«Зі щитом або на щиті»: секрети виховання захисників Вітчизни

25 февраля 2013, 08:08
президент Українського Центру суспільного розвитку, кандидат політичних наук
0
311
«Зі щитом або на щиті»: секрети виховання захисників Вітчизни

Історія свідчить, що виховання готовності захищати свою Вітчизну у всі часи було гарантом безпеки держави, оскільки людство, розвиваючись, незмінно тягне за собою довгий шлейф із воєн і конфліктів.

Учені вважають, що за останні п’ять тисяч років на Землі відбулося більше 15,5 тисяч воєн, у яких загинули понад чотири мільярди чоловік - майже стільки ж, скільки налічує все сучасне населення планети.

Тож у всі часи військово-патріотичне виховання було важливою частиною підготовки громадян до захисту і зміцнення своєї держави.

Традиції західного світу

Яскравим історичним прикладом було виховання у Спарті, де весь спосіб життя визначав орієнтацію держави на постійну бойову готовність. Коли житель Спарти досягав семирічного віку, держава брала на себе всю турботу про його виховання і навчання. Завданням держави була підготовка воїнів, здібних до захисту власних кордонів та захоплення нових територій.

Проводжаючи солдатів у військову експедицію, матері говорили: «Зі щитом або на щиті». Горе було людині, що виявила легкодухість у бою, - вона ставала вигнанцем у суспільстві.

Як наслідок, Спарта ніколи не було захоплена ворогами, хоч і не мала оборонної стіни.

Виховання підростаючого покоління у Стародавній Греції полягало у тому, що спосіб життя вільної людини неможливо було уявити без спорту. «Було б неподобством по власному нерозумінню постаріти так, - учив своїх послідовників Сократ, - щоб навіть не бачити по самому собі, яким здатне бути людське тіло в повноті своєї краси і сили». Тож грецькі чоловіки вважалися придатним до військової служби аж до 60-ти років.

У навчальних закладах займалися розвитком культури тіла. Як говорив Платон, гімнастичні школи допомагали, щоб «не доводилося від поганої властивості тіл зазнавати невдач на війні та в інших справах». Учні інтенсивно займалися бігом, боротьбою, стрибками, метанням диска, списа, фехтуванням.

Усе це було необхідне майбутнім воїнам. Адже афінський тяжкоозброєний піхотинець (гопліт) під час битв повинен був робити часті перебігання, вступати в єдиноборство, користуючись списом і мечем. Отже, отримана підготовка була такому воїнові вкрай необхідною. Одночасно відточувалися і розумові здібності - учні завжди могли послухати популярного політика або філософа.

Говорячи про військові традиції європейських країн, не можемо не згадати заромантизовану середньовічну епоху лицарства і хрестові походи.

Лицарство будувалося на строгій ієрархії, і було ініціатичною системою виховання, що складалася з трьох семирічних циклів (з народження до 21-го року): паж, зброєносець і лицар. Ця система виховання ставала справжнім шляхом духовного пошуку, де численні випробування віри, відданості, любові і мужності приводили до повного перетворення людини.

Після завершення періоду підготовки лицар проходив церемонію посвячення, і починав служити своєму сеньйорові чи королю - у мирний і військовий час.

Шляхом лицаря був шлях внутрішньої трансформації, заснований на служінні Богові, жінці і королю, прояві милосердя і співчуття, керівництві у всіх вчинках честю і гідністю.

Східні традиції

Особлива система виховання воїнів існувала на Сході. Військова справа, китайська класична література, математика, каліграфія, японська музика, етикет - така була програма шкіл, у яких виховували майбутніх лицарів-самураїв.

Слово «самурай» виникло від спотвореного дієслова «сабурау», що означає «служити». Звання самурая у середньовічній Японії було спадковим. Син, як правило, йшов по стопах батька, стаючи воїном-професіоналом.

Головною метою у вихованні самурая було викувати характер, причому на другий план відходили витонченіші здібності, такі як розсудливість, розум і мистецтво суперечки. Тож, щоб розвинути у молоді терпіння і витривалість, синів воїнів примушували виконувати непосильно важкі роботи, проводити ночі без сну, ходити босоніж взимку, рано вставати і т.п.

Значний вплив конфуціанства зумовлював етичний комплекс виховання молоді: діти повинні були відноситися до батьків з повагою і пошаною, дорожити ними, любити їх, не протидіяти їх волі, не засмучувати їх, не завдавати їм неспокою навіть у тому випадку, якщо батьки погано відносилися до дітей.

