактора газети «Незалежний кур’єр» Сергія Рибаченка. Цікавий факт, але ніхто з вінницьких «зміюшників» тоді не поставив під сумнів професійну діяльність ні самого Сергія, ані суспільну значимість рерайтів надрукованих в рекламному буклеті “Незалежний кур’єр”. Знаючи схильність колеги до “нетверезого” способу життя в журналістських колах говорили, що Риба отримав “на горіхи” бо напився і буянив, а не тому що журналіст. Та це було у вузьких колах, а на центральному телебаченні колеги “по цеху” обурювались ситуацією і переймались безпекою свободи слова у Вінниці. Залежний інформаційний простір Вінниччини зрадницьки видає сам себе на кожному кроці. Всім відомо, що більшість вінницьких ЗМІ комунальної форми власності, тобто фактично зарплату журналісти отримують з рук чиновників чи можновладців. Відповідно, підіймати незручні для своїх годувальників теми журналісти не сміють. Функціонування такої схеми мінімізує і кількість звинувачень ЗМІ у наклепі. Таким чином наші журналісти відчувають себе безпечно і захищено, але не тому, що свобода слова домінантний принцип співіснування вінницької громади, а тому, що вони пристосувалися до інформаційної диктатури. Тому-то, їхню уяву сполохало старання з яким колектив “Тарасової правди” розповсюджував інформацію про побиття головного редактора. Невже ніхто не задумався, що після сумнозвісних подій 5 березня у журналістів “Тарасової правди” спрацював інстинкт самозбереження - ми природньо шукали захисту за стіною громадської підтримки, тому поспішили надати події максимального розголосу. На ранок наступного дня після побиття Тараса Чорноівана нами було підготовлено і розіслано на редакційні електронки Вінницьких ЗМІ коротке інформаційне повідомлення про факт нападу на журналіста з фото постраждалого і зазначили очевидну причину злочину. Та, мабуть, одна тільки згадка прізвища Домбровського в тексті повідомлення намалювала перед очима редакторів і журналістів картину маслом - «смертна кара» через звільнення з роботи. Тож, журналісти, які поверхнево трактували ситуацію – це ще не корінь зла. Вони хоча б наважились підняти тему. А були й такі екземпляри, які взагалі проігнорували факт побиття людини. Ми вирішили не спускати з рук цим ЗМІ їхнє рабське прислужництво і, проаналізувавши загальну картину медіа-висвітлення нападу на Тараса Чорноівана, ми поіменно назвемо усіх “зміюшників”, хто своєю мовчазною згодою порушив етичні та професійні норми журналістики. Отже, 6 березня, повідомлення про побиття Тараса Чорноівана було розіслано на такі ЗМІ: газети “РІА”, “Вінницькі реалії”, “Місто”, “33 канал”, “Газета по-українськи”, інтернет-ресурсам “МайВін”, “Вінниця Інфо”, “Свобода слова”, “Укрінформ”, телеканалам “Вінтера” та “Смарт”, а також радіо “Хвиля” і “Обласне радіо”. Як результат, побиття журналіста виявилось темою вартою уваги лише для газет «РІА» та «Вінницькі реалії», з сайтів відреагували лише на «Свободі слова», а з телеканалів зацікавився «Смарт». А тепер давайте разом проаналізуємо чому решта вінницьких ЗМІ не захотіли взяти до уваги цю подію. Отже, почнемо з телебачення, Вінницького обласного, звісно. «Вінтера» - це державний канал, всю політику висвітлення диктує, бо фінансує держава, або її місцеве представництво – облдержадміністрація. Олександр Домбровський, який фактично стає в той день головним ньюзмейкером, начебто опозиційний персонаж. Принаймні так він себе позиціонував під час виборчої кампанії в облраду і так поводився під час усієї каденції. Тоді виникає питання – чому провладне ВДТ не взялося розкручувати тему, в якій фігурує опонент біло-блакитної команди? Можливо, не такий він вже й опонент? Можливо, у вінницьких “регіоналів” та так званої команди “Єдності” свої рольові ігри? Ми свічку не тримали, тому про їхній інтим можемо тільки гадати. На перший погляд така логічна мозаїка нічим крім здогадок не підкріплена, але сподіваємось, що для читачів з аналітичним мисленням усі пазли склались. Радіо “Хвиля” і “Обласне радіо” належать до структури ВОДТРК, тому щодо їхньої мовчанки логіка аналогічна. Щодо Інтернет-ЗМІ - “МайВін”, “Вінниця Інфо” і місцевий корпункт “Укрінформу” промовчали. Тут теж все очевидно - «Майвін» - «мерський» проект. Контент якого, як і газети «Місто», знаходиться під жорстким контролем медійщиків та піарщиків міськвиконкому. Тут виникає питання - що спільного у екс-мера Домбровського і Супермера Гройсмана. Ми гадаємо, що їх об'єднує любов до шоколадок фірми «Рошен». А сайт «Вінниця інфо», взагалі продав душу за цукерки того ж виробника. Доречі, нещодавно його зірковий керівник Юрій Басюк давав інтерв’ю, в якому сказав такі мудрі слова: «… некоторые чиновники у нас думают, что живут во время монголо-татарского ига и если человек что-то им говорит не так, они начинают соображать как бы ему «срубить голову». Так быть не должно». Але ж мужик – знав, що каже! Щодо “Укрінформу” - мабуть стадний рефлекс. Здавалося б, в цю когорту можна записати і газету «Вінницькі реалії», адже головний редактор видання Степан Бессолов є депутатом вінницької міської ради від гройсманіської «Совісті», крім того редакція «Реаліїв» знаходиться в приміщенні міськвиконкому, втім - це одне з небагатьох (а якщо точніше - одне з двох) друкованих видань в місті, які претендують на об’єктивність та неупередженість наповнення інформаційного простору, за що ми перед ними урочисто «знімаємо капелюха». З газетою «33 канал» все до жаху тривіально – головний редактор Анатолій Жучинськи та його замша Тетяна Редько - депутати обласної ради від домбровської «Єдності Вінниччини». Тож, як бачимо більшість тиражних вінницьких ЗМІ, по рукам і ногам зв’язані інтересами своїх годувальників, а також їхніх партнерів, друзів, колег, знайомих і однодумців. Ми твердо переконані, що які б не були стосунки і домовленості, якщо інформаційний ресурс позиціонує себе, як дзеркало суспільства, то він зобов’язаний видавати на розсуд публіки повну і всебічну інформаційну картину. Ніхто не має права дозувати і фільтрувати інформацію для громадян! Редакція «Тарасової правди» висловлює щиру подяку тим засобам масової інформації, які не намагались дискредитувати факт побиття людини, а неупереджено і об’єктивно донесли інформацію до аудиторії. Ви не намагаєтесь вгодити «корисним людям», тому завжди будете залишатись голодними, а тому-то і справжніми журналістами! За це від всього серця дякуємо Вам і висловлюємо глибоку повагу до Вашої професійної та принципової позиції! P.S. Для тих журналістів, які захоплюються солоденьким, вважаємо своїм обов’язком нагадати, що хоча цукерки, як вуглеводи, надають швидке відчуття ситості, від них неймовірно псуються зуби. Це мабуть і є причиною того, що зубатих журналістів в Вінниці можна на пальцях перелічити. Всі якісь покладисті і ситі стали!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.