Ретельне домашнє виховання дітей включало читання їм повчальних історій з книг конфуціанського характеру. Такого роду повчальні розповіді служили керівництвом до практичної дії, були своєрідними зведеннями моральних правил.

Так, в одній з подібних розповідей йшлося про те, як у холоднечу хлопчик ліг на лід замерзлої річки, щоб розтопити його теплом свого тіла і дістати рибу для своєї мачухи; в іншій - як хлопчик спав уночі, нічим не прикрившись, щоб відвернути на себе москітів від батьків.

Проте, кінцевою метою виховання у дитині почуття синівського обов’язку (оякоко) були не тільки пошана і любов до батьків та старших, що проявлялося у справах. Вищим пунктом морального навчання самурайської молоді була вірність імператору, який також розглядався як батько воїна. Синівський борг, таким чином, служив основою вірнопідданства і прирівнювався до вірності васала сюзерену.

Патріотичне виховання в Україні у різні часи

Не менш цікава історія патріотичного виховання молоді в Україні, одвічно обумовленого тим, що на долю нашої Вітчизни за її багатовікову історію випало немало тяжких випробувань. Уже з дитинства кожен хлопчик готувався стати воїном-захисником. У ньому виховувалася відповідальність за сім’ю, своє місто чи село, почуття обов’язку захищати рідну землю.

Наші предки - слов’яни - увійшли в історію як народ войовничий і самовідданий. В умовах постійних воєн з сусідніми племенами найбільше цінувалися психофізичні якості людини.

Відомо, що візантійці з захватом висловлювалися про слов’янську витривалість в екстремальних умовах. Зокрема, про стійкість до жари, холоду, дощів, недоліків одягу, їжі і т.п.

Поряд із силою та витривалістю, здивування істориків викликала винахідливість наших предків у побутових і військових ситуаціях, якими вони вигідно відрізнялися від інших народів.

Слов’яни передавали підростаючому поколінню характерні ознаки та стиль ведення бою. Він полягав у навальній, відчайдушній атаці під гаслом: «Не посрамим землю русскую», яка повинна з перших хвилин викликати сум’яття серед ворогів. Тактику такого сильного удару вважали специфічною для русів і називали «руський бій».

 «Іду на ви» Великого князя Київського Святослава Ігоревича, якого так боялися вороги, увійшло в історію як принцип мужності та відважності руського воїна у бою.

До речі, подібна тактика спостерігається і в сучасному українському футболі - так званий «швидкий гол», що говорить про міцність традицій і їх обумовленість психофізичними особливостями.

Систематичне використання фізичних вправ, постійна турбота про фізичні здібності людини сприяла вихованню особливого типу протоукраїнців.

Крім того, велике освітнє і виховне значення мали легенди, балади та інші види народного епосу про надзвичайну силу київських богатирів, що гармонійно поєднувалася з моральною досконалістю. Ця єдність була і лишається ідеалом виховання всіх майбутніх поколінь.

Одним з перших письмових творів, у яких розглядаються різні аспекти патріотичного виховання дітей, вважається легендарне «Повчання» Володимира Мономаха як універсальна система організації здорового способу життя, що забезпечувала виховання у дітей та молоді міцного здоров’я, підготовки їх до трудової і військової діяльності.

Високо цінувалася сучасниками і система виховання запорізьких козаків, у якій було поєднано багатовіковий народний досвід зі специфічними якостями: і досі точаться суперечки про містичні здібності запорізьких воїнів та сакральні таємниці козацького бойового мистецтва.

У різні історичні періоди виховання фізичної сильної, високоморальної, духовно багатої особистості патрiота-громадянина відбувалося у кадетських корпусах (їх було 4 на території України: у Києві, Сумах, Полтаві та Одесі) та суворовських училищах.

Серед завдань кадетської і суворовської освіти особлива увага надавалася формуванню у підлітків громадянської вiдповiдальностi, активної життєвої позицiї та турботи про  здоровий спосіб життя як сукупність плідної праці, раціонального режиму, викорінювання шкідливих звичок, оптимального рухового режиму, особистої гігієни, загартовування, раціонального харчування і т.п.

Тема військового виховання являється актуальною і для сучасного світу. Проте, не зважаючи на ряд національних особливостей, системи виховання майбутніх захисників вітчизни мають багато спільних рис.

Їх основою було і є моральне, психічне та фізичне здоров’я людини.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